<<
>>

ВЗАЄМИНИ МІЖ БАНКАМИ ТА ПОЗИЧАЛЬНИКАМИ

Кредити становлять переважну частину банківських активів і, отже, головною метою банку є надання якісних кредитів, що забезпечують вищі прибутки, ніж витрати, які змушений оплачувати банк для залучення коштів від вкладників або на фінансових ринках.

Тому підбір вигідних позичальників і використання аналізу кредитного ризику для виявлення кредитоспроможності позичальників є запорукою тривалого успіху банку. Крім того, управління процентним ризиком має важливий вплив на прибутковість банку.

Управління кредитним ризиком

Банки отримують прибуток у вигляді маржі між процентною ставкою за кредити та процентною ставкою за депозити. Для отримання прийнятних прибутків банки намагаються надавати такі кредити, які будуть повністю виплачені разом із процентами. Як і в разі кредитування на фінансових ринках, банк бере до уваги кредитний ризик — ризик того, що позичальники не виконають своїх зобов’язань щодо отриманих кредитів. Якщо банки не здійснюватимуть ефективного управління кредитним ризиком, вони не стануть прибутковими для своїх акціонерів і, отже, не залишатимуться в бізнесі впродовж тривалого періоду часу. Банки можуть знизити свій кредитний ризик щодо окремих кредитів, інвестуючи у збирання інформації та моніторинг. Як і для інших фінансових посередників, один із головних принципів управління банками полягає в тому, що диверсифікація знижує загальний кредитний ризик портфеля банку. Для управління кредитним ризиком окремих кредитів банк використовує кредитний аналіз, перевіряючи позичальників і визначаючи для них відповідну процентну ставку. Крім того, здійснюючи управління кредитним ризиком окремих кредитів, банкіри змушені розв’язувати проблему несприятливого вибору і морального ризику*.

На кредитному ринку несприятливий вибір виникає тому, що позичальники із ризиковими проектами найчастіше звертаються з проханням отримати кредит за даної процентної ставки.

Якщо їхній проект буде вдалим, вони матимуть великий виграш. Однак якщо їхній проект не матиме успіху, банк зазнає значних втрат (знову ж таки — проблема «лимонів»).

Моральний ризик існує на ринку банківських кредитів, оскільки позичальники після отримання позики спокушаються використовувати кошти у невигідний для банку спосіб. Банки вдаються до методів відсіювання, заставних вимог, раціонування кредиту, моніторингу, обмежувальних зобов’язань і налагоджують тривалі зв’язки з позичальниками, маючи на меті зниження витрат несприятливого вибору і морального ризику.

Диверсифікація. Теорія вибору портфеля передбачає, що інвестори (приватні особи або фінансові установи) можуть знизити ризик, пов’язаний із коливанням цін, шляхом диверсифікації своєї власності. Ця теорія також справджується і для банків. Якщо банки надають завеликий кредит одному позичальнику, позичальникам з одного регіону або однієї галузі, вони ризикують. Хоча можливості банку в збиранні інформації та її оцінюванні обмежуються колом окремих позичальників, більшість економістів вважає, що банки повинні здійснювати диверсифікацію в межах обраної ніші та управляти ризиком за відсутності диверсифікації.

Аналіз кредитного ризику. За здійснення аналізу кредитного ризику банк перевіряє ймовірність повернення кредиту позичальником, а також загальні умови бізнесу, які можуть вплинути на можливість його погашення. Приватна особа та фірма звертаються за кредитом до кредитного менеджера, який відповідає за взаємини банку з позичальниками, збирає інформацію про них та про мету отримання кредиту, а також оцінює кредитний ризик. Для зниження ймовірності несприятливого вибору кредитні менеджери здійснюють відсіювання позичальників із потенційно високим ризиком, тим самим формуючи для банку групу кредитоспроможних позичальників.

Індивідуальні позичальники змушені здебільшого надавати кредитному менеджерові інформацію про свою трудову діяльність, дохід та власний капітал. Фірми надають інформацію про свій поточний та очікуваний дохід, а також про власний капітал.

Крім того, банки використовують систему кредитного рейтингу, щоб статистично передбачити ймовірність невиконання зобов’язань індивідом. Наприклад, особи, які часто змінюють місце праці, характеризуються вищою ймовірністю (за решти незмінних умов) невиконання зобов’язань, ніж ті, хто залишається на одному підприємстві тривалий час. Окремі аналітики вважають використання системи кредитного рейтингу дискримінацією проти окремих груп, тоді як інші аналітики розглядають такі методи як дієвий інструмент кредитного аналізу.

Кредитні менеджери збирають інформацію не лише перед наданням кредиту. Вони також ведуть нагляд за діяльністю позичальника впродовж терміну дії кредиту. Кредитні менеджери здійснюють моніторинг великих комерційних кредитів, ознайомлюючись із фінансовою звітністю, час від часу зустрічаючись із керівництвом позичальника, а також вивчаючи перспективи галузі. У разі надання кредитів приватним особам ці менеджери перевіряють, чи кредитні платежі проводяться згід­но з графіком і чи фінансовий стан позичальника не погіршився.

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ…
Коли «дискримінується» аналіз кредитного ризику?

Наскільки вільними можуть бути банкіри, щоб ігнорувати підозрілих клієнтів? Згідно із законом про громадське реінвестування від 1987 р. (CRA), банки зобов’язані не просто уникати дискримінації, а й сприяти доступності кредиту для своєї громади. На банки, яких звинувачено у дискримінації членів меншин або в тому, що не зробили достатніх зусиль для задоволення кредитних потреб своєї громади, накладають стягнення або штраф. Завданням державних діячів є полегшення доступу до кредитів меншин і мінімізація витрат.

Серед економістів заставні під приватні будинки та інші кредити є предметом тривалих суперечливих досліджень. Дослідження Федерального резервного банку Бостона у 1992 р. свідчать про широку дискримінацію афроамериканців та латиносів у використанні заставних під нерухомість.

Ці свідчення змусили адміністрацію Клін­тона вдатися до пошуку термінових заходів із реформування CRA для боротьби з дискримінацією. Дослідження Ради керуючих Федеральної резервної системи США у 1995 р. піддали сумніву ці висновки. Це дослідження перевіряло, чи позичальники з меншин не виконували свої зобов’язання частіше, ніж інші позичальники. За наявної дискримінації рівень невиконання зобов’язань повинен бути нижчим серед

меншин. Насправді ж дослідники виявили, що позичальники з боку меншин не виконували зобов’язань частіше. Друге дослідження Федерального резервного банку Чикаго, проведене у 1995 р., повторно проаналізувало заявки, які використовувались у початковому дослідженні Федерального резерв­ного банку Бостона. Він зробив ви­сновок, що афроамериканці та латиноси з доброю кредитною репутацією трактувалися так само, як і білі заявники. Однак було також виявлено, що афроамериканці та латиноси з поганою кредитною репутацією мали більшу ймовірність відмови, ніж білі заявники у подібній ситуації.

Незважаючи на остаточний висновок щодо наявності дискримінації, багато економістів вважає, що CRA є дорогим засобом доступності кредиту для меншин. Дослідження Федеральної резервної системи США щодо кредитів CRA, проведене у 2000 р., зробило висновок, що такі кредити були менш прибутковими для банків, ніж ті, що здійснювалися без втручання уряду. Враховуючи те, що CRA підвищує вартість функціонування банку в міській місцевості, відповіддю на такі регулюючі дії може бути менша кількість проникнень банків на територію цих громад. Унаслідок регулювання CRA може мати протилежний ефект на пропозицію кредитів. Альтернативою може бути використання прямих субсидій для певних видів кредитування замість накладання штрафів на банки.

Встановлення банком процентної ставки за кредит здійснюється на основі: 1) витрат банку для залучення коштів; 2) ризику невиконання зобов’язань із кредиту; 3) віддачі можливих альтернативних варіантів інвестицій банку. Банк не зможе отримати прибуток, установлюючи процентну ставку за кредит на нижчому рівні, ніж він виплачує за кошти з депозитів і недепозитних джерел. Крім того, аби пересвідчитися, що банк добре застрахував себе від ризику, спред між процентною став­кою за кредит та вартістю коштів повинен містити премію за ризик з невиконання зобов’язань. Нарешті, банк не повинен надавати кошти за процентною ставкою, нижчою за віддачу, яку зможуть забезпечити інші активи. Наприклад, банк не надаватиме кредит 10 тис. дол. США ризиковому позичальникові під 6 %, якщо він має можливість інвестувати згадані кошти у безризикові цінні папери Скарбниці США, які приносять дохід 8 %. Однак конкуренція з боку інших кредиторів обмежує величину процентної ставки, яку встановлює банк. Тобто якщо банк вимагатиме надто високої процентної ставки, позичальники шукатимуть альтернативні джерела кредиту в інших фінансових установах.

Традиційно процентні ставки за кредит фірмам установлювались на основі процентної ставки за першокласні кредити, яка являє собою процентну ставку за 6-місячні кредити позичальникам з найнижчим ризиком невиконання зобов’язань, яких називають першокласними позичальниками. Інші кредити надавали під відповідний до кредитного ризику процент, вищий від процентної ставки за першокласні кредити прайм-рейт (англ. prime rate). Однак до 1990-х років більшість великих та середніх підприємств отримували кредити з процентною ставкою, яка відображала поточну ринкову процентну ставку, а не процентну ставку за першокласні кредити, що встановлювалась для невеликих позичальників.

Застава. Для розв’язання проблем несприятливого вибору банки переважно вимагають від позичальника заставу, тобто активи, які перейдуть до банку в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань. Наприклад, якщо Філ Діамонд має намір взяти позику в банку для відкриття ювелірного бізнесу, то банк швидше за все попросить його надати як заставу деякі фінансові активи або будинок. Наявність застави знижує втрати банку в разі невиконання зобов’язань, оскільки він має право стягнути цю заставу. Крім того, банк може вимагати від Філа зберігати компенсаційний залишок — необхідну мінімальну суму, яку клієнт-позичальник змушений зберігати на поточному рахунку в банку кредитора.

Раціонування кредиту. За певних обставин банки мінімізують витрати несприятливого вибору і морального ризику через раціонування кредитів. У разі раціонування кредиту банк надає позичальникові кредит, але обмежує розмір цього кредиту або взагалі відмовляє у кредиті за поточної процентної ставки.

Перший вид раціонування кредиту виникає у відповідь на можливість морального ризику. Обмеження розміру банківського кредиту знижує витрати морального ризику внаслідок підвищення ймовірності того, що позичальник сплачуватиме цей кредит для підтримки сприятливого кредитного рейтингу. Ваші кредитні картки MasterCard або Visa мають кредитні обмеження з тих самих причин. За кредитного обмеження 2500 дол. США ви, ймовірно, здійснюватимете виплати банку для того, щоб мати можливість позичати у майбутньому. Якщо банк має намір надати вам кредитну лінію величиною аж 2,5 млн дол. США, ви намагатиметесь витрачати більше грошей, ніж спроможні сплатити. Тому обмеження розміру кредитів позичальникам нижчим рівнем за той, який вони потребують за поточної процентної ставки, є виправданим для банку і сприяє максимізації прибутку.

Другий вид раціонування кредиту виникає у відповідь на гострі форми несприятливого вибору, коли багато позичальників мають невелику заставу або взагалі не мають її. Що, коли банк намагатиметься підвищити процентну ставку, аби компенсувати ризик від таких позичальників? Позичальники з низьким ризиком будуть відсіяні, а банк залишиться тільки з позичальниками з потенційно високим ризиком, тому встановлення процентної ставки на нижчому рівні та відмова надання кредитів деяким позичальникам є найкращим виходом для банку. Такий вид раціонування кредитів завдає втрат економіці, оскільки окремі позичальники з низьким ризиком також можуть отримати відмову в кредиті.

Моніторинг та обмежувальні зобов’язання. Для зниження витрат морального ризику банки проводять моніторинг діяльності позичальників, щоб пересвідчитись, що позичальник не використовує позичені кошти для здійснення заборонених ризикових видів діяльності. Як і у разі страхування (розділ 12), багато зусиль банки докладають для визначення того, чи позичальник виконує обмежувальні зобов’язання та дотримується умов кредитної угоди, які забороняють позичальникові брати участь у певних видах діяльності.

Тривалі стосунки. Один із найкращих способів збирання інформації про перспективи позичальника або моніторингу діяльності позичальників для банку полягає у встановленні тривалих стосунків із позичальником. Спостерігаючи за позичальником упродовж тривалого періоду часу — шляхом аналізу операцій на чековому рахунку і виплат за кредит, — банк може значно послабити проблеми асиметричної інформації внаслідок зниження витрат, пов’язаних із збиранням інформації та моніторингом. Позичальники також виграють від тривалих стосунків з банками: клієнт має можливість отримувати кредит за нижчої процентної ставки або за меншої кількості обмежень, оскільки банк намагається уникати дорогих заходів зі збирання інформації. Позичальники, які цінують тривалі стосунки, мають меншу схильність до невиконання зобов’язань або порушення обмежувальних зобов’язань у довгострокових угодах. Деякі аналітики вважають, що тісніший взаємозв’язок між банками і нефінансовими фірмами в інших країнах (зокрема у Німеччині та Японії) підвищує конкурентоспроможність обох сторін. Ми розглянемо переваги й недоліки таких фінансових взаємозв’язків у роз- ділі 14.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Припустимо, що уряд накладає обмеження на види кредитів бан­ку або на групи населення, яким він може надавати позику. Що може статися з кредитним ризиком портфеля банку? Такі обмеження уряду призведуть до зниження спроможності банку диверсифікувати свій кредитний портфель. Унаслідок цього навіть якщо банк аналізував кредитні ризики окремих позичальників, загальний кредитний ризик його портфеля зросте.

Управління процентним ризиком

Прибутки, які банки можуть отримувати від надання кредитів позичальникам, значною мірою є ризиковими внаслідок змін процентних ставок на фінансових рин­ках. Банк зазнає процентного ризику, якщо зміни ринкових процентних ставок зумовлюють коливання прибутку банку. Ефект впливу зміни процентних ставок на вартість активів і пасивів банку подібний до цього впливу на вартість облігацій. Тобто зростання ринкової процентної ставки знижує теперішню вартість кредитів, навіть якщо існує невисокий ризик того, що кредит не буде виплачений згідно з умовами кредитної угоди. Зокрема, процентний ризик впливає на банки, коли вони залучають кошти в основному через короткострокові депозити (такі як чекові депозити або строкові депозити з коротким терміном) для фінансування кредитів або купівлі цінних паперів із тривалішим терміном виплати.

Спочатку банки повинні мати можливість порівнювати чутливість вартості різних активів і пасивів до змін процентних ставок. Наприклад, припустимо, що баланс банку Mightybank має такий вигляд:

Mightybank
Активи Пасиви
Активи з фіксованою процентною ставкою $ 350 млн Пасиви з фіксованою процентною ставкою $ 230 млн
Довгострокові ринкові цінні папери Чекові депозити
Довгострокові кредити Ощадні депозити
Активи зі змінною процентною ставкою $ 150 млн Довгострокові CD
Кредити зі змінною процентною ставкою Пасиви зі змінною процентною ставкою $ 230 млн
Короткострокові цінні папери Короткострокові CD
Депозитні рахунки грошового ринку
Федеральні кошти
Власний капітал $ 40 млн
$ 500 млн $ 500 млн

Зауважте, що 150 млн дол. США із 500 млн дол. США активів банку Mightybank пов’язані зі змінною процентною ставкою, яка змінюється щонаймен­ше один раз на рік. Трохи менше половини (230 млн дол. США із 500 млн дол. США) загальних пасивів банку Mightybank пов’язані зі змінною процентною став­кою. Якщо процентні ставки зростають, банк Mightybank виплатить збільшені проценти по 230 млн дол. США своїх пасивів, отримавши збільшений процентний дохід лише по 150 млн дол. США своїх активів. Тобто банк Mightybank піддається процентному ризику.

Значні коливання ринкових процентних ставок упродовж 1980-х років спричинили високий процентний ризик для банків, які надавали кредити з фіксованими процентними ставками, використовуючи кошти, залучені у вигляді короткострокових депозитів зі змінною процентною ставкою. Зростання ринкових процентних ставок знижує вартість активів банків порівняно з пасивами, що спричинило велику кількість банкрутств банків наприкінці 1980-х років.

Для управління процентним ризиком банки почали оцінювати вразливість своїх портфелів до ризику коливання ринкових процентних ставок. Одним із вимірників є дюрація активів чи пасивів банку, який визначає ступінь реагування (процентної зміни) ринкової вартості активів або пасивів на процентну зміну ринкової процентної ставки*. Дюрація є прикладом такого економічного вимірника, як еластичність. (Оскільки еластичність і дюрація не залежать від вибору масштабу, їх можна обчис­лювати для активів або пасивів з будь-яким терміном виплати). У пасивах поточні депозити мають малу дюрацію, тоді як довгострокові депозитні сертифікати — велику. В активах позики іншим банкам на ринку федеральних коштів характеризуються малою дюрацією, тоді як комерційні кредити й ринкові цінні папери мають велику дюрацію.

Щоб оцінити процентний ризик банку, менеджери обчислюють середню дюрацію окремо для активів і для пасивів банку. Різниця між цими двома показниками, відома як розрив (геп) дюрації, вимірює вразливість банку до коливань процентних ставок. Менеджери банку використовують інформацію, яку містить розрив дюрації, для вироблення стратегії. Зниження розриву дюрації допомагає банкам мінімізувати процентний ризик. Очікуючи падіння процентних ставок, банк повинен підібрати таку структуру термінів виплати для своїх активів і пасивів, щоб отримати додатне значення розриву дюрації. Очікуючи зростання процент­них ставок, банк повинен вжити заходів для отримання від’ємного розриву дю- рації.

Фактичне використання методів управління активами і пасивами для впливу на розрив дюрації неоднакове в різних банках. Наприклад, малі й середні банки, як правило, значно менше контролюють дюрації пасивів, ніж великі банки, отже, вони зосереджують увагу на зміні дюрації активів. Великі банки активно управляють як активами, так і пасивами. Наприклад, якщо банк Chase очікував, що процентні став­ки зростуть, він міг продавати інструменти з тривалим терміном виплати, такі, як оборотні депозитні сертифікати, і надати гроші іншим банкам через одноденний кредит.

Окрім безпосереднього управління активами і пасивами, банки борються з процентним ризиком й іншими способами. Для зниження розриву дюрації банки можуть випускати боргові зобов’язання з плаваючими процентними ставками або здійснювати хеджування через використання свопів процентних ставок, фінансових ф’ючерсів чи опціонів.

Боргові зобов’язання із плаваючою процентною ставкою. Одним із способів зниження ризику коливань процентних ставок банками є використання боргових зобов’язань із плаваючою процентною ставкою шляхом установлення змінної процентної ставки за кредити. За таких боргових зобов’язань із зростанням ринкової процентної ставки процентний дохід банку зростає за рахунок його процентних надходжень. Тому рівень прибутковості банку від кредитування у цьому випадку менше залежить від зміни процентної ставки, ніж коли б процентна ставка за кредити була фіксованою. Кредити з плаваючою процентною ставкою стали набагато популярнішими в США починаючи з 1980-х років, коли спостерігалися значні коливання процентних ставок. Більшість комерційних кредитів мають процетну ставку, яка дорівнює базовій процентній ставці плюс деякий процент, який встановлюють банки для відображення кредитного ризику. Процент за кредит коригується зі зміною базової процентної ставки. Традиційно за базові процентні ставки приймають процентні ставки за комерційні цінні папери або процентну ставку Лондонського міжбанківського ринку (LIBOR), яка відображає процентні ставки міжнародних банків у доларах США. У разі заставних під нерухомість зі змінною процентною ставкою (ARM), процентна ставка зростає або знижується разом із ринковою процентною ставкою.

Проте кредити з плаваючою процентною ставкою повністю не ліквідовують бан­ківський ризик. Вони значно знижують ризик банку, однак водночас зростає ризик позичальника. Коли високі ринкові процентні ставки діють у періоди низьких доходів та економічних потрясінь для фірм (як це інколи стається), ризик невиконання зобов’язань для позичальників зростає. Існує вибір між ризиком банку і ризиком позичальника: перенесення процентного ризику на позичальників не ліквідовує ризик повністю, адже позичальники можуть виявитися фінансово неспромож­ними або не бажати брати цей ризик на себе.

Угоди своп. Запропоновані у 1981 р. угоди своп стосуються процентного ризику і ризику обмінних курсів банків. Своп процентних ставок — найтиповіший вид таких угод — це угода з обміну очікуваного майбутнього доходу одного фінансового інструменту на очікуваний майбутній дохід іншого. У 2000 р. вартість цих популярних угод зросла до десятків трильйонів доларів.

Припустимо, наприклад, що Megabank має намір надати довгостроковий кредит із фіксованою процентною ставкою корпорації Big Steel, Inc. Оскільки джерела коштів Megabank мають відносно короткий термін виплати, він сплачує плаваючу процентну ставку за свої пасиви. Цей банк може використовувати угоди своп щодо процентної ставки для зниження процентного ризику шляхом обміну платежів із фіксованою процентною ставкою компанії Big Steel на платежі з плаваючою процентною ставкою від іншого банку або фірми. Угоди своп значною мірою захищають Megabank від невизначеності, пов’язаної з коливаннями процентної ставки. З другого боку, інший банк або інвестор, який погодився здійснювати платежі з плаваючою процентною ставкою в обмін на платежі з фіксованою процентною ставкою, зіштовхнеться з можливістю виникнення ситуації, що зростання процентних ставок збільшить величину його платежів. (Для зниження ризику він може використати ринок фінансових ф’ючерсів).

Після надання кредиту компанії Big Steel, Megabank може продати угоди своп, ліквідовуючи тим самим свій процентний ризик шляхом обміну кредиту із фіксованою процентною ставкою на кредити з плаваючою процентною ставкою. Окрім хеджування, Megabank може використовувати угоди своп для спекуляції на зміні майбутніх процентних ставок. Припустимо, що Megabank купив більше своп-угод, ніж продав. Він обіцяє за різницю сплачувати плаваючу процентну ставку в обмін на фіксовану процентну ставку. Якщо процентні ставки зростають, Megabank зазнає втрат, якщо знижуються — він отримує прибуток.

Ф’ючерси та опціони. Ф’ючерсні та опціонні контракти також надають банкам можливість здійснювати хеджування процентного ризику. Припустимо знову, що Megabank вирішив надати довгостроковий кредит із фіксованою процентною ставкою компанії Big Steel, залучаючи на пасиви кошти з плаваючими процентними ставками. Megabank може продати ф’ючерсні контракти з облігацій Скарбниці США, обіцяючи надавати ці облігації на певну дату в майбутньому. У цьому випад­ку, якщо ринкові процентні ставки (і вартість коштів банку Megabank) зростають, то і вартість ф’ючерсів банку Megabank зростає. Вища процентна ставка знижує вар­тість облігацій Скарбниці США, які Megabank зобов’язаний представити. Якщо процентні ставки знижуються, прибуток банку Megabank від надання кредиту зросте, однак він втратить на своїх ф’ючерсах. Як альтернативу Megabank може придбати опціони пут Скарбниці США, які надають йому право продавати облігації у майбутньому за наперед встановленою ціною. Якщо процентні ставки зростають, вартість опціону пут зростає, отже, це захищає Megabank від зростання процентних ставок, одночасно даючи йому змогу отримувати додатковий дохід, якщо ринкові процентні ставки знижуються.

Оскільки фінансовими ф’ючерсами та опціонами торгують на біржах, банки матимуть нижчі трансакційні витрати, ніж у випадку використання складніших угод своп щодо процентних ставок. Однак оскільки контракти з фінансовими ф’ючерсами та опціонами є стандартизованими, банки можуть вдаватися до угод своп для того, щоб підібрати контракт, який найбільше відповідає їхнім потребам. На практиці для боротьби з процентним ризиком банки використовують як своп угоди, так і ф’ючерси та опіони.

Таблиця 13.2 узагальнює інформацію про ризики, яким піддаються банки у своїх взаєминах із заощадниками і позичальниками.

Таблиця 13.2. РИЗИКИ У БАНКІВСЬКИХ УГОДАХ

Процентний ризик Ризик ліквідності Кредитний ризик
Ринкова вартість банківських кредитів з фіксованою процент­ною ставкою змінюється у напрямку, протилежному до змін ринкових процентних ставок Вкладники вилучають свої кошти, залишаючи банк з недостатньою кількістю резервів Позичальники можуть не виконати своїх зобов’язань щодо отриманих кредитів
Засоби протидії:
· хеджування ризику за допомогою ф’ючерсів і опціонів

· кредити з плаваючою процент­ною ставкою

· своп процентних ставок

· володіння значною кількістю резервів у вигляді готівки

· управління активами

· управління пасивами

· диверсифікація портфеля

· аналіз кредитного ризику

· моніторинг і обмежувальні зобов’язання

· тривалі стосунки

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Гіпотеза ефективного ринку твердить, що ціни на фондовому ринку повинні ґрунтуватися на всій доступній інформації. Якщо бан­ки піддаються процентному ризику, якої реакції курсу акцій банку на зміни ринкових процентних ставок повинні очікувати інвестори? Зростання ринкових процентних ставок знижує вартість активів бан­ків і курсу їхніх акцій, тоді як зниження ринкових процентних ставок підвищує вартість активів банків і курси їхніх акцій. Справді, курс акцій банків загалом набагато чутливіший до змін процентних ставок, аніж курс акцій виробничих компаній.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ВЗАЄМИНИ МІЖ БАНКАМИ ТА ПОЗИЧАЛЬНИКАМИ:

  1. § 3. Правовая характеристика статуса банка как особого субъекта налоговых отношений
  2. ЗАКЛЮЧЕНИЕ
  3. § 3. Обязанности банков по представлению налоговым органам сведений о финансово-хозяйственной деятельности налогоплательщиков
  4. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  5. Рентгенофазовый анализ
  6. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  7. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  8. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  9. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  10. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  11. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  12. 1. Содержание (функции) государственного управления
  13. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  14. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  15. ГЛОССАРИЙ
  16. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  17. Введение
  18. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  19. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.