<<
>>

ВЗАЄМИНИ МІЖ БАНКАМИ ТА ЗАОЩАДНИКАМИ

Як банки приваблюють заощадників для залучення депозитів на свої рахунки? По-перше, банки надають заощадникам можливість отримати права вимог на ди- версифікований портфель кредитів, тим самим забезпечуючи розподіл (зменшення) ризику.

Крім того, банківські депозити (зокрема чекові депозити) гарантують заощадникам певний рівень ліквідності. Нарешті, банки збирають і відстежують інформацію про позичальників, а також нагромаджують інформацію, що не спро- можний зробити окремий заощадник. Як делеговані наглядачі, банки знижують інформаційні витрати для заощадників. Роль банків у зниженні інформаційних витрат є особливо важливою, оскільки заощадники можуть отримати послуги в розподілі ризику та забезпеченні ліквідності від інших фінансових посередників (які конкурують з банками за кошти заощадників). Заощадники також можуть урегулювати свої взаємини з банками так, аби впевнитися, що банкіри не використовують приватної інформації на шкоду заощадникові. Рисунок 13.1 ілюструє роль банків як фінансових посередників.

Рисунок 13.1. Посередницькі послуги банку
Банки надають послуги з розподілу ризику, забезпечення ліквідності, а також інформаційні послуги, чого не можуть робити дрібні заощадники та фірми.

Для отримання максимального прибутку банки повинні розв’язувати дві проблеми, які виникають у взаєминах із заощадниками: 1) розв’язання проблеми морального ризику; 2) забезпечення ліквідності. В обох випадках банк повинен організувати свою діяльність так, аби впевнити вкладників у тому, що він найкращим чином відстоює їхні інтереси.

Управління моральним ризиком

Незважаючи на те, що банки знижують інформаційні витрати для заощадників, останні усвідомлюють, що банки володіють приватною інформацією про якість та ризик портфеля банківських кредитів і що банк може використовувати цю інформацію, загрожуючи депозитам заощадників.

Наприклад, якщо банк надає високоризикові кредити, незастраховані вкладники можуть зазнати втрат. Асиметричність інформації створює моральний ризик. Банки можуть знизити витрати морального ризику шляхом надання заощадникам боргових вимог та використовуючи свої власні кошти для надання кредитів разом із коштами заощадників.

Борг і моральний ризик. Короткострокові боргові угоди задовольняють потреби у ліквідності вкладників та дисциплінують банкірів. Оскільки чекові депозити є важливою складовою банківських пасивів, небезпека вилучення заощадниками своїх короткострокових коштів є запорукою того, що банкіри не використовуватимуть приватну інформацію на свою користь. Справді, багато економістів вважає, що наявність такої загрози вилучення коштів з рахунку зумовлює те, що чекові депозити вже тривалий час відіграють важливу роль у фінансуванні банківських кредитів.

Власний капітал і моральний ризик. Другим способом запобігання моральному ризику є встановлення вимоги, аби банкіри та акціонери банку піддавали ризику власний капітал при наданні банком кредиту. Банкіри діятимуть відповідальніше, коли ризикуватимуть своїми власними заощадженнями, отже, правило, яке вимагає від банкірів і акціонерів банку інвестувати власні кошти, підвищує стимули до відповідальної діяльності. Загалом, що більша частка банкіра у банку, то меншим буде моральний ризик. Банкіри вдаються до управління величиною капіталу — визначення величини капіталу, якою повинен володіти банк, та придбання необхідного обсягу капіталу. Такий вид менеджменту ґрунтується на виборі між вигодою від капіталу в зниженні морального ризику та втратою через капітал прибутковості для акціонерів банку. Як ми побачимо у розділах 14 та 15, державне регулювання й управління забезпечують додаткові шляхи зниження витрат морального ризику для індивідуальних заощадників.

Управління величиною капіталу. Як власники, акціонери повинні дбати про прибутковість банку та величину капіталу, необхідну для підтримки активів банку. Безпосереднім визначником прибутковості банку є чистий прибуток після сплати податків на один долар активів, або віддача активів (ROA): ROA = Чистий прибуток після сплати податку / Банківські активи

Цей показник інформує акціонерів про те, наскільки успішно відбувається управління банком, вказуючи на величину прибутку, яку банк отримує на кожен долар активів.

Зазвичай акціонери банку не «володіють» активами банку (головним чином, кредитами і цінними паперами), але вони є власниками капіталу банку. Як власники, акціонери банку хочуть знати про рівень віддачі інвестованого ними капіталу. Важливим показником, що надає таку інформацію, є чистий прибуток після сплати податків на долар власного капіталу банку, або дохідність капіталу (ROE):

ROE = Чистий прибуток після сплати податків / Власний капітал банку.

З погляду акціонерів, існує очевидний взаємозв’язок між віддачею капіталу (наскільки успішно функціонує капітал, інвестований у банк) і віддачею активів (наскільки ефективним є управління банком). Зауважимо, що

Отже, для заданого ROA, що меншим є власний капітал, то вища ROE банку. Володіння капіталом є витратним для акціонерів банку.

Однак, як ми бачили раніше, банківський капітал є важливим чинником зниження морального ризику. Як тоді менеджери банку вирішують, якою величиною капіталу володіти? Вигоди від капіталу у зниженні морального ризику є найбільшими, коли банківські активи є вкрай ризиковими, або коли інформація про якість банківських активів є важкодоступною. У більшості країн світу такі ситуації також підпадають під державне регулювання величини банківського капіталу.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Припустимо, що уряд гарантує всі банківські депозити, не здійснюючи нагляду за кредитною діяльністю банків. Що, на вашу думку, станеться з ризиком кредитних портфелів банків? За повного гаран­тування депозитів індивідуальні заощадники не матимуть стимулу здійснювати моніторинг банків. Унаслідок цього банкіри матимуть бажання брати на себе вищий ризик у випадку, якщо залучена невелика сума їхніх власних коштів. Банкіри отримуватимуть прибутки від високих процентних ставок за кредити успішним ризиковим позичальникам; уряд братиме на себе втрати вкладників від ризикових кредитів неуспішним позичальникам.

Управління ризиком ліквідності

У взаєминах із заощадниками перед банками постає ризик ліквідності, або можливість виникнення ситуації, коли вкладники разом вирішать вилучити більше коштів, ніж банк має в наявності на даний момент. Такі вилучення змусять банк позбутися відносно неліквідних кредитів та, імовірно, отримати меншу, а не повну, вартість цих кредитів, що зменшить їхню прибутковість.

Завдання банків в управлінні ризиком ліквідності полягає в зниженні ризику без надмірної втрати прибутковості. Наприклад, банк може легко мінімізувати ризик ліквідності шляхом володіння значною кількістю резервів. Однак така стратегія знижує прибутковість, оскільки банк не отримує процента за готівку, яку використовує як резерви. Як ми відзначали раніше, банки США змушені зберігати резерви у Федеральній резервній системі. Навіть за відсутності законодавчих вимог, небезпека ризику ліквідності змусить банки зберігати резерви, однак, можливо, не у вигляді безпроцентних депозитів у ФРС. Отже, банки використовують інші стратегії для зниження ризику ліквідності, які ми поділяємо на управління активами та управління пасивами.

Управління активами банків. Один зі способів управління ризиком ліквідності з отриманням процента полягає в наданні грошей у позику іншим банкам через ринок федеральних коштів, як правило, на один день. Кредити федеральних коштів є ліквідними, проте мають хоча й незначний, але ризик, пов’язаний із невиконанням зобов’язань. Іншим варіантом є використання угод зворотного викупу для державних цінних паперів, надаючи ці цінні папери в одноденний кредит фірмам та іншим банкам. Однак ці державні цінні папери з більшим терміном виплати мають певний ризик, пов’язаний із коливаннями процентної ставки. Більшість банків використовує ці два методи. Таке поєднання стратегій відображає вибір між нижчими очікуваною віддачею і ризиком невиконання зобов’язань ринку федеральних коштів та вищими очікуваною віддачею і ризиком, пов’язаним із коливаннями процент­ної ставки на ринку державних цінних паперів.

Управління пасивами банку. Для здійснення прибуткової діяльності банки змушені зберігати достатню кількість готівки, або активів, які можна легко конвертувати в готівку, для забезпечення відкликання коштів вкладниками без втрати значної кількості операційних доходів унаслідок зберігання готівки замість кредитів або цінних паперів. Багато великих банків (наприклад Citіbank у Нью-Йорку) мають більший попит на кредити, ніж величина депозитів у ці банки. Отже, вони повинні вирішити, як позичити додаткові кошти для надання цих кредитів. Серед можливих варіантів є депозитні сертифікати, євродолари, федеральні кошти та RP. Ці альтернативи відрізняються терміном виплати та витратами для банку. З метою управління пасивами банки повинні зберігати свою спроможність брати позики, особливо зважаючи на те, що більшість запозичень будуть незастрахованими і не охопленими системою федерального страхування депозитів. Загалом нерозумно розраховувати лише на одноденні позики (хоча, можливо, з нижчими поточними витратами). Тому банки переважно використовують також позики з більшою тривалістю виплати з відповідним ризиком процентної ставки.

Приклад управління активами і пасивами. Припустимо, що початковий баланс банку Megabank має такий вигляд:

Megabank
Активи Пасиви
Резерви $ 50 млн Депозити $ 200 млн
Ринкові цінні папери $ 10 млн Власний капітал $ 20 млн
Кредити $ 160 млн

Якщо банк змушений зберігати 10 % своїх депозитів у вигляді безпроцентних резервів у ФРС, то його 50 млн дол. США резервів включають 20 млн дол. США обов’язкових резервів і 30 млн дол. США надлишкових резервів. Якщо група великих вкладників банку Megabank вирішить зняти 15 млн дол. США, то Megabank втратить 15 млн дол. США резервів і депозитів, але це не змінить інших рахунків балансу. Інакше кажучи, за достатніх надлишкових резервів банкові не потрібно проводити активні заходи з управління ризиком ліквідності.

Зберігання надлишкових резервів невигідне для банку Megabank, оскільки він втрачає процентні доходи за кредити та цінні папери. З другого боку, припустимо, що Megabank не має надлишкових резервів, надаючи більше кредитів для підвищення прибутковості. У цьому випадку баланс матиме вигляд:

Megabank
Активи Пасиви
Резерви $ 20 млн Депозити $ 200 млн
Ринкові цінні папери $ 10 млн Власний капітал $ 20 млн
Кредити $ 190 млн

Ще раз припустимо, що банку Megabank потрібно виплатити вкладникам 15 млн дол. США. Тепер баланс цього банку матиме вигляд:

Megabank
Активи Пасиви
Резерви $ 5 млн Депозити $ 185 млн
Ринкові цінні папери $ 10 млн Власний капітал $ 20 млн
Кредити $ 190 млн

Щоб задовольнити резервні вимоги ФРС, Megabank повинен мати 18,5 млн дол. США, або (0,10) (185 млн дол. США), резервів. Йому не вистачатиме 13,5 млн дол. США (або 18, 5 млн дол. США – 5 млн дол. США). Щоб покрити цей дефіцит, банк може продати свої ринкові цінні папери або зменшити величину кредитів. У першому випадку банк продаватиме цінні папери скарбниці США або інші цінні папери і вкладатиме отримані кошти у ФРС. Оскільки державними цінними паперами торгують на ліквідних ринках, то трансакційні витрати банку будуть невисокими. Тому цінні папери уряду розглядають як страхові резерви. У протилежному випадку, якщо Megabank має велику кількість прострочених корот­кострокових кредитів, він може вирішити не поновлювати деяких із них. Однак якщо банк відштовхне своїх клієнтів, не продовживши їм кредитів, і втратить їх на користь іншого банку, він змушений буде оплачувати інформаційні витрати за нових позичальників. У ще одному випадку Megabank може просто продати деякі кре­дити іншим банкам. Однак наявність приватної інформації ускладнює таку операцію. Оскільки інші банки не мають уявлення про якість кредитів банку Megabank, вони, імовірно, не погодяться виплатити Megabank повну вартість кредитів.

Для збільшення величини пасивів банк може поповнити резерви, позичивши в інших банків і корпорацій, або у ФРС. Позики в інших банків або корпорацій пов’язані з операціями на ринку федеральних коштів та угодами зворотного викупу. Позики від ФРС здійснюються через дисконтні кредити. Якщо Megabank не змінює своїх кредитів або володіння цінними паперами, а покриває нестачу резервів шляхом запозичення відповідних сум із цих нових джерел, його баланс стане таким:

Megabank
Активи Пасиви
Резерви $ 18,5 млн Депозити $ 185 млн
Ринкові цінні папери $ 10 млн Позики в інших банків
Кредити $ 190 млн та корпорацій $ 6,75 млн
Позики у ФРС $ 6,75 млн
Власний капітал $ 20 млн

Megabank здійснив заходи з управління ризиком ліквідності.

Якщо Megabank не спроможний управляти ризиком ліквідності, він може збанкрутувати. Припустимо, наприклад, що ходять чутки про те, що Megabank надав кредит на суму 50 млн дол. США друзям президента банку пана Дж. П. Морґейна, які втратили велику суму грошей на спекуляціях із нерухомістю. Розлючені вкладники відразу забирають 18,5 млн дол. США, залишаючи Megabank зі 166,5 млн дол. США депозитів, на які він змушений зберігати резерви на суму 16,65 млн дол. США. Однак, як показано в балансі, його резерви зникли:

Megabank
Активи Пасиви
Резерви $ 0 млн Депозити $ 166,5 млн
Ринкові цінні папери $ 10 млн Позики $ 13,5 млн
Кредити $ 190 млн Власний капітал $ 20 млн

Коли банк знижує вартість кредитів до 140 млн дол. США, його власний капітал становитиме (–30) млн дол. США, або 150 млн дол. США в активах і 180 млн. дол. США у пасивах. Якщо банк не переконає інші банки або ФРС надати йому кредит, він змушений буде закритись. У цьому випадку Федеральна корпорація зі страхування депозитів (FDIC) візьме управління банком у свої руки і вирішить, ліквідувати банк чи дозволити його злиття з іншим банком.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ВЗАЄМИНИ МІЖ БАНКАМИ ТА ЗАОЩАДНИКАМИ:

  1. § 3. Правовая характеристика статуса банка как особого субъекта налоговых отношений
  2. ЗАКЛЮЧЕНИЕ
  3. § 3. Обязанности банков по представлению налоговым органам сведений о финансово-хозяйственной деятельности налогоплательщиков
  4. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  5. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  6. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  7. Приложение 17.
  8. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  9. Рентгенофазовый анализ
  10. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  11. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  12. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  13. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  14. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  15. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА