<<
>>

ВТРАТИ ВІД ІНФЛЯЦІЇ

Від початку 1980-х років чиновники ФРС зробили низькі темпи інфляції голов­ною метою задля уникнення стійкого зростання цін, що відбувалося протягом 1970-х років. Центральний банк зважив на скарги домогосподарств та фірм, що така інфляція є для них непосильним тягарем і обертається значними втратами.

У цьому параграфі ми з’ясуємо, якими є ці втрати. Поділимо наш аналіз на дві частини, оскільки домогосподарства та фірми стикаються з двома видами інфляції: 1) очікуваною — яку враховують у здійсненні фінансових трансакцій, та 2) несподіваною — такою, що спричиняє перерозподіл коштів домогосподарств та фірм.

Очікувана інфляція

Очікувана інфляція впливає на розподіл економічних ресурсів. По-перше, вона призводить до втрати грішми своєї вартості. Зокрема, вона діє, як податок на реальні грошові запаси (знижує їхню купівельну спроможність), якщо вони приносять менше доходу, ніж ринкова процентна ставка. Тому їхня купівельна спроможність падає. Наприклад, якщо ви володіли готівковими 100 дол. США у 1996 році, коли рівень інфляції становив 3 %, ви втратили протягом року 3 дол. США купівельної спроможності. У зв’язку з цим інфляція зменшує попит на реальні грошові запаси. Втрати купівельної спроможності ще називають втратою зношеного взуття, оскільки індивіди та представники фірм частіше відвідують банки, щоб зменшити суми готівки, якою володіють у певний момент часу, або перевести кошти з процентних активів у гроші. Коли такі втрати переважають урядову вигоду від інфляції, вона спричиняє додатковий тягар або суспільні втрати. Стенлі Фішер зі Світового Банку розрахував, що у США за рівня інфляції 5 % суспільство втрачає близько 0,3 % ВВП, або понад 30 млрд дол. США 2001 р.*

Інфляція також спотворює податки, які домогосподарства та фірми сплачують зі свого доходу. Ставки особистого прибуткового доходу та податку з прибутку фірм нараховуються на номінальну суму доходу, і ці ставки оподаткування є прогресивними.

За прогресивної шкали ставка податку зростає з доходом. Якщо шкалу не індексувати з урахуванням рівня інфляції, індивіди підпадатимуть під вищі ставки податку, навіть якщо вони не отримують виграшу купівельної спроможності проіндексованого прибутку. Цю проблему називають зміщенням шкали оподаткування, вона була особливо актуальною протягом 1970-х років, коли шкалу не індексували, і індивіди стикалися з прогресивнішими ставками оподаткування, ніж сьогодні. Податковий кодекс також не завжди враховує вплив інфляції на вартість запасів та амортизаційні відрахування, що посилює тягар податків для фірм у періоди високих темпів інфляції.

Очікувана інфляція також впливає на фінансові рішення, оскільки позикодавці сплачують податок з номінального, а не реального доходу. Припустимо, очікувана інфляція становить 4 %, а прибутковий податок — 30 %. Індивід оцінює інвестиційне рішення, яке повинне забезпечити йому 8 % (номінальна процентна ставка). Реальна післяподаткова віддача (з урахуванням інфляції) становитиме (1 – 0,30) ´ ´ (8 %) – 4 % = 1,6 %. Якщо ж очікуваний рівень інфляції зростає до 8 %, а номінальна процентна ставка — на стільки ж до 12 %, то реальна віддача після сплати податку для індивіда впаде до (1 – 0,30) ´ (12 %) – 8 % = 0,4 %. Тому за фіксованої ставки оподаткування номінальна процентна ставка повинна зростати більше, ніж на приріст інфляції, щоб забезпечити попередню реальну віддачу 1,6 %. Проте у період високої інфляції є люди, які користаються з неї. Позичальники, такі, як корпорації та індивіди, що купують будинок у кредит, вираховують номінальні (а не реальні) процентні платежі за позикою з доходу, який оподатковуватиметься. Зміни очікуваної інфляції можуть змінити реальну вартість позики для позичальника після оподаткування його доходу. Наприклад, за високої очікуваної інфляції корпораціям вигідніше брати позики, оскільки обслуговування боргу вираховується з доходу за номіналом. Домогосподарства купують житло, оскільки це вигідніша інвестиція, ніж цінні папери, тому що процентні платежі за заставною на купівлю будинку також вираховуються з доходу, який оподатковуватиметься.

Іншими втратами від очікуваної інфляції є, за неокейнсіанцями, витрати меню — видатки фірм на зміну цін своєї продукції (передрук каталогів, інформування споживачів тощо). Оскільки витрати меню різні, не всі фірми змінюють ціни одночасно; тобто зміна цін, спричинена інфляцією, не відбувається одночасно в усій економіці. Через це інфляція може змінювати відносні ціни у короткостроковому періоді та зробити розподіл ресурсів в економіці менш ефективним.

Неочікувана інфляція

Багато трудових угод унаслідок відстоювання профспілками прав працівників визначають певний рівень зарплатні за номіналом протягом узгодженого періоду. Ціни у контрактах на постачання товарів чи фінансових активів також часто вказуються за номіналом на певний термін. Хоча й більшість із цих домовленостей передбачають поправки на очікувану інфляцію, неочікувана інфляція — різниця між фактичною та очікуваною інфляцією, перерозподіляє багатство. Наприклад припустимо, що позичальник та позикодавець вважають, що інфляції не буде та домовляються про позику 1000 дол. США під 4 % річних. Незважаючи на темп інфляції, позикодавець отримає через рік 1000 ´ 1,04 = 1040 дол. США. Якщо фактичний темп інфляції склав 7 %, то реальна віддача позикодавця (віддача, виражена у купівельній спроможності) становить –3 %. Відповідно для позичальника реальна процентна ставка склала –3 %. Неочікувана інфляція, що становила 7 % – 0 % = = 7 %, перерозподілила 70 дол. США реальної купівельної спроможності від позикодавця на користь позичальника. Інший приклад перерозподілу — коли найманий працівник, чий контракт укладений за номіналом, отримує меншу реальну зарплатню внаслідок неочікуваної інфляції.

Наслідки неочікуваної інфляції важче відстежуються, ніж вплив очікуваної інфляції на національну економіку. Втрати однієї сторони обертаються виграшем для другої. Тим не менше, цей перерозподіл може призводити до втрат. Наприклад, видатки домогосподарств та фірм на прогнозування інфляції з метою забезпечити себе від перерозподілу є втратами від несподіваної інфляції.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Уявіть такі дії чотирьох осіб: особа А позичає гроші за фіксованою номінальною процентною ставкою; особа Б дає позику за фіксованою номінальною процентною ставкою; особа В позичає за змінною процентною ставкою (проіндексованою на рівень інфляції); особа Г дає позику за змінною процентною ставкою. Якщо інфляція зростає, хто найбільше втратить (у реальних показниках)? Хто найбільше виграє?

Позикодавці та позичальники враховують очікувану інфляцію, коли домовляються про процентну ставку. Якщо ця процентна ставка фіксована, відхилення фактичної інфляції від сподіваної (несподівана інфляція) перерозподілить купівельну спроможність від позикодавців до позичальників: особа Б втрачає найбільше, а особа А найбільше виграє.

Невизначеність щодо інфляції

Невизначеність щодо темпів інфляції спричиняє найбільшу втрату від неї: спотворення інформації, закладеної в цінах товарів та активів. У ринковій економіці домогосподарства та фірми використовують цінову інформацію, приймаючи рішення щодо розподілу ресурсів. Наприклад, якщо ціна телятини зростає порівняно з ціною курятини, фермери вирощуватимуть більше корів, а індивіди споживатимуть більше курячого м’яса. Зростання ринкових цін на акції понад загальний рівень цін є сигналом, що в середовищі бізнесу панують оптимістичні настрої й існують можливості для вигідного інвестування. Відносні ціни, а не ціни окремих товарів, є сигналами для подібних рішень. Якщо інфляція суттєво коливається, відносні ціни можуть змінюватися у відповідь на зміни загального рівня цін, спотворюючи важливу інформацію, закладену в них. Коливання відносних цін через невизначеність щодо інфляції змушує домогосподарства та фірми витрачати ресурси на дослідження різниці у цінах.

Крайнім випадком невизначеної інфляції є гіперінфляція, коли темп інфляції досягає сотень, а то й тисяч відсотків на рік протягом тривалого періоду часу. Втрати від гіперінфляції надзвичайно великі. Домогосподарства та фірми повинні мінімізувати обсяги готівки, якою вони володіють, а роботодавці повин­ні частіше платити працівникам. Останні повинні швидко витрачати свої заро­бітки або переводити їх у стабільніші іноземні валюти до того, як ціни знову різ­ко зростуть.

Класичний випадок гіперінфляції спостерігався у Німеччині після Першої світової війни. Вибухова емісія грошей урядом дала поштовх інфляції, і це вилилося в зростання цін у понад 10 млрд разів за серпень 1922—листопад 1923 р. Наприклад, якщо цукерка коштувала в еквіваленті 5 центів, такий стрибок рівня цін підвищив її ціну до понад 500 млн дол. США у листопаді 1923 р. З нашого аналізу попиту на гроші випливає, що в такому крайньому випадку попит на реальні грошові запаси повинен майже зникнути. До жовтня 1923 р. в Німеччині реальні грошові запаси скоротилися до 3 % від рівня серпня 1922 р. Гіперінфляція у Німеччині раптово завершилася наприкінці 1923 р., коли уряд рішуче зупинив друкарський верстат1.

Спотворені цінові сигнали під час гіперінфляції є особливо проблематичними. Оскільки загальний рівень цін зростає дуже швидко, торговці змінюють свої ціни настільки часто, наскільки це можливо. Через короткий проміжок часу ціни неспроможні відображати відносну вартість чи вказувати, як розподіляти ресурси. Уряд недоотримує податкові надходження, оскільки завдяки фіксованим ставкам оподаткування домогосподарства та фірми якомога довше відтягуватимуть сплату податків, аби зменшити їхній реальний тягар.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ВТРАТИ ВІД ІНФЛЯЦІЇ:

  1. 1. Содержание (функции) государственного управления
  2. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  3. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  4. ГЛОССАРИЙ
  5. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  6. Введение
  7. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  8. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  9. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  10. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  11. Приложение 17.
  12. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  13. Рентгенофазовый анализ
  14. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  15. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками