<<
>>

УРОКИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЛЯ ІНШИХ ІНСТИТУТІВ

Наш аналіз «фінансова криза—регулювання—реагування фінансової системи—відповідь регулюючих органів» у банківській галузі дав висновки, які можна поширити на діяльність інших фінансових інституцій.

Давайте розглянемо поточний стан і можливі шляхи розвитку регулювання діяльності страхових компаній та приватних пенсійних фондів, у яких виникають такі самі проблеми, як і у банків.

Регулювання страхової діяльності

Розмежування банків і страхових компаній з метою регулювання вже застаріло. Як і банки, страхові компанії є фінансовими установами, що приймають кошти від індивідів у обмін на обіцянку повернути їх. Так само, як банки пов’язані через міжбанківські грошові ринки та продаж кредитів, страховики пов’язані через механізми розподілу ризику, відомі як перестрахування. Одна важлива відмінність між банками та страховими компаніями полягає в тому, що у страховій галузі не існує федеральної програми, подібної до страхування депозитів.

Розвиток страхової галузі подібний до розвитку банківництва. Компанії зі страхування майна та від нещасних випадків наприкінці 1800-х років пережили кризу внаслідок політики недооцінки, а потім зазнали краху після кількох великих розорень. Компанії зі страхування життя були захищені від цінової конкуренції обмеженнями, накладеними регулювальними діями штату Нью-Йорка (місце штаб-квартир багатьох страхових компаній). У 1930-х роках і після Другої світової війни конгрес намагався забезпечити стабільність страхової галузі. Найвагомішим був закон Маккарена-Ферґюсона від 1945 р., який безпосередньо захищав страховиків від дії федеральних антимонопольних законів. Швидке зростання процентних ставок наприкінці 1970-х років підвищило довіру заощад­ників та інвесторів до небанківських видів діяльності, а фінансове дерегулювання розширило можливість їх вибору. Фірми зі страхування життя пропонували прибутковіші інвестиційні варіанти, ніж банки, однак високі доходи, виплачувані інвесторам, значно знизили прибутки.

Фірми зі страхування майна та від нещасних випадків конкурували за преміальний дохід для інвестування з рекордною віддачею, але навіть така віддача була недостатньою коли надходили рекордні страхові претензії.

У 1990-х роках страхова галузь, як і банківництво, переживала процес змін. Після катастрофічного банкрутства на початку десятиліття компанії Executive Life Insurance Company, яке ледь не призвело до паніки у сфері страхування життя, державні регулюючі органи встановили вимоги до розміру капіталу, які враховують величину ризику. Ці вимоги, запроваджені у 1994 р., були встановлені Національною асоціацією страхових уповноважених — групою страхових представників штатів, яка розробила єдині стандарти для цієї галузі. Що вищий розрахований рівень ризику, то більшу величину капіталу страховик повинен мати на своєму балан­сі для захисту від ризику.

Крім того, для захисту власників полісів страхова галузь та федеральний уряд обговорювали проблему консолідації «гарантійних фондів» штатів, подібних до страхування депозитів. Ці фонди не охоплюють усіх страховиків і всі види полісів. У масштабах усієї країни вони можуть нараховувати лише декілька мільярдів доларів на рік — невелика сума порівняно з тією, яка була необхідна для фінансової підтримки проблемних S&L. Після багатомільярдних втрат, пов’язаних з Hurricane Andrew у вересні 1992 р., багато аналітиків поставили під сумнів спроможність галузі протистояти подальшим кризам. Деякі оглядачі вважають, що будь-яке саморегулювання повинно бути підсилене відповідним національним гарантійним фондом, що фінансується страховими компаніями або федеральними мінімальними стандартами для страхових фондів штатів. Поки розгортаються дебати щодо регулювання, фінансові ринки шукають нових шляхів розподілу катастрофічного ризику через ринкові цінні папери.

Регулювання діяльності пенсійних фондів

Проблеми, пов’язані із захистом страхування депозитів, також стосуються і пенсійних фондів. Для гарантування пенсійного забезпечення у разі банкрутства компаній законом про пенсійне забезпечення від 1974 р.

(ERISA) було створено Корпорацію гарантування пенсійного забезпечення (PBGC). (Для пенсійних програм із певним внеском така потреба не виникає, оскільки вони, за визначенням, повністю профінансовані). У PBGC виникають проблеми із сотнями великих недофінансованих програм, які стають зобов’язаннями, якщо компанії, що їх пропонують, бан- крутують. У 1992 р. внаслідок банкрутства компаній Eastern Airlines та Pan American Airlines PBGC мала дефіцит на суму понад 2 млрд дол. США. У середині 1990-х років ситуація поліпшилася, коли, за оцінками PBGC, у 1995 р. недофінансовані гарантовані урядом зобов’язання знизилися від 71 млрд дол. США до 31 млрд дол. США. Фінансування пенсійних програм поліпшилося після прийняття у 1994 р. закону про пенсійний захист.

Як і у випадку страхування депозитів, менеджери пенсійних фондів мають стимули брати на себе ризик, якщо великі прибутки від цих ризиків надходять акціонерам фірми (залишковим позивачам програми), а будь-які втрати йдуть на рахунок PBGC. Як FDIC у банківництві, PBGC пропонувала реформи, які б пов’язували страхові премії з ризиковістю кожної пенсійної програми. По-перше, у 1990 р. PBGC збільшила премії і вносила пропозиції щодо їх подальшого підвищення. По-друге, програми з неповним фінансуванням нині сплачують набагато вищі, ніж за попереднім законодавством, премії порівняно з програмами з повним фінансуванням. По-третє, PBGC вважає, що якщо компанія оголошує про банкрутство, PBGC повинна мати страхові претензії з вищим пріоритетом, ніж інші кредитори, щоб гарантувати учасникам пенсійних програм отримання обіцяного їм забезпечення. Деякі економісти навіть ставили запитання, чи державна PBGC має перевагу над приватним страхуванням, яке може просто змінити ставки, які відображають вартість морального ризику в недофінансуванні пенсійних зобов’язань компаній.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Припустимо, що виробник сталі з фінансовими проблемами та великими пенсійними зобов’язаннями за програмою з неповним фінансуванням застрахований у PBGC, яка стягує премії, що не відображають різниці в ризику.

Генеральний директор фірми довідався про нову технологію виробництва сталі, яка пропонує 10 %-у ймовірність величезних прибутків і 90 % імовірності банкрутства. Ця інвестиція має від’ємне значення показника теперішньої вартості й призведе до банкрутства фірми, якщо не буде успішною. Чи повинна компанія впроваджувати цей проект? Пер­спективи можуть бути привабливими. Якщо інвестиції виправдають себе, генеральний директор та інші акціонери отримають прибуток, оскільки вони є залишковими позивачами програми із визначеними доходами цієї компанії. Якщо інвестиція провалиться, PBGC повинна буде виконати пенсійні зобов’язання компанії перед працівниками.
ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ
THE WALL STREET JOURNAL, 11 ГРУДНЯ 2000 Р.
Криза та реагування в Японії
У хмарочосі, який здійнявся над урядовим районом Японії, комісія, що відповідає за порятунок банківської системи країни, готова до відставки.

Комісія з фінансової реконструкції, невелике агентство з надзвичайних ситуацій, засноване у 1998 р., зробила вливання 80 млрд дол. США державних коштів у забезпечених капіталом кредиторів і зумовила хвилю злиття банків. Вона відвернула найгострішу за останні півсторіччя фінансову паніку…

Проблема полягає в тому, що така банківська криза, як у Японії, не буде ніде більше подолана…

Неспроможність подолати її означає, що друга за величиною економіка світу вразлива до дестабілізуючої кризи, такої, як хвиля банкрутств фінансових інституцій, що виникла два роки тому в США і яка змусила керівництво країни похвилюватися. Але навіть за відсутності колапсу банки з недостатньою капіталізацією позбавлені можливості надавати кредит перспективним молодим фірмам через необхід­ність втримати на плаву найненадійніших позичальників за допомогою нових кредитів для уникнення ще більшого списання кредитів. Ці заходи до­помагають розв’язувати короткострокові проблеми, однак у цілому йдуть на шкоду Японії, оскільки зумовлюють розміщення капіталу там, де він найменш продуктивний…

Чому Японія не може позбутися своїх банківських страхіть? Щоб отри­мати відповідь, уважно погляньте на задимлені кімнати парламенту країни, де стара гвардія політиків, що протестувала проти банківської реформи, помітно пригальмувала ма­ховик змін, який розкрутився два ро­ки тому. В той час, за банкрутства бан­ків та входження економіки в депресію, уряд створив Комісію з фінансової

реконструкції на чолі з енергійним керівником. Але він покинув пост раніше ніж за рік, а його численні наступники були менш рішучими...

Згодом політики повернулися до розв’язання близьких своєму серцю проблем: кланової боротьби в межах LDP (Ліберально-демократичної партії), яка визначає фракцію, що отримає владу. У кабінетній перетасовці, з метою збереження достатнього балан­су, який би дав змогу утримувати свою фракцію при владі, прем’єр-міністр Кейзо Обуші змінив керівництво банківського агентства. Виникло безладдя з акціями банків.

Новою людиною став Мікіо Очі — колишній бюрократ із сяючим обличчям, відомий здебільшого як зять згаданого колишнього прем’єр-міні­стра, чия велика фотографія висить у його офісі. Однак 71-річний чоловік не виглядав слабовольною людиною. «Ми повинні завершити повне фінансове оздоровлення Японії до березня 2001 р.», — сказав він, вступаючи на посаду. «До цієї дати нам належить завершити чистку, а банки повинні позбутися всіх проблемних кредитів».

Але вже поза сценою він робив кроки, які сповільнювали цей процес. Його попередник змушував досягати відповідності міжнародним вимогам до капіталу навіть малі банки; пан Очі допустив до того, що менш жорсткі обмеження вважалися достатніми. Його попередник спонукав банки до злиття; пан Очі стверджував, що держава не повинна змушувати до цього.

Пан Очі вважає: «Люди мають свою історію і банки також. Потрібно приймати рішення з урахуванням цього досвіду… Вирішувати: існувати чи ні конкретному банку на основі якоїсь цифри, такої, як норма капіталізації, на мою думку, трохи грубо»…

АНАЛІЗУЮЧИ НОВИНИ…
Наприкінці 1990-х років та на початку нового століття японські фінансові установи зазнали фінансової кризи, подібної до тієї, яка виникла у США в 1980-х. Дефляція та слабке функціонування економіки зумовили зниження вартості житла та зменшення власного капіталу багатьох кредиторів у сфері нерухомості і деяких дуже великих банків. У відповідь на відносне послаблення нагляду багато установ взяли на себе більший ризик та зазнали значних втрат. Наприкінці 1995 р. Міністерство фінансів, ураховуючи згадані тенденції у фінансовій системі, запровадило нові регулюючі заходи. На початку січня 1996 р. запланована підтрим­ка кількох компаній з кредитування житла зазнала політичної протидії, оскільки громадськість звинувачувала банкірів у фінансовій кризі. З великою кампанією підтримки, оголошеною у жовтні 1998 р., виникла аналогічна ситуація. Наприкінці 2000 р. попередні намагання Японії перейти до потужнішого сучасного режиму страхування депозитів американського типу застрягли у політичних дебатах.

Слабкий нагляд породжує середовище, в якому банки беруть на себе надмірний ризик і навіть можуть займатися шахрайством. (Під час відомого фінансового скандалу 1995 р. Daiwa Bank зізнався, що один торговець облігаціями за багато років зазнав втрат на суму 1,1 млрд дол. США. Daiwa не спромігся повідомити про це офіційні органи США впродовж багатьох тижнів. Унаслідок цього Федеральна резервна система позбавила банк Daiwa ліцензії на ведення бізнесу в США). З нашого економічного аналізу випливає, що для зниження витрат, пов’язаних з надмірним ризиком, Банк Японії та Міністерство фінансів повинні посилити як співпрацю з банками, так і нагляд за ними.

Пригадаємо, що у Сполучених Штатах значна кількість дискусій навколо реформи страхування депозитів стосувалася важливості прийнятних вимог до розміру капіталу. Вимога до банків розробляти адекватніші внутрішні системи управління ризиком є прикладом реагування регулюючих органів у США. Однак для ефективного виконання своїх функцій внутрішня система управління періодично повинна перевірятися регулюючими інстанціями, а в разі неадекватного управління повинні накладатися штрафи.

У США FDICIA передбачає «дії швидкого реагування». Для досягнення реструктуризації балансу без допущення минулих помилок японські регулювальні органи повинні намагатися застосовувати різні вимоги та нагляд за банками залежно від величини їхнього власного капіталу та ступеня ризику. Досвід США свідчить, що успіх цього підходу залежить від здатності регулюючих органів накладати штрафи на банки, які не відповідають вимогам.

Для подальших роздумів…

Багато іноземних інвесторів скаржаться на те, що в ході реформи у Японії недостат­ня увага приділена повному оприлюдненню інформації банками. Як ви вважаєте, якби банки повністю оприлюднювали інформацію про власний капітал та ризик, чи була б такою гострою банківська криза в Японії? Поясніть.

Джерело: Уривки з Bill Spindle and Phred Dvorak, «Japenese Bank Reform, Vital to the Economy, Snags on Political Reef,» The Wall Street Journal, December 11, 2000. Copyright © 2000 Dow Jones, Inc. Передруковано з дозволу. Усі права застережені.

ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
Брокерські депозити

Обвал кредитів

Закон про дерегулювання депозитних установ та грошовий контроль від 1980 р.

Втеча посередницьких ресурсів (антипосередництво)

Закон про вдосконалення діяльності корпорації з федерального страхування депозитів від 1991 р.

Закон про реформування, відродження та підвищення ефективності фінансових установ від 1989 р.

Закон Ґарна-Сентжермена від 1982 р.

Депозитні рахунки грошового ринку

«Звужене» банківництво

Оборотні депозитні сертифікати

Рахунки зі зворотним наказом на від­кликання (нау-рахунки)

Інструкція «Q»

ПІДСУМКИ
1. Банківське регулювання діє за схемою: фінансова криза—регулювання—реакція фінансової системи—відповідь регулюючих органів. У відповідь на послаб­лення можливості банків забезпечувати розподіл ризику, ліквідність та надавати інформаційні послуги під час банківських панік уряд здійснює втручання для підтримання стабільності у банківництві. У Сполучених Штатах головними видами втручання є: а) створення кредитора остан­ньої інстанції; б) обмеження конкуренції і с) зниження ризику заощадників через фе­деральне страхування депозитів. У кож­ному випадку як на регулювання, так і на банківську галузь впливали непередбачувані наслідки інтервенцій.

2. Після невдалих дій під час краху банківництва на початку 1930-х років ФРС стала надійним кредитором останньої інстанції. У багатьох випадках вона забезпечувала швидку ліквідність тимчасово слабким установам фінансової системи, відвертаючи фінансові кризи.

3. Інструкція «Q» вводила обмеження на процентні ставки, які виплачувалися за депозити, створюючи неефективність у банківському посередництві. Для уникнення максимальних обмежень на про- центні ставки, фінансові установи створили альтернативи банківському посеред- ництву, включаючи взаємні фонди грошового ринку та ринок комерційних паперів. Два законодавчі акти (закон про

дерегулювання депозитних установ та грошовий контроль від 1980 р. та закон Ґарна-Сентжермена від 1982 р.) повністю зняли максимальні обмеження на процентні ставки та знизили ймовірність втечі посередницьких ресурсів.

4. Федеральне страхування депозитів було запроваджене у відповідь на хвилю банкрутств банків початку 1930-х років. Наприкінці 1970-х та на початку 1980-х років розпочалася криза страхування депозитів у сфері заощаджень та кредитів. Страхування депозитів стало важливим чинником фінансової стабільності. Однак унаслідок морального ризику неплатоспроможні S&L взяли на себе значний ризик і зазнали великих втрат. Реформи зосереджували увагу на змінах у ціноутво­ренні та покритті страхування депозитів, вимогах до розміру акціонерного капіталу та регулятивному нагляді.

5. Проблеми, які виникали перед кредитором останньої інстанції та органами страхування депозитів, підтвердили необхідність ретельного нагляду за банківською діяльністю. Проблеми, виявлені банківськими регулюючими органами за останні десятиліття, очевидно, вплинуть на регулювання діяльності страхових компаній та пенсійних фондів. Федеральні регулюючі органи продовжують дискутувати, як захистити кошти заощадників без створення не- бажаних стимулів для посередників.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
1. На зламі сторіч Нью-йоркська клірингова палата порівняно непогано виконувала функції рятівника індивідуальних банків-учасників, однак була менш успішною у виплаті коштів вкладникам, коли всі її учасники перебували у скрутному становищі. На основі вашого розуміння цього досвіду запропонуйте основні напрями створення кредитора останньої інстан­ції для банків.

2. Які помітні помилки ФРС поглибили Велику депресію?

3. Деякі останні заходи ФРС як кредитора останньої інстанції допомогли небанківським секторам фінансової системи (зокрема, ринку комерційних паперів та фондовим біржам). Назвіть кілька потенційних інформаційних про­блем на цих ринках, наявність яких виправдовувала б втручання кредитора останньої інстанції.

4. Які основні втрати, пов’язані із втечею посередницьких ресурсів?

5. Які види інновацій розробили бан­ки для того, щоб обійти максимальні обмеження на процентні ставки за депозитами?

6. Як страхування депозитів заохочує банки брати на себе надмірний ризик?

7. Що початково спричинило кризу S&L у 1980-х роках? Які наступні події зумовили втрату S&L ще більших грошей?

8. Чому регулюючі органи не закрили всі неплатоспроможні S&L на початку 1980-х років?

9. Чому було прийнято закон про реформування, відновлення та посилення діяльності фінансових установ від 1989 р.? Якими були його ключові моменти?

10. Чому так багато комерційних банків збанкрутувало у 1980-х роках?

11. Що таке звужене банківництво? Як наявність звуженого банківництва може ліквідувати потребу в страхуванні депозитів?

12. Як може виникнути паніка у страховій компанії? Чи є потреба в програмі державного гарантування для страхової галузі, подібної до тієї, яка існує в банківництві? Відповідь поясніть.

13. Назвіть основну проблему, по­в’язану з пенсійними програмами з неповним фінансуванням. Чому потенційно це може стати серйозним політичним питанням?

АНАЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ
1. Поясніть різницю між неліквідним і неплатоспроможним банками. Поясність значення цієї відмінності у відповіді ФРС на банківські паніки на початку 1930-х років.

2. Як наявність суперечливих обов’я­з­ків ФРС щодо підтримання золотого стандарту та підтримання здоров’я банківської системи пояснює деякі її дії на початку 1930-х років?

3. Опишіть, що трапилось, коли процентні ставки зросли понад фіксовані

максимальні процентні ставки, запроваджені Інструкцією «Q».

4. Припустимо, що як банкір-но­ватор ви обмірковуєте способи під- вищення прибутків. Ви зауважили, що ваш банк змушений зберігати у вигляді резервів 10 % депозитів, які роз- міщені у США, однак на депозити, які утримуються за межами країни, не існує резервних вимог. На які інно- вації може наштовхнути ця інфор- мація?

5. Як розумний банкір ви шукаєте способи підвищення прибутків. Ви усвідомлюєте різницю у часі між годинами роботи філій вашого банку в Сполучених Штатах та Європі. Ви також зауважили, що можете отримати процент за кредити, зроблені на якусь частину дня, а гроші, які залишаються на рахунках у США на вікенд, не приносять доходу. На які інновації наштовхують ці знання?

6. Припустимо, що ви управляєте малою S&L, власний капітал якої становить 50 млн дол. США. Ви побоюєтесь, що впродовж двох років регулюючі органи зрозуміють, що ваша фірма є неплатоспроможною, і її закриють. У вас є дві можливі інвестиційні стратегії: а) продовжувати здійснювати свою діяльність, пропонуючи ринкові процентні ставки за CD для фінансування заставних кредитів під нерухомість або б) про­понувати вищі за ринкові процентні став­ки за CD і використовувати отриману більшу суму коштів для спекуляцій із «ганчір’яними» облігаціями та нерухомістю. Ваш аналіз свідчить, що стратегія а) має 10 %-у ймовірність втратити 10 млн дол. США і 90 % імовірності отримати 20 млн дол. США з очікуваним доходом 17 млн дол. США. Стратегія б) має 80 %-у ймовірність втрати 50 млн дол. США і 20 % імовірності отримати 75 млн дол. США з очікуваним доходом — 25 млн дол. США. Якої стратегії ви дотримуватиметесь? Чому? Які наслідки вашого вибору? Що повинен робити у цій ситуації регулюючий орган?

7. Припустимо, що один з найбільших банків у Сполучених Штатах не виконав зобов’язань за проданими сек’юритизо­ваними заставними під нерухомість, що призвело до шоку на ринку. Ніхто не бажає купувати сек’юритизовані заставні кредити під нерухомість, аж поки не здійснить переоцінку свого ризику, отже, бан­ки по всій країні призупинили надання заставних кредитів під нерухомість. Що ви мали б зробити як голова ради директорів Федеральної резервної системи?

8. Припустимо, що терористи зруйнували комп’ютери, які забезпечували роботу системи CHIPS, і це зумовило зупинення всіх платежів у країні. Що б ви зробили як керівник федеральної резервної системи?

9. Наприкінці 1990-х років Комісія з цінних паперів та бірж була занепокоєна тим, що деякі банки могли утримувати надлишкові резерви на випадок втрати кредитів (рахунок, який представляє найкращі оцінки банком імовірних втрат за своїми кредитними портфелями). SЕC вважала, що деякі банки планували зменшити свої резерви на випадок втрати кредитів з метою утримання на високому рівні оголошених доходів у періоди, коли в іншому випадку їхні доходи були б низькими. Банки зобо­в’язані діяти за правилами обліку, які не дозволяють таку практику. Деякі банки скаржились на те, що в той час, коли SEC здійснювала дослідження, чи їхні резерви на випадок втрати кредитів були надто високими, Федеральна резервна система та Служба грошового контролю вимагали від банків гарантій того, що їхні резерви на випадок втрати кредитів не є надто низькими. Обговоріть, як різні обов’язки SEC, з одного боку, і Федеральної резервної системи та Служ­би грошового контролю, — з другого, могли змусити їх надіслати різні пові- домлення банкам щодо резервів на випадок втрати кредитів.

10. На основі ваших знань про історію банківської системи США, якими, на вашу думку, мають бути програма страхування депозитів та набір регулюючих приписів? Яким повинно бути обмеження на розмір рахунків, покритих страхуванням депозитів? Як можна мінімізувати проблеми морального ризику? Як можна заохотити банки до диверсифікації? Чи повинні існувати різні види фінансових інститутів, кожен з окремим регулюючим органом, чи всі вони повин­ні бути однаковими? Чи повинні існувати «звужені банки»? (Підказка: Не існує єдиної правильної відповіді).

РОБОТА ЗІ СТАТИСТИЧНИМИ ДАНИМИ
1. У кожному випуску журналу Federal Reserve Bulletin можна знайти інформацію про консолідований баланс комерційних банків США. Використовуючи видання журналу Federal Reserve Bulletin, обчисліть частки банківських активів на кінець 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999 і 2000 рр. у фор­мі: а) цінних паперів уряду США і б) торговельних та промислових кредитів. Чи означають відносні зміни цих показників, що банки знизили свій кредитний ризик упродовж цього періо­ду? Поясніть. Чи означають ці зміни те, що банки могли підвищити інші види ризику? Поясніть. Чи пропонує ваш аналіз якісь кроки до поліпшення структури вимог щодо розміру капіталу банків?

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме УРОКИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЛЯ ІНШИХ ІНСТИТУТІВ:

  1. Объекты для испытаний
  2. Объект для испытания
  3. Метод масштабирования для пластинок в виде треугольников
  4. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  5. 4.1 Аппаратно-программный стенд для проведения экспериментальынх исследований
  6. 2.14.2 Построение аналитических зависимостей для ограниченных подмножеств областей
  7. 3.4 Использование ИК метода для выявления структурных дефектов и оптической неоднородности.
  8. 2.15 Выбор аппроксимирующей функции для пластинок с жестко защемленным и шарнирно опертым контуром
  9. Модернизация системы персональных финансов для обеспечения устойчивого развития российской экономики
  10. 3.2. ИСПЫТАНИЕ ПЛИТЫ ПЕРЕКРЫТИЯ СЕРИИ ПАНЕЛЬНЫХ ЗДАНИЙ, РАЗРАБОТАННОЙ ДЛЯ УСЛОВИЙ Г. БРЯНСКА
  11. § 2. Надлежащие основания для отмены арбитражного решения. Применение Европейской Конвенции 1961 года
  12. 3.1 Применение коноскопии для численных оценок искажений оптической индикатрисы, связанных с дефектами структуры
  13. § 2. Последствия исключения отмены арбитражного решения из перечня оснований для отказа в его признании и приведении в исполнение
  14. В.В.АРТЕМОВ, Ю.Н. ЛУБЧЕНКОВ. ИСТОРИЯ ДЛЯ ПРОФЕССИЙ И СПЕЦИАЛЬНОСТЕЙ ТЕХНИЧЕСКОГО, ЕСТЕСТВЕННО-НАУЧНОГО, СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО ПРОФИЛЕЙ. Учебник в двух частях. Часть 1, 2012
  15. Оборудование и методика для изучения структуры материалов Al- 3 масс. %Ni-1 масс. %Cu
  16. Оборудование и методика для изучения основных механических свойств и эксплуатационных свойств композиционных материалов Al-3масс.%Ni- 1масс.%Cu
  17. История российского правосудия: учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспру­денция» / [А.А. Воротынцева и др.]; под ред. Н.А. Колоколова. — М..2012. — 447 с., 2012
  18. Карбовский Владислав Александрович. ТЕХНОЛОГИИ ЭКСТРЕННЫХ ВЫЧИСЛЕНИЙ ДЛЯ ИНДИВИДУАЛЬНОЙ ПОДДЕРЖКИ ПРИНЯТИЯ РЕШЕНИЙ В КРИТИЧЕСКИХ СИТУАЦИЯХ. ДИССЕРТАЦИЯ на соискание ученой степени кандидата технических наук. Санкт-Петербург - 2014, 2014
  19. Для проведения экспериментальных исследований разработаны методика проведения эксериментальных исследований и аппаратно­программный стенд.