<<
>>

ТРАНСАКЦІЙНІ МОТИВИ

Як відомо, гроші виконують різні функції. Вони є засобом обміну, мірою вартості, засобом нагромадження багатства та платежу. У ранніх теоріях попиту на гроші економісти обмежувалися лише функцією обміну та стверджували, що найочевиднішою причиною, яка спонукає домогосподарства та фірми утримувати грошові запаси (готівку, чекові депозити та їхні близькі замінники), є необхідність здійснювати трансакції.

Це й послужить передумовою нашої першої моделі у цьому параграфі — кількісної теорії попиту на гроші.

Для аналізу цієї моделі нам треба пригадати показник, який точно вимірює попит на гроші, — реальні грошові запаси. Далі проаналізуємо кількісну теорію попиту на гроші для пояснення змін реальних грошових запасів. Хоча ця теорія й була кроком у правильному напрямку, базова модель так і не змогла пояснити в повному обсязі фактичні зміни у реальних грошових запасах. Розглянувши її недоліки, ми зможемо цю теорію розширити, врахувавши інші мотиви домогосподарств та фірм у нагромадженні реальних грошових запасів.

Реальні грошові запаси

Для виведення рівняння, яке б точно відбивало попит на гроші, необхідний показник, що вимірює гроші, або, точніше, грошові запаси, що їх індивіди нагромаджують для здійснення трансакцій. Цей показник, що його використовуватимемо у всіх моделях попиту на гроші, — реальні грошові запаси, є цінним методом вимірювання попиту на гроші, що видно з наступного прикладу.

У цьому прикладі розглянемо рішення, які приймаються двома індивідами щодо кількості готівки (або чекових вкладів), яку вони бажають нагромадити. Нас більше цікавить вигода від готівкових запасів з точки зору кожного індивіда, ніж кількість грошових одиниць, яку вони можуть зберігати. Тому розглянемо поведінку двох споживачів у двох різних країнах: американця Теодора Клівера, чиї готівкові запаси вимірюються в доларах США, та німця Гундала Гаскела, чия готівка вимірюється в євро.

Припустимо, що 1,1 євро за своєю купівельною спроможністю відповідають 1 дол. США. Таким чином, ціни товарів, виражені у євро, у 1,1 раза вищі, ніж ціни, виражені у доларах. Якщо американець і німець володіють однаковими грошовими запасами, це означає, що кількість євро Гундала в 1,1 раза переважає кількість доларів Теодора. Тобто номінальні грошові запаси Гундала в 1,1 раза перевищують номінальні грошові запаси Теодора. Отже, попит на гроші для трансакцій пропорційний до рівня цін.

Ми можемо простежити цю залежність, звернувшись до історії. У 1965 р. рівень цін у США був приблизно в чотири рази нижчий, ніж сьогодні. Без сумніву, ваші батьки розповідали вам, як дешево тоді було обідати в ресторані чи ходити в кіно. Для того щоб сьогодні в економіці здійснювався такий самий обсяг трансакцій, як це було 1965 р., необхідно володіти в 4 рази більшою кількістю грошових одиниць (сьогодні номінальні грошові запаси мають бути у 4 рази більші, ніж 1965 р.). Так само як і у випадку з американцем Теодором та німцем Гундалом, за інших рівних умов, вищий рівень цін приводить до пропорційно більшого номінального попиту на гроші.

Оскільки зміни в номінальних грошових запасах пропорційні змінам рівня цін, ми не можемо використовувати вираз, який представляє номінальні грошові запаси, у рівнянні попиту на гроші, оскільки значення цього вимірника змінюється зі змінами рівня цін. Натомість необхідно перейти до реальних грошових запасів, тобто значення вартості грошових запасів, скоригованого на зміни купівельної спроможності. Нехай М — пропозиція грошей, а Р — рівень цін в економіці (доларова вартість споживчого кошика), тоді реальні грошові запаси можна обчислити, поділивши пропозицію грошей на рівень цін:

.

Реальні грошові запаси представляють купівельну спроможність грошей в економіці1.

Швидкість обігу грошей та попит на реальні грошові запаси

На початку минулого століття економіст-класик Ірвін Фішер з Єльського університету проаналізував взаємозв’язок між реальними грошовими запасами та трансакціями.

Він вивів модель попиту на гроші, яка містить таку змінну, як швидкість обігу грошей, що дорівнює середній кількості разів використання тієї самої грошової одиниці (долара) для купівлі товарів та послуг у національній економіці протягом року*. Введемо в наше рівняння швидкості обігу грошей показник, що вимірює обсяг національного доходу або сукупного обсягу виробництва Y, для визначення обсягу реальних трансакцій, що відбувалися в національній економіці за рік. Тоді сукупні видатки на товари і послуги дорівнюватимуть добутку рівня цін Р та обсягу виробництва Y. Поєднавши ці показники для сукупних видатків і кількості грошей, Фішер вивів швидкість обігу грошей через таке співвідношення (М — кількість грошей):

(23.1)

Якщо кількість грошей становить 3 трлн дол. США, а номінальний ВВП — 9 трлн дол. США, то швидкість обігу грошей становитиме 3, і це означає, що кожна грошова одиниця (долар) використовується тричі для купівлі товарів та послуг в економіці країни за рік.

Перемноживши обидві частини рівняння 23.1 на М, отримаємо:

(23.2)

Рівняння 23.2, яке називають рівнянням обміну, показує, що кількість грошей, помножена на швидкість обігу грошей, дорівнює номінальній сумі видатків в економіці. Зауважимо, що рівняння є тотожністю, тому завжди виконується. Так відбувається тому, що ми визначили швидкість у рівнянні 23.1; замість того, щоб її спостерігати, ми ділимо сумарне споживання на грошові запаси і отримуємо швидкість. Для перетворення рівняння 23.2 у теорію попиту на гроші, яка змогла б показати, як поведінка індивідів та фірм за проведення трансакцій впливає на реальні грошові залишки М/Р, перепишемо 23.2:

(23.3)

Фішер вважав, що швидкість V є сталою, тому попит на реальні грошові запаси є пропорційним до обсягу трансакцій*.

Так Фішер перетворив рівняння 23.2 у функцію попиту на гроші, яка пов’язує попит на реальні грошові запаси з базовими чинниками, що його визначають. Він вважав, що попит на грошові запаси пов’язаний з доходом (як основним чинником кількості трансакцій), тому назвав своє пояснення попиту на гроші кількісною теорією попиту на гроші.

Твердження, що дохід визначає попит на гроші, є виправданим. Для здійснення щоденних трансакцій домогосподарства та фірми збільшують свої номінальні грошові запаси у відповідь на зростання цін. Як поводиться попит на реальні грошові запаси? Зі зростанням реального доходу домогосподарства та фірми здійснюють більше реальних трансакцій. Це означає, що вартість купівлі багатими домогосподарствами перевищує вартість купівлі біднішими. Так само великий супермаркет з обсягом продажу 10 млн дол. США за рік проводить набагато більше трансакцій з постачальниками, працівниками та покупцями, ніж маленький неспеціалізований магазин на розі з обсягом продажу 100 тисяч дол. США на рік. Тому можемо узагальнити: попит населення на гроші зростає зі збільшенням реального доходу. Вплив на реальні грошові запаси полягає в тому, що, за інших рівних умов, зростання реального доходу збільшує їхній обсяг.

Зміни швидкості обігу грошей

Головним припущенням моделі Фішера є сталість швидкості обігу грошей. За часів Фішера економічні показники не вимірювалися так точно, як сьогодні, тому його припущення щодо швидкості неможливо було перевірити. Тепер економісти володіють необхідним інструментарієм для точної оцінки цього показника; вони використовують номінальний дохід (ВВП) для вивчення обсягу трансакцій. Дані про грошові запаси і номінальний дохід можна отримати з таких джерел, як Federal Reserve Bulletin чи Economic Report of the President і обчислити швидкість. Рис. 23.1 показує щорічний відсоток зміни швидкості обігу грошей (виміряний за допомогою М1 та М2) від часу заснування Федеральної резервної системи у 1914 р. Зверніть увагу, швидкість не є сталою навіть у короткі проміжки часу. До кінця 1940-х років швидкість М1 та М2 суттєво змінювалася то зростаючи протягом певних періодів, то спадаючи.

Наприклад, швидкість обігу грошей зменшувалася під час економічних спадів на початку 1920-х—1930-х років і протягом Другої світової війни. З кінця 1940-х до 1980-х років швидкість М1 зменшувалася рідко, проте її зростання не завжди було однаковим. Протягом 1970-х років, деякі економісти погодилися, що якщо припустити стабільне зростання швидкості обігу грошей, кількісна теорія може себе виправдовувати, тобто більш-менш точно характеризувати зв’язок між номінальним ВВП та кількістю грошей.

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ...
Сповільнення зростання грошової маси на початку 1990-х років: причина у швидкості?

Чому економісти та політики вважають коливання швидкості грошей проблемою? ФРС встановлює цільові значення пропозиції грошей і процент­ної ставки для стримування інфляції та стимулювання виробництва. Непередбачувані зміни швидкості обігу грошей ускладнюють досягнення запланованих рівнів пропозиції грошей. Особлива нестабільність швидкості М1 протягом 1980-х років змусила ФРС знизити цільові значення цього агрегату в 1987 р. З цього часу ФРС орієнтується на показники інфляції та меншою мірою — на М2.

Протягом першої половини 1990-х років ФРС не вдалося досягти запланованих темпів приросту М2. На 1992 р. було заплановано збільшити цей агрегат на 2,5—6,5 %. Проте ФРС було досягнуто зростання лише на 1,5 %. Таким чином, 1992 р. став третім поспіль, коли ФРС не змогла значно перевищити нижню заплановану межу показників приросту. Багато аналітиків та політиків звинуватили ФРС у невдачі в досягненні цільових значень темпів приросту пропозиції грошей, що спричинило повільний вихід економіки з рецесії.

ФРС сконцентрувала зусилля на М2 внаслідок його передбачуваного зв’язку з рівнем номінального ВВП. За 1959—1989 рр. швидкість М2 (номінальний ВВП, поділений на М2) була стабільною. Проте на початку 1990-х років зв’язок між цим агрегатом та номінальним ВВП перестав проявлятися. Протягом 1989—1992 рр. дохідність векселів Державної скарбниці та

інших короткострокових цінних паперів зменшувалася набагато швидше, ніж депозитні процентні ставки на активи, що входять до М2, тим самим знижуючи альтернативну вартість володіння активами, що входять до цього агрегату. Наслідком цього мало б стати збільшення попиту на гроші та змен­шення швидкості їх обігу, проте остання залишилася фактично стабільною.

У чому ж причина? Головним чинником сповільнення приросту М2 стало скорочення обсягів малих стро­кових депозитів, що частково було наслідком скорочення кількості слаб­ких ощадних і кредитних інституцій. Крім цього, строкові вклади у комерційні банки зменшилися через те, що вони набагато частіше змінюють норму віддачі малих строкових вкладів, ніж чекових та ощадних вкладів. Унаслідок цього зміна альтернативної вартості володіння чековими вкладами (один із компонентів М2) не відповідала зміні альтернатив­ної вартості володіння малими строковими депозитами (інший компонент М2), тому швидкість була неста- більною.

Протягом початку 1994 — початку 1995 рр. стрибок швидкості також призвів до повільніших від запланованих темпів зростання М2. До кінця 1990-х років ФРС, зважаючи на непередбачувану поведінку швидкості обігу грошей, не акцентувала увагу на доведенні темпів приросту М2 до запланованих. Тим не менше, економісти ФРС продовжують шукати шляхи впливу на цей агрегат для ефективнішого провадження монетарної політики та досягнення запланованих показників.

Проте, як видно з рис. 23.1, протягом 1980-х років швидкість М1 значно зменшилася. Економісти дають два пояснення змінам попиту на грошові залишки: фінансові інновації та зміни у процентних ставках. Включення на початку 1980-х років до складу М1 замінників традиційних чекових вкладів, що можуть приносити дохід від процента, збільшило попит на М1 на всіх рівнях номінального ВВП, тим самим зменшуючи швидкість. Падіння процентних ставок на негрошові активи на початку 1980-х років теж, очевидно, призвели до збільшення попиту на гроші порівняно з попитом на інші види активів, що теж передбачає падіння швидкості М1. Швидкість М2 загалом була стабільнішою з початку 1950-х років, проте сталий зв’язок між М2 та номінальним ВВП почав порушуватися на початку 1990-х років.

Як коливання швидкості обігу грошей змінюють передбачення моделі Фішера? Очевидно, існують також інші чинники, крім доходу, що впливають на попит на реальні грошові запаси, які індивіди та фірми нагромаджуватимуть. Найважливішими з них є чинники платіжної системи, зміни процентної ставки та рішення про вибір фінансового портфеля.

Рисунок 23.1. Зміни швидкості М1 та М2 у США (процентна зміна порівняно з попереднім роком), 1915—2000 рр.
Швидкість обігу грошей обчислена шляхом ділення номінального ВВП на М1 та М2. Швидкість не є сталою навіть протягом коротких проміжків часу.

Чинники платіжної системи. Швидкість обігу грошей почасти залежить від способів здійснення трансакцій. Якщо замінники готівки можуть використовуватися у трансакціях для купівлі благ і послуг (назвемо їх чинниками платіжної системи), то це впливатиме на попит на гроші. Наприклад, люди, які користуються кредитними картками чи банкоматами, потребують менше готівки та чекових вкладів для поточних видатків. Зі зростанням кількості чинників платіжної системи зростає і швидкість М1 як відношення PY/M. З другого боку, якщо готівка стає вигіднішою при здійсненні трансакцій, населення вимагатиме більше грошей для фінансування поточних видатків. Наприклад, якщо б емітенти кредитних карток запровадили плату 1 дол. США з кожної купівлі, власники карток зменшили б кількість трансакцій з використанням цих карток і збільшили попит на готівку. Грошові запаси зросли б, а швидкість обігу грошей зменшилася б. Чинники платіжної системи змінюються відповідно до чинників, що визначають самі фінансові нововведення, — зміщення попиту на надання і регулювання фінансових послуг.

Зміни процентної ставки. Перші теорії попиту на гроші, такі, як кількісна, не відносили процентну ставку до чинників, що впливають на попит на гроші для здійснення трансакцій. У своїх дослідженнях такі економісти, як Вільям Баумоль з Прінстонського університету та Джеймс Тобін з Єльського університету вводять процентну ставку до моделі попиту на реальні касові залишки*.

Для дослідження впливу процентної ставки на попит на реальні грошові запаси припустимо, що робітник Стенлі Сафолк щомісячно отримує платню в розмірі 2500 дол. США і витрачає її зі сталою швидкістю протягом місяця (гроші зберігаються лише для здійснення трансакцій). Він може витрачати ці гроші рівномірно, щодня по 1/30 своєї платні. Тоді середньомісячні грошові запаси цього робітника становитимуть 2500 / / 2 = 1250 доларів. Наприкінці місяця в нього не залишається нічого. На початку наступ­ного місяця робітник отримує нову платню, і все повторюється спочатку. Річна швидкість обігу грошей для Стенлі становить: його номінальні річні доходи, поділені на середньомісячні готівкові запаси (1250), тобто 24. Оскільки гроші приносять нульову процентну віддачу, робітник втрачає можливість заробити проценти на свої гроші.

Для того щоб отримувати процент зі своїх грошей, а не зберігати їх марно, Стен­лі може вкласти частину своєї платні, наприклад 1250 дол. з 2500, в облігації Державної скарбниці, додаючи процентний дохід до своїх використовуваних ресурсів. Після інвестування 1250 дол. касові залишки стенлі вичерпуватимуться вже у середині місяця, а не наприкінці. Якщо облігації Держскарбниці приносять 0,75 % місячного доходу, то за місяць робітник отримає в процентах (1 / 2) ´ 0,0075 ´ 1250 = 4,69 дол. США, або ж 56,25 дол. за рік. Хоча облігації Скарбниці Стенлі не може витратити безпосередньо, їх можна конвертувати у гроші. Але така стратегія передбачає витрати, пов’язані з перетворенням негрошових активів у гроші. Якщо Стенлі порівняє вигоди від зберігання грошей з альтернативною вартістю володіння облігаціями, що визначається ринковою процентною ставкою, він може вирішити частину заробітку вкласти у цінні папери (див. рис. 23.2).

Баумоль і Тобін відзначили, що трансакційні мотиви зберігати готівку залежать від процентної ставки. Підвищення ринкової процентної ставки збільшує альтернативні витрати володіння грішми для купівлі благ і послуг. Унаслідок цього індивіди зберігають менше готівки, що підвищує швидкість обігу грошей. Зниження ринкової процентної ставки зменшує вартість володіння грішми, тому індивіди зберігатимуть більше грошей, що зменшить швидкість їхнього обігу. Отже, попит на гроші обернено залежить від ринкової процентної ставки, тоді як швидкість обігу грошей перебуває у прямій залежності з нею. Теорія Баумоля-Тобіна є ще одним прикладом застосування економічної концепції альтернативної вартості, пов’язаної з володінням реальними грішми, і доводить, що процентна ставка таки впливає на попит на гроші для трансакцій.

Рішення про вибір фінансового портфеля. Швидкість обігу грошей також із часом залежить від рішень щодо вибору портфеля. Оскільки гроші теж є активом, як і засобом обміну, зміни в очікуваній віддачі на гроші чи ризику, ліквідності чи інформаційних витратах змінюватимуть попит домогосподарств та фірм на гроші.

Рисунок 23.2. Процентна ставка та попит на гроші у моделі Баумоля-Тобіна
У лівій частині (а) зображена ситуація, коли робітник Стенлі свою платню, 2500 дол. США на початку місяця, тримає у вигляді готівки. Щодня він витрачає 1/30 всієї суми, яка прямує до нуля наприкінці 30-ти днів. Середньомісячні касові запаси становлять 2500 / 2 = 1250 дол. США.

У правій частині (б) Стенлі вирішив вкласти половину свого місячного доходу в облігації Державної скарбниці. Щодня він знову ж таки витрачає 1/30 свого доходу, тобто 1/15 своїх запасів, які закінчуються після 15-ти днів. Тоді він продає облігації і зберігає виторг як готівку. Ці запаси вичер­пуються наприкінці 30-ти днів.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Як впливатимуть на попит на реальні гроші та швидкість М1: а) фінансові інституції, які запропонували фірмам послуги з управління готівкою; б) зменшення попиту на банківські кредитні картки. а) Управління готівкою дає змогу перевести більшу частину інвестиційних портфелів у негрошові активи, тому попит на М/Р зменшується, а V зростає, оскільки відчувається менша потреба в готівці; б) оскільки для здійснення трансакцій використовується більше готівки, попит на М/Р зростає і V зменшується.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ТРАНСАКЦІЙНІ МОТИВИ:

  1. Введение
  2. § 3. Обязанности банков по представлению налоговым органам сведений о финансово-хозяйственной деятельности налогоплательщиков
  3. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  4. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  5. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  6. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  7. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  8. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  9. 1. Содержание (функции) государственного управления
  10. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  11. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  12. ГЛОССАРИЙ
  13. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения