<<
>>

РОЗВИТОК ЄВРОРИНКІВ

Перед Другою світовою війною Лондон був провідним світовим фінансовим і комерційним центром. Британський фунт стерлінгів здебільшого виконував функцію світової валюти — валюти для здійснення міжнародних трансакцій.

Після Другої світової війни провідною фінансовою і промисловою країною стали Сполучені Штати Америки, тому для міжнародних операцій почали використовувати долар США, навіть якщо учасниками обміну не були американські фірми. На деяких ринках, таких, як світовий ринок нафти, торгівля все ще здійснюється у доларах. У післявоєнний період Радянський Союз та країни Східного блоку нагромаджували доларові резерви для міжнародної торгівлі. З політичних мотивів вони не бажали зберігати ці резерви у банках на території США. Натомість вкладали свої доларові резерви у європейські банки. Замість того, щоб конвертувати вклади у європейські валюти, вони тримали їх у доларах, а ці рахунки почали називатись євродоларами.

Нові євродоларові депозити створюються щоразу, коли депозит на рахунку банку США переміщується в якийсь банк за межами Сполучених Штатів, але залишається у доларах. Наприклад, якщо компанія Royal Dutch Shell знімає 10 млн дол. США з рахунку в американському банку і вкладає цю суму на рахунок у своєму лондонському банку в доларах, вона створює 10 млн дол. США євродоларів. Royal Dutch Shell та інші багатонаціональні корпорації зберігають доларові депозити за межами США, оскільки долар США широко використовується як валюта міжнародної торгівлі.

Британські банки створили ринок євродоларів, щоб обійти обмеження Банку Англії на використання британських фунтів стерлінгів у наданні кредитів за межами країни. Використовуючи євродолари, британські банки можуть установлювати конкурентні процентні ставки для залучення депозитів, надавати зовнішні кредити у доларах. Поява євродоларів ілюструє те, як зміна попиту на долари США призвела до інновацій у міжнародних фінансових установах та ринках.

Цікаво, що внутрішнє регулювання процентної ставки та резервні вимоги надали банкам США подальшого поштовху до участі на зростаючому ринку євродоларів. Коли Інструкцією «Q» було встановлено обмеження на процент, який банки могли сплачувати вкладникам, і ринкові процентні ставки були високими, комерційним банкам США було важко залучати нові внутрішні депозити. Однак євродоларові депозити у європейських філіях банків США не були об’єктом обмеження на величину процентних ставок та резервних вимог. Тому банки США почали залучати євродоларові депозити у своїх європейських філіях. Потім філії банків переміщували депозити у материнські банки для купівлі цінних паперів або надання кредитів. До 1970 р., коли Інструкцією «Q» верх­ня межа на оборотні сертифікатні депозити була знижена, банки США вже володіли значною часткою на ринку євродоларів. Поява цієї фінансової інновації у відповідь на регулювальні дії нагадує виникнення оборотних CD. Пригадаймо, що оборотні CD були створені у відповідь на позбавлення прав на посередницьку діяльність та розвиток вза- ємних фондів грошового ринку і ринку комерційних паперів у США.

З 1960 р. ринок євродоларів від мізерних розмірів зріс до трильйонів доларів США за величиною валових активів. З 1973 р. до 2000 р. цей ринок щорічно зростав у середньому на 20 %.

Значна частина поточної міжнародної банківської діяльності здійснюється в межах відносно не регулюваних банківських центрів, відомих як євроринки. Це ринки депозитів у євровалюті або строкових депозитів, здійснених у іншій валюті, ніж та, яку емітує внутрішній фінансовий центр (наприклад доларові депозити у французькому банку), а також єврокредити, єврооблігації та єврокомерційні папери (кредити, облігації і комерційні папери, деноміновані у валюті іншій, ніж та, яку емітує фінансовий центр). Понад половина депозитів у євровалюті перебуває у фор­мі оборотних депозитних сертифікатів з мінімальним терміном виплати 30 днів. Депозити у євровалюті становлять переважну більшість іноземних депозитів у банках.

Серед депозитів у євровалюті найбільшу категорію становлять євродолари.

Долар США залишається провідною валютою на євроринках. До початку 1980-х років приблизно 80 % депозитів у євровалюті були здійснені у доларах США. Частка доларів США на цьому ринку знизилась наприкінці 1980-х і в 1990-х роках, досягнувши приблизно 60 % наприкінці 1990-х років.

Використовуваний нині термін ринок євродоларів охоплює не лише Європу. В широкому розумінні він означає міжнародний попит на кредити і депозити у доларах. Ринок євродоларів популярний завдяки зручності використання фінансових ресурсів, деномінованих у доларах, а також через те, що міжнародні банківські операції є менш регульованими, ніж внутрішні банківські операції. Наприклад, у середині 1980-х років закордонні філії банків США у країнах, які мають низькі податкові став­ки на фінансові послуги фірм (таких, як Багамські та Кайманові острови), володіли значною кількістю євродоларів унаслідок м’якіших регулятивних вимог.

З 1981 р. структурам міжнародного банківництва було надано право здійснювати операції з євродоларами у США. Відомі під назвою столи замовлень, вони могли знаходитись на території офісу банку США, але не були об’єктом обмежень на розмір процентної ставки. Ці столи замовлень не мали зобов’язань дотримуватися резервних вимог і не охоплювалися системою страхування депозитів. Проте їм було заборонено здійснювати діяльність у межах США.

Учасники євроринків

Учасники євроринків змінилися зі зміною схем міжнародного кредитування та запозичень. На початку 1970-х років кредити надавались в основному урядам або державним підприємствам промислово розвинутих країн світу. Депозити здійснювались багатонаціональними корпораціями та банками США. Після нафтових шоків 1970-х років найбільшим джерелом депозитів стали величезні доларові запаси країн Організації експортерів нафти (ОПЕК). Єврокредити надавались країнам, що розвиваються, які потребували коштів для сплати більших рахунків за імпорт та нові інвестиції.

Наприкінці 1980-х років ціни на нафту та депозити ОПЕК знизилися. Сьогодні до країн з великим надлишком торговельного балансу, які роблять депозити на євродоларові рахунки, відносять Японію та Південну Корею. Позичальниками є багатонаціональні корпорації США та інших країн світу. У багатьох випадках великі єврокредити використовувались для фінансування злиття та поглинання як у Європі, так і у США.
ПОМІРКУЙТЕ НАД ЦИМ…
Невже Європа погубить єврооблігації?

У 1960-х роках податкова політика США надала стимули до розвитку рин­ку єврооблігацій, коли США запровадили податок на процентні платежі. Для врятування ситуації (або хоча б прибутку) емітенти облігацій перенеслись у Європу і, зокрема, у Лондон. У Європі, на противагу внутрішнім облігаціям, єврооблігації приносять процентний дохід без сплати податку, і цей ринок процвітає.

Наприкінці 1998 р. Європейська комісія видала проект директиви, яка вимагає від країн Європейського Союзу (ЄС) встановлення податку розміром не менш ніж 20 % на отриманий про­цент за єврооблігації, якими володіють

громадяни ЄС. Уряд Сполученого Королівства різко виступив проти цього, аргументуючи, що інвестори переключать свою увагу на країни, які не входять під юрисдикцію ЄС, скажімо, Швейцарію. Невизначеність щодо цього податку змусила захвилюватись багатьох учасників ринку.

Європейська комісія та Міністерство фінансів Німеччини твердо стояли на цій пропозиції як подальшому кроці «гармонізації» податків у Європі. Багато аналітиків, указуючи на взаємозв’язок між регулюванням та фінансовими інноваціями, і надалі побоюва­лися, що неможливість звільнення від оподаткування ринку єврооблігацій «гармонізує» ринок — шляхом переміщення його за межі ЄС.

Кредити на євроринках

Типовими єврокредитами є зобов’язання з плаваючою процентною ставкою з порівняно тривалими термінами виплати, скажімо, від 5 до 10 років. Банки встановлюють процентні ставки на основі надвишки над Лондонською міжбанківською процентною ставкою (LIBOR). Аналог процентної ставки федеральних коштів у США, LIBOR є процентною ставкою, під яку банки, що здійснюють операції з євродоларами, традиційно надають кредити один одному, і яка відображає типовий кредитний ризик. Така структура змінюється із запровадженням у 1999 р. євро. Німеччина, Франція та інші країни континентальної Європи використовують європейську міжбанківську процентну ставку (EURIBOR), яка є формальною спадкоємицею набору національних процентних ставок.

Єврокредити є переважно доволі великими (часто на мільярди доларів), а отже, характеризуються недостатньою диверсифікацією для одного комерційного банку-кредитора. У кредитному синдикаті окремі банки володіють часткою кредиту. Кредит надається і управляється головним банком, який отримує комісійну винагороду за забезпечення кредиту та його синдикування. Головним мотивом синдикування є розподіл ризику. У кредитних синдикатах беруть участь головні банки грошових центрів, а також регіональні банки. Однак такий механізм не заміняє управління кредитним ризиком. Низка випадків невиконання зобов’язань за великими синдикованими кредитами країнам, що розвиваються, упродовж 1970-х — 1980-х років призвела до того, що декілька банків середнього розміру припинили участь у таких синдикатах, і обсяг новостворених кредитних синдикатів зменшився. З середини 1980-х років зростання синдикатного кредитування знову відновилося після того, як зросли кредити приватним фірмам у розвинутих країнах світу.

Переважна більшість нових емісій облігацій на міжнародному ринку припадає на єврооблігації. Вартість нових емісій на ринку єврооблігацій тепер перевищує вар­тість ринку внутрішніх корпоративних облігацій у США. Традиційно Лондон був центром випуску єврооблігацій, однак посилюється конкуренція з боку інших європейських фінансових центрів та Японії. Ще однією характерною рисою було те, що у 1980-х роках відбулося часткове переміщення ресурсів від банківських позик до єврокомерційних паперів та єврооблігацій. Оскільки минуле розмежування комерційного банківництва і діяльності, пов’язаної із здійсненням операцій з цінними паперами, запроваджене законом Гласса-Стігала (розмежування було скасоване у 1999 р.) ніколи не стосувалося закордонних філій, у яких були розміщені іноземні рахунки, то банки США впевнено увійшли на ці нові ринки.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Чому регіональний банк у Небрасці швидше інвестуватиме у син­диковані єврокредити, ніж надаватиме прямі кредити європейським позичальникам? Цей банк отримує вигоди від диверсифікації з низькими інформаційними витратами, сплачуючи головному банку невелику комісійну винагороду за оцінювання кредитоспроможності позичальників та організацію синдиката.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме РОЗВИТОК ЄВРОРИНКІВ:

  1. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  2. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  3. 1. Содержание (функции) государственного управления
  4. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  5. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  6. ГЛОССАРИЙ
  7. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  8. Введение
  9. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  10. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  11. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  12. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  13. Приложение 17.
  14. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  15. Рентгенофазовый анализ
  16. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  17. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  18. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  19. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ