<<
>>

ПОСЛУГИ МІЖНАРОДНИХ БАНКІВ

Як і внутрішні банки, міжнародні банки надають послуги з розподілу ризику, забезпечення ліквідності та інформаційні послуги. Як і внутрішні банки, міжнародні банки розробляють нові методи управління ризиком у здійсненні банківських контрактів.

Вони також знижують трансакційні та інформаційні витрати для заощадників та певних позичальників. Розглянемо деякі приклади важливих видів послуг.

Зменшення трансакційних витрат

Банківська діяльність підвищує ліквідність валютних ринків і допомагає підтримувати ефективність ринку капіталів для міжнародного кредитування та запозичень.

Міжнародні банки займаються торгівлею валютою (купуючи або продаючи валюту на спот-ринках, форвардних та ф’ючерсних ринках) з метою зниження трансакційних витрат для своїх клієнтів, а також для зниження свого власного валютного ризику. Внаслідок цього торгівля валютою є важливим видом діяльності у міжнародному банківництві з щоденним оборотом понад 1 трлн дол. США. Основну масу торговельних операцій з валютою банки здійснюють між собою для забезпечення транскордонних інвестицій та фінансових трансакцій. Упродовж 1980-х — 1990-х років банківська торгівля валютою зростала швидше, ніж вартість світової торгівлі товарами.

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ…
Чому закриття BCCI відбувалося так довго?

Труднощі в регулюванні міжнародного банківництва проявилися тоді, коли банк Bank of Credit and Commerce International (BCCI), зареєстрований у Люксембургу та на Кайманових островах, збанкрутував у липні 1991 р. Разом з провідним інвес­тором шейхом Абу-Дабі BCCI здійснював свій бізнес у сімдесяти країнах світу. Коли великі втрати кредитів спричинили його банкрутство, наглядачі у Сполученому Королівстві, Спо­лучених Штатах та інших країнах знайшли докази шахрайської діяльності впродовж кількох попередніх років.

У США BCCI ховався за First American Bankshares та його добре відомих лідерів Кларка Кліффорда (радник кількох президентів) та Роберта Альтмана. Звинувачення Кліффор­да та Альтмана завершились нічим на початку 1993 р. у зв’язку з хворобою Кліффорда та виправ­данням Альтмана. Головною проблемою було те, що майже всі важливі документи і свідки перебували в Абу-Дабі. У січ­ні 1994 р. Емірати уклали фінансову угоду з офіційними органами США і вислали Свале Накві, колишнього боса BCCI, до США. У 1995 р. суд Люксембурга ухвалив рішення про компенсацію розміром 1,8 млрд дол. США від уряду Абу-Дабі, однак деякі розлючені вкладники BCCI звинувачували Банк Англії в тому, що він не втрутився у кризу BCCI раніше.

Незважаючи на те, що банківництво стало міжнародним, нагляд за ним

таким не став. Центральні банки можуть домовитися про те, яка з країн повинна очолювати регулювання та нагляд, однак кооперація є в основному добровільною. Скандал з BCCI посилив тиск за тіснішу міжнародну кооперацію в регулюванні банківської діяльності. Однак існує декілька важливих проблем: 1) слабке регулювання в деяких країнах, що розвиваються; 2) координація охоплення страхуванням депозитів за межами національних кордонів і 3) неузгодженість щодо того, який орган повинен брати на себе активи підрозділу банку в умовах міжнародного банкрутства. Ці головні питання регулювання міжнародного банківництва обговорюватимуться впро­довж багатьох років1.

У міру того, як події з BCCI наближалися до завершення, центральні банки (зокрема, Банк Англії) звинувачувались у затягуванні розкриття скандалу. В липні 1992 р. Базельський комітет запропонував подальшу стандартизацію регулювання міжнародних банків. Згідно з цими стандартами, регулюючий орган країни, звідки походить банк, володіє повноваженнями з нагляду та отримання інформації про діяльність цього банку. У приймаючих країнах регулюючі органи можуть обмежувати діяльність іноземного банку, якщо в них виникнуть застереження щодо нагляду в країні походження.

Незважаючи на те, що ці вдо­сконалення регулювання є суттєвими, деякі аналітики побоюються, що скандал, який виник з BCCI, може повторитися.

Досвід, який банки отримують унаслідок управління своїм власним валютним ризиком, можна поширювати на діяльність фірм, що займаються закордонним біз­несом, знижуючи їхні трансакційні витрати. Часто банки здійснюють валютний своп або обмін очікуваної майбутньої віддачі від боргових інструментів, виражених у різних валютах. Такий вид хеджування діє майже так само, як і своп процент­ної ставки у внутрішньому банківництві. Валютні свопи надають можливість учасникам угоди розподіляти або передавати валютний ризик. Комерційні банки (як і у випадку свопів процентної ставки) є інструментами завоювання цього ринку. Щоб продемонструвати, як діє валютний своп, розглянемо випадок обміну між двома транснаціональними компаніями — Big Steel у США і Le Taste у Франції. Big Steel хоче збудувати сталеливарний завод у Франції, а Le Taste — виробляти чоловічі костюми у США. Для здійснення інвестицій кожна з фірм потребує місцевої валюти: Big Steel — євро, а Le Taste — доларів США. Оскільки багатонаціональну корпорацію переважно добре знають у рідній країні, для таких фірм позики у валюті цієї країни на внутрішньому ринку капіталів переважно де- шевші.

Le Taste і Big Steel випускають облігації у Франції і США відповідно. Потім вони здійснюють своп з отриманими коштами і виплачують свої зобов’язання. Наприклад, доходи і витрати Le Taste після свопу деноміновані у доларах. Цей своп узгоджує валюти для фінансових потреб, а також забезпечує нижчу вартість позик. Банки-посередники, які обслуговують компанії, виконують звичайні банківські функції — оцінювання, а інколи — приймання на себе кредитного ризику.

Для банків своп означає зручний спосіб залучення депозитів або надання кредитів для суб’єктів будь-якої країни. Свопи можуть значно знизити невідповідність валют, а отже, валютний ризик. У цьому випадку банк США може вести свій баланс повністю у доларах США незалежно від величини неамериканських трансакцій, у яких він бере участь.

Після того, як ринок свопів став конкурентнішим і це знизило прибутковість звичайних банківських операцій, банки вийшли з більш вишуканими (і більш ризиковими) свопами, які вимагають удосконалення стратегій хеджування в управлінні ризиком.

Надання інформаційних послуг

Здійснення міжнародних трансакцій ускладнюють зміни валютних курсів. Припустимо, що магазин Luxury Stores у Чикаго планує імпортувати чоловічі костюми фірми Le Taste з Ліону (Франція). Luxury Stores повинен буде платити Le Taste у євро. Якщо Luxury Stores погодиться платити Le Taste у євро на момент отримання товару, йому потрібно буде турбуватися про зміну обмінного курсу євро до долара у період здійснення замовлення до отримання костюмів. Міжнародні банки діють як дилери у валютних операціях, допомагаючи фірмам переміщувати кошти з країни в країну. Банк може надати допомогу, відкривши для Luxury Stores у своїй філії в місті Ліоні рахунок, який приносить процент, для використання його в операціях з Le Taste. Банк також може допомогти Luxury хеджувати ризик за допомогою фінансових ф’ючерсів, опціонів або інших механізмів.

Так само, як і у внутрішній торгівлі, кредитний ризик є характерною рисою міжнародної торгівлі. Експортери та імпортери укладають угоди, згідно з якими імпортери погоджуються сплатити вартість отриманого сьогодні товару на певну дату в майбутньому. Кредитний ризик, який виникає внаслідок такої трансакції, зростає, оскільки дуже часто експортер володіє обмеженою інформацією про імпортера. Якщо експортер не має можливості оцінити кредитоспроможність імпортера, він може відмовитись від здійснення трансакції, що знизить обсяг торгівлі. Міжнародні банки розв’язують таку інформаційну проблему, замінюючи кредитоспроможність імпортера своєю власною.

Однією з банківських послуг, яка має на меті знижувати кредитний ризик, є продаж банківських акцептів. Банківський акцепт — це строкова тратта, тобто вимога сплатити певну суму грошей пред’явнику акцепта на визначену дату. Акцепт є формою переказного векселя (тратти), які використовуються для фінансування міжнародної торгівлі ще з ХІІІ ст. Закон про Федеральну резервну систему від 1913 р. уповноважив банки США використовувати ці інструменти для короткострокового фінансування зовнішньої і внутрішньої торгівлі клієнтів. Наприкінці 1920-х років вартість банківських акцептів, випущених в обіг у США, становила 1,7 млрд дол. США. Відразу після Другої світової війни ця величина становила лише 104 млн дол. США. У 1980 р. сума зросла до 71 млрд дол. США, однак у 2000 р. вона знизилася до менш ніж 10 млрд дол. США. Світовий обсяг банківських акцептів свідчить про важливість міжнародної торгівлі у глобальній економіці; упродовж 1990-х років американські банки втратили час­тину ринку.

Як діє механізм банківського акцепту? Банк надає гарантію імпортерові сплатити експортерові за його товари. Банк здійснює це способом акцептування платіжного доручення, виписаного на цей банк експортером. Імпортер сплачує банкові за цю послугу комісійні (у середньому приблизно 0,5 % від вартості трансакцій) залежно від кредитоспроможності імпортера. Потім банк тримає цей акцепт у своєму портфелі як інвестицію або продає його з дисконтом на вторинному ринку. Незалежно від стратегії банку, він виплачує експортерові суму одразу. Імпортер здійснює виплату банку, коли настає термін оплати акцеп­ту. Якщо банк продав акцепт, він виплачує необхідну суму новому власнику акцепту.

Давайте повернемось до прикладу, коли Luxury Stores імпортує чоловічі костюми з Le Taste (див. рисунок 16.1). Для отримання необхідного фінансування Luxury Stores просить свій банк виписати акредитив на суму торговельної операції. Банк робить це і надсилає акредитив у Le Taste. Коли Le Taste здійснить поставку костюмів, він використовує акредитив для того, щоб виписати строкову тратту на американський банк, клієнтом якого є магазин Luxury Stores, і представляє цю тратту у свій місцевий банк у Ліоні для отримання негайного платежу. Далі французький банк, клієнтом якого є фірма Le Taste, надсилає строкову тратту назад американському банку магазину Luxury Stores. Коли банк акцептує тратту, він здійснює платіж банку Le Taste. Нарешті, після настання терміну виплати строкової тратти Luxury Stores зобов’язаний виплатити банку-акцептанту номінальну вартість тратти. На рисунку 16.1 показано цей процес, який діє у протилежному напрямку, коли американська фірма-експортер бажає продати товари інозем­ному імпортерові. Банківські акцепти загалом мають низький ризик невиконання зобов’язань, оскільки і імпортер, і банк підписуються під ним. (Зауважте схожість із виписуванням американськими банками листів кредитної підтримки на ринку внутрішніх комерційних паперів).

Як і внутрішні банки, міжнародні банки є центрами збирання інформації. Для виписування банківських акцептів банки потребують значних спеціалізованих знань. Тому банківські акцепти виписуються лише банками, які мають внутрішні та зовнішні підрозділи з персоналом, котрий володіє знаннями про ринки, на яких ці інструменти перебувають в обігу.

Як показано на рисунку 16.2, міжнародні банки розширюють надання послуг із розподілу ризику, забезпечення ліквідності та інформаційних послуг внутрішніх банків.

Рисунок 16.1. Інформація і банківські акцепти
Для уникнення високих інформаційних витрат експортера на оцінювання кредитоспроможності імпортера (для майбутньої сплати) імпортер іде до банку, щоб отримати акредитив. Після банківської гарантії платежу угода буде здійснена. Банківські акцепти є прикладом інформаційних послуг для міжнародної торгівлі та фінансової діяльності, які можуть надавати банки.

Рисунок 16.2. Міжнародні банківські послуги
У сфері міжнародної діяльності банки спеціалізуються на наданні послуг із забезпечення розподілу ризику, ліквідності та інформаційних послуг. Вони роблять це, діючи як посередники у валютних свопах, торгівлі іноземною валютою та кредитних операціях.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Оскільки банківські акцепти дозволяють банкам використовувати свою інформаційну функцію на фінансових ринках, які банки, на вашу думку, є найактивнішими на ринку банківських акцептів? В операції з банківськими акцептами банк знижує інформаційні витрати шляхом заміни кредитоспроможності позичальника своєю власною кредитоспроможністю. Для того, щоб банківський акцепт можна було використовувати на міжнародних ринках, кредитоспроможність банку повинна легко підтверджуватись. Отже, великі і добре відомі банки займають провідні позиції на ринку банківських акцептів.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ПОСЛУГИ МІЖНАРОДНИХ БАНКІВ:

  1. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  2. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  3. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  4. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  5. Приложение 17.
  6. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  7. Рентгенофазовый анализ
  8. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  9. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  10. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  11. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  12. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  13. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  14. 1. Содержание (функции) государственного управления
  15. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  16. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  17. ГЛОССАРИЙ
  18. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  19. Введение