<<
>>

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

Описуючи валютні інтервенції, які здійснює ФРС для керування валютним курсом, ми просто відзначали зростання чи зменшення міжнародних резервів на балан­сі ФРС, не згадуючи про те, чому центральний банк зберігає резерви, або які чинники впливають на обсяги резервів.

Трансакції у міжнародних резервах є одним із декількох потоків капіталів між Сполученими Штатами та іншими країнами. Для того щоб зрозуміти, як ФРС нагромаджує міжнародні резерви і скільки вона має для проведення інтервенцій на валютному ринку, нам слід розглянути ширші потоки коштів між Сполученими Штатами та іншими країнами. Найпростіший спосіб для розгляду цих міжнародних потоків капіталу полягає у вивченні рахунків платіж­ного балансу. Рахунки платіжного балансу містять дані про всі потоки приватних і державних коштів між національною економікою (у даному разі США) і всіма іноземними країнами.

Платіжний баланс для США є бухгалтерською процедурою, подібною до тієї, яку домогосподарства чи фірми можуть використовувати для запису надходжень і видатків. У платіжному балансі приплив коштів від іноземців у США є надходженнями, які записуються як додатні суми. Надходження містять приплив коштів від експорту товарів і послуг, вироблених у США, від придбання активів США (приплив капіталу) і як подарунки громадянам США (односторонні трансфери).

СИТУАЦІЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ
Чи впливають стерильні інтервенції на валютний курс?

Починаючи з середини 1980-х років, країни Великої сімки (G7) — США, Японія, Німеччина, Канада, Італія, Франція та Сполучене Королівство — іноді використовували скоординовані стерильні інтервенції, аби вплинути на вартість долара на світових валютних ринках. Згідно з нашою теорією, стерильні інтервен­ції навряд чи впливають на валютний курс, але деякі емпіричні дослідження виявляють, що узгоджені інтервенції більшості центральних банків впливають на валютний курс, сигналізуючи про майбутні зміни у монетарній політиці.

У своєму дослідженні П’єтро Катте, Джампоало Ґаллі і Сальваторе Ребекчіні виявили, що всі дев’ятнадцять інтервенцій за 1985—1991 роки були певною мірою успішними*. Критики таких досліджень зауважують, що центральні банки можуть узагалі не здійснювати інтервенцій, поки не усвідомлять, що вони можуть вплинути на валютні ринки.

У пізнішому дослідженні Моріс Обстфельд з Каліфорнійського університету (м. Берклі), проаналізував можливість інтервенцій у 1993—1995 роках впливати на обмінний курс єни до долара США**. Він виявив незначні докази на підтримку тверджень, що інтервенції самі по собі можуть сповільнити тенденції валютного ринку, і жодних доказів, що вони можуть повністю змінити тенденції ринку. Одним винятком була інтервенція 14 серпня 1993 р., яка підвищила вартість долара щодо єни. Проте Обстфельд зауважив, що ця інтервенція збігалася в часі із заявою заступника секретаря скарбниці Лоренса Саммерса про те, що США не мають намірів використовувати знецінення долара як засіб для розширення доступу на японські ринки.

Зрештою, хоч узгоджені зміни монетарної політики можуть впливати на валютний курс, стерильні інтервенції самі по собі навряд чи мають довгостроковий вплив на нього.

* Pietro Catte, Giampoalo Galli, and Salvatore Rebecchini, «Concerted Interventions and the Dollar: An Analysis of Daily Data», in Peter B. Kenen, Francesco Papadia, and Fabrizio Saccomani, end., The International Monetary System. Cambridge, UK: Cambridge University Press, 1995.

** Maurice Obstfeld, «International Currency Experience: New Lessons and Lessons Relearned», Brookings Papers on Economic Activity 1:119—220, 1995.

Відплив коштів зі США до іноземців є платежами (видатками), які записуються зі знаком мінус. Видатки охоплюють купівлю іноземних товарів і послуг (імпорт), грошові видатки домогосподарств та фірм США на купівлю іноземних активів (відплив капіталу) і подарунки іноземцям включно із наданням допомоги (односторонні трансфери).

Головні компоненти рахунків платіжного балансу підсумовують трансакції купівлі-продажу товарів та послуг (баланс поточного рахунку, який містить торговельний баланс) і потоки коштів для міжнародних позик чи запозичень (баланс рахунку капіталів, який містить статтю «Офіційні розрахунки»). Досліджуючи, які грошові потоки до якого компонента належать, ви побачите, як потоки коштів, отриманих від міжнародних трансакцій, впливають на економіку і джерело міжнародних резервів ФРС, і є необхідними для проведення міжнародної валютної політики.
З ФІНАНСОВИХ НОВИН...
Платіжний баланс США

Інформація про платіжний баланс широко висвітлюється в газетах. Торговельному балансу приділяється особлива увага, коли про нього звітують наприкінці кожного місяця. Департамент торгівлі США публікує зведений

платіжний баланс щоквартально в жур­налі Survey of Current Business. Аналітики, торговці й фінансові інституції використовують його для прогнозування змін валютних курсів і процентних ставок1.

Джерело: Survey of Current Business.

Transactions, 1999 $ billion
Trade balance 1. Exports of goods, services, and income (2 + 3 + 4) 1232.4
(2) + (6) = 2. Goods 684.4
–$ 345.5 billion 3. Services 271.9
4. Income receipts on investments 276.2
Current account 5.
Imports of goods, services, and income (6 + 7 + 8)
–1515.9
balance 6. Goods –1029.9
(1) + (5) + (9) = 7. Services –191.3
–$ 331.5 billion 8. Income payments on investments –294.6
9. Unilateral transfers –48.0
Official settlements 10. Capital account transactions, net –3.5
balance

(12) + (16) =

11. U.S. assets abroad, net [increase of capital

outflows (–)] (12 + 13 +14)

–430.2

$ 51.6 billion 12. U.S. official reserve assets –8.7
13. U.S. government assets (other than ORA), net 2.8
Capital account 14. U.S. private assets, net –441.7
Balance (10) + (11) + (15) = 15. Foreign assets in the U.S., net [increase of capital inflow (+)] (16 + 17)

753.6

$ 319.9 billion 16. Foreign official assets, net 42.9
17. Other foreign assets, net 710.7
18. Allocations of Special Drawing Rights 0.0
19. Statistical discrepancy –11.6

Кожна міжнародна трансакція відображає обмін товарів, послуг або активів між домогосподарствами, фірмами чи урядами. Тому дві сторони обміну мусять завжди збалансовуватися. Іншими словами, платежі та надходження у рахунках платіжного балансу повинні дорівнювати нулю, або

Баланс поточного рахунка + Баланс рахунка капіталів = 0. (22.1)

Поточний рахунок

Поточний рахунок підсумовує трансакції між країною та її іноземними торговельними партнерами щодо купівлі та продажу вироблених товарів і послуг. Почнемо з торговельного балансу — це різниця між експортом та імпортом товарів (рядок 2 плюс рядок 6 у таблиці, наведеній вище, оскільки імпорт записується зі знаком мінус). Торговельний баланс США у 1999 р. мав дефіцит у розмірі $ 345,5 млрд, імпорт обсягом $ 1029,9 млрд перевищував експорт — $ 684,4 млрд. Коли експорт перевищує імпорт, тоді торговельний баланс має надлишок.

Трьома іншими компонентами поточного рахунка є експорт та імпорт послуг (ряд­ки 3 і 7), чисті доходи від інвестицій (рядки 4 і 8) та односторонні трансфери (рядок 9). У 1999 р. США мали надлишок у торгівлі послугами, продавши більше на $ 80,6 млрд послуг іноземцям, ніж резиденти США купили за кордоном. Чисті інвестиційні доходи були від’ємними для США у 1999 р. в розмірі $ 18,4 млрд. Це означає, що резиденти США сплатили менше інвестиційних доходів іноземним інвесторам, аніж вони отримали від іноземних інвестицій. Нарешті, США пожертвували, згідно з балансом, $ 48,0 млрд односторонніх трансферів. Баланс поточного рахунка дорівнює сумі торговельного балансу, балансу послуг, чистих інвестиційних доходів і односторонніх трансферів. У 1999 р. він мав дефіцит обсягом $ 331,5 млрд.

Якщо баланс поточного рахунку має надлишок (додатну величину), то громадяни США мають кошти для надання позик іноземцям. Якщо ж баланс є від’ємним або дефіцитним, як у 1999 р., то США мусять позичати різницю для того, аби заплатити за товари і послуги, куплені за кордоном. Зокрема, політики були занепокоєні дефіцитом поточного рахунку США у 1980-х, 1990-х і на початку 2000-х років, оскільки це вимагало, щоб США позичали від заощадників для фінансування дефіциту. Як і у випадку з домогосподарствами чи фірмами, надлишок чи дефіцит поточного рахунку урядів вимагають компенсуючих фінансових трансакцій. Надлишок чи дефіцит поточного рахунку в платіжному балансі мусить бути збалансований міжнародними кредитами чи запозиченнями або змінами у трансакціях з офіційними резервами. Отже, великий дефіцит поточного рахунка США у 1980-х, 1990-х і на початку 2000-х років спричинився до того, що США дуже залежали від заощаджень з-за кордону — міжнародних запозичень — для фінансування внутрішнього споживання, інвестицій і дефіциту федерального бюджету.

Баланс поточного рахунка також забезпечує інформацією про очікувані зміни валютних курсів. Якщо є дефіцит поточного рахунка, то громадяни США мають більший попит на іноземні товари і послуги, аніж іноземці — на американські товари і послуги. Тому громадяни США повинні збільшити свій попит на іноземну валюту для купівлі цих іноземних товарів і послуг, спричиняючи знецінення вартості долара супроти іноземних валют. Міжнародні позики чи запозичення для досягнення збалансування платіжного балансу також викликають зміни у попиті на внутрішні та іноземні активи, що може вплинути на внутрішні та іноземні процентні ставки і валютний курс (розділ 8).

Хоча платіжний баланс є набором бухгалтерських взаємозв’язків, модель рішень про надання й одержання позик, що розглядалася у розділі 6, допомагає пояснити, які чинники визначають міжнародне надання й одержання позик. Для великої відкритої економіки, такої, як США, чинники, що збільшують національні заощадження чи міжнародні позики, приводять до відпливу капіталу і надлишку поточного рахунка. Чинники, які зменшують національні заощадження чи збільшують міжнародні запозичення, ведуть до припливу капіталу і дефіциту поточного рахунка.

Рахунок капіталів

Рахунок капіталів вимірює торгівлю наявними фінансовими чи реальними активами між країнами. Коли хтось у країні продає актив (наприклад, хмарочос, облігацію чи акції) іноземному інвесторові, трансакція записується на рахунках платіжного балансу як приплив капіталу, оскільки кошти надійшли у країну, щоб купити актив. Коли ж хтось у країні купує актив за кордоном, трансакція записується у рахунках платіжного балансу як відплив капіталу, оскільки кошти забрали з країни, щоб купити актив. Таким чином, коли багатий британський інвестор купує пентгаус на Нью-йоркській Trump Tower, трансакція записується як відплив капіталу зі Сполученого Королівства і як приплив капіталу до США.

Баланс рахунка капіталів є сумою притоку капіталу (рядок 15) мінус відтік капіталу (рядок 11) — плюс чисті трансакції рахунка капіталу (рядок 10), які складаються переважно з прощених (списаних) боргів і трансферів фінансових активів мі- грантів, коли вони приїжджають у США. Баланс рахунка капіталів є додатним, якщо громадяни країни продають більше активів іноземцям, ніж вони купують від іноземців. Баланс рахунка капіталів є дефіцитним, якщо громадяни країни купують більше активів від іноземців, ніж вони продають іноземцям. У 1999 р. США мали приплив капіталу в розмірі $ 753,6 млрд, а відплив капіталу становив $ 430,2 млрд, плюс чисті трансакції рахунка капіталу — $ 3,5 млрд, що дало чистий баланс рахунка капіталу (зростання активів США, якими володіють іноземці) обсягом у $ 319,9 млрд.

Баланс офіційних розрахунків

Не всі потоки капіталу між країнами відображають трансакції домогосподарств і фірм; зміни в активах, якими володіють уряди і центральні банки, доповнюють приватні потоки капіталів. Офіційні резерви є активами, якими володіють центральні банки і які можуть бути використані при здійсненні міжнародних платежів для того, щоб зрівноважити платіжний баланс і проводити міжнародну валютну політику. Історично золото було головним активом офіційних резервів. Офіційні резерви нині представлені здебільшого у вигляді державних цінних паперів США та інших розвинутих країн, депозитами іноземних банків і спеціальними активами під назвою Спеціальні права запозичення (SDR), створеними Міжнародним валютним фондом (міжнародною організацією, яку ми розглянемо нижче у цьому розділі).

Баланс офіційних розрахунків дорівнює чистому приросту (національна власність мінус іноземна власність) офіційних резервних активів країни. Рядок 12 показує, що ФРС зменшила свої офіційні резерви на $ 8,7 млрд. (Тому що збільшення відображається у балансі зі знаком мінус — оскільки це є відплив капіталу, то додатна величина у даному випадку вказує на зменшення резервів). Рядок 16 відображає, що іноземні центральні банки збільшили обсяг своїх резервних активів, деномінованих у доларах США, на суму у $ 42,9 млрд. Цей офіційний приплив капіталу відображає інтервенції, що були здійснені іншими центральними банками для підтримки валютного курсу долара так само, як нагромадження міжнародних резервів новими економіками в Азії. Тоді баланс офіційних розрахунків США у 1999 р. становив — $ 8,7 млрд мінус $ 42,9 млрд, тобто $ 51,6 млрд.

Баланс офіційних розрахунків часто називають іще надлишком чи дефіцитом платіжного балансу. В 1999 р. США мали дефіцит платіжного балансу в розмірі $ 51,6 млрд. Коли країна має надлишок платіжного балансу, то вона нагромаджує міжнародні резерви, оскільки її надходження перевищують платежі — іноземні центральні банки забезпечують центральний банк країни міжнародними резервами. Коли країна має дефіцит балансу офіційних розрахунків, або дефіцит платіжного балансу, вона витрачає міжнародні резерви. Через те, що долар США та деноміновані у доларах активи слугують як найбільший компонент міжнародних резервів, дефіцит платіжного балансу США може бути профінансований за рахунок зменшення міжнародних резервів США і зростання доларових активів, що перебувають у власності іноземних центральних банків. Аналогічно, поєднання зростання міжнародних резервів США та зменшення доларових активів, що перебувають у власності іноземних центральних банків, може компенсувати надлишок платіжного балансу США.

Взаємозв’язок між статтями балансу

Пригадаймо, що у принципі сума балансу поточного рахунка і балансу рахунка капіталів дорівнює нулю. В реальному житті проблеми в обчисленні (статистичні проблеми) не дають такої чіткої відповідності. Коригування помилок при обчисленні, статистична розбіжність (рядок 19) міститься у рахунку капіталів платіжного балансу. В 1999 р. величина цього рахунка сягала $ 11,6 млрд (приплив капіталу). Багато аналітиків вірить, що великі статистичні розбіжності в рахунках платіжного балансу країн відображають приховані потоки капіталів (пов’язаних з нелегальною діяльністю, ухилянням від сплати податків або втечею капіталу внаслідок політичного ризику).

Ґрунтуючись на наведеному вище матеріалі, можна зробити висновок, що міжнародні товарні та фінансові трансакції впливають як на поточний рахунок, так і на рахунок капіталів у платіжному балансі. Закриваючи міжнародні трансакції країни для платіжного балансу, її центральний банк та іноземні центральні банки здійснюють трансакції з міжнародними резервами, які можуть вплинути на грошову базу.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Використовуючи рахунки платіжного балансу, поясніть, які чинники визначають те, що США перетворилися з нетто-кре­дитора на нетто-дебітора (боржника) упродовж 1980-х років. Великий торговельний дефіцит США (знак мінус у платіжному балансі) означає, що США беруть позики з-за кордону. В платіжному балансі це показано як приплив іноземного капіталу (знак плюс у платіжному балансі). Отже, великий торговельний дефіцит пов’яза­ний з тим, що країна стає нетто-дебітором для іноземних заощад- ників.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС:

  1. 31. Обмен жилых помещений по Жилищному кодексу РФ.
  2. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  3. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  4. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  5. 1. Содержание (функции) государственного управления
  6. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  7. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  8. ГЛОССАРИЙ
  9. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  10. Введение
  11. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  12. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  13. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  14. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  15. Приложение 17.
  16. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  17. Рентгенофазовый анализ
  18. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  19. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками