<<
>>

ПЕРЕШКОДИ ЗВЕДЕННЮ ЗАОЩАДНИКІВ ТА ПОЗИЧАЛЬНИКІВ

Припустимо, що ви заробили на роботі за сумісництвом 3000 дол. США і хочете інвестувати їх. Чи варто вкласти ці гроші в акції? Брокер скаже вам, що комісійний збір буде значним порівняно з вартістю купівлі, тому що мова йде про невелику суму грошей.

Ці витрати будуть ще вищими, якщо ви намагатиметесь диверсифікувати кошти, купуючи акції декількох компаній. Може варто тоді звер­нутись на ринок облігацій і купити там, скажімо, казначейські векселі? Але в цьо­му разі брокер відмовить вам, адже мінімальна номінальна ціна такої облігації — 10 000 дол. США.

У відчаї ви вирішуєте оминути фінансові ринки. Якраз близький родич вашого сусіда по кімнаті потребує 3000 дол. США для розробки нового потенційно успішного інтернет-броузера. Але звідки ви знаєте, що він — та особа, котра може професійно написати і просунути на ринку цю комп’ютерну програму? Можливо, вам варто шукати інших позичальників і оцінити їхні плани. Якщо ви вирішите позичити гроші недосвідченому підприємцю, юрист скаже, що підписати контракт про умови такої інвестиції коштуватиме 1500 дол. США, тобто половину вашої суми. Отже, ви відмовляєтесь від інвестування. Витрати, які ви маєте відшкодувати, і ваше рішення не інвестувати також завдають шкоди програмісту броузера, який матиме аналогічні труднощі, намагаючись позичити гроші в інших індивідуальних інвесторів.

Цей приклад демонструє трансакційні витрати — витрати, пов’язані з купівлею-продажем фінансових інструментів, таких, як акції чи облігації. Інформаційні витрати — це витрати, які заощадники мають відшкодовувати для визначення кредитоспроможності позичальника та відстежування того, як позичальники використовують отримані кошти. Ці витрати збільшують вартість коштів, які позичальники зобов’язані заплатити, і зменшують очікувану віддачу заощадників, знижуючи ефективність фінансових ринків. Така неефективність створює нагоду отримання прибутку для індивідів та інституцій, які можуть знизити трансакційні та інформаційні витрати.

Трансакційні витрати

Брокерські комісійні, мінімальні інвестиційні вимоги, оплата послуг юриста — усе це приклади трансакційних витрат. Очевидно, існує потреба у взаємодії дрібних заощадників і позичальників. Це роблять фінансові посередники, які задовольняють ті потреби, яких не можуть виконати фінансові ринки. Наприклад, взаємні фон­ди продають акції багатьом індивідуальним заощадникам і, своєю чергою, інвестують у диверсифікований портфель акцій і облігацій. Банки приймають депозити від індивідуальних заощадників і позичають кошти домогосподарствам та фірмам. Економіка також виграє від зростання, яке генерують фінансові посередники, у той же час останні мають прибуток, отримуючи від заощадників і позичальників платню за зниження трансакційних витрат.

Фінансові посередники знижують трансакційні витрати шляхом економії масштабу — зниження одиничних витрат унаслідок зростання обсягу. У випадку трансакційних витрат витрати посередників знижуються зі зростанням обсягу зібраних коштів. Трансакційні витрати на кожен долар інвестицій знижуються зі зростанням розміру операцій. Наприклад, трансакційні витрати на придбання казначейських облігацій на суму 1 000 000 дол. США не набагато більші, ніж на придбання цих самих облігацій на суму 10 000 дол. США. Індивідуальні інвестори можуть знизити трансакційні витрати, об’єднавши свої купівельні плани за допомогою посередників. Отже, 100 інвесторів зі 10 000 дол. США інвестицій матимуть нижчі витрати на один долар, якщо разом закуплять облігації на 1 000 000 дол. США, ніж тоді, коли кожний купуватиме акції самостійно.

Є й інші шляхи отримання вигоди позичальниками на економії від масштабу, наприклад, складання і підписання контрактів. Фінансові посередники розподіляють витрати на оплату юридичних послуг між багатьма індивідуальними заощадниками, так що кожен заощадник, хто хоче інвестувати в якесь відкриття, аптеку чи облігації компанії IBM, не повинен звертатися до юристів по дорогі консультації. Фінансові посередники також використовують перевагу економії масштабу, купуючи складні комп’ютерні системи, що забезпечують фінансові послуги (наприклад, мережа банкоматів).

У розділах 12 і 13 ми детальніше проаналізуємо, як взаємні фонди, банки та інші фінансові посередники знижують трансакційні витрати для заощадників і позичальників.

Асиметрична інформація та інформаційні витрати

Коли ми розглядали операції на фінансових ринках, то припускали, що заощадники і позичальники володіють однаковою інформацією, або симетричною інформацією. Тобто індивіди, купуючи акції чи облігації компанії, мають таку саму інформацію, що й менеджери цієї компанії. Це припущення не означає, що обидві сторони матимуть досконалу інформацію. Розгортання подій може не відповідати початковим сподіванням. Наприклад, зміна смаків споживачів може означати непередбачуване для позичальника ускладнення ситуації на ринку, а відтак його неспроможність сплатити за облігації. Коли кредитор і позичальник здійснили операцію обміну, ніхто з них не може безпомилково передбачити ринкові умови та економічні події, але обидва володіють однаковою інформацією, на основі якої прийняли свої рішення.

У реальній дійсності позичальники можуть володіти приватною інформацією. Компанія, яка випускає облігації, може знати про майбутній судовий процес або інші несприятливі умови, але покупець цих облігацій може бути щодо цього непоінформованим. Асиметрична інформація — це ситуація, коли одна сторона угоди володіє повнішою інформацією, ніж кредитор. Існування асиметричної інформації здорожчує обмін на фінансових ринках для заощадників і позичальників. У наступних двох параграфах ми опишемо два види витрат, які виникають унаслідок асиметричної інформації:

Несприятливий вибір — проблема кредитора, пов’язана з потребою розрізнити позичальників з високим і низьким рівнем ризику до здійснення інвестицій.

Моральний ризик — здійснювана кредитором перевірка для встановлення фак­ту використання позичальником коштів не за призначенням.

В окремих випадках витрати несприятливого вибору та морального ризику можуть бути настільки значними, що кредитор позичатиме лише державі або іншим добре знаним позичальникам. Проте загалом існують практичні шляхи розв’язання цих проблем. Це дає змогу ринкам або фінансовим посередникам знижувати інфор­маційні витрати для прийняття рішень.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ПЕРЕШКОДИ ЗВЕДЕННЮ ЗАОЩАДНИКІВ ТА ПОЗИЧАЛЬНИКІВ:

  1. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  2. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  3. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  4. 1. Содержание (функции) государственного управления
  5. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  6. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  7. ГЛОССАРИЙ
  8. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  9. Введение
  10. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  11. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  12. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  13. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  14. Приложение 17.
  15. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015