<<
>>

ПЕРЕОЦІНКА ЗАВДАНЬ ФРС ЗА ПРОВЕДЕННЯ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Основне припущення, на якому базується використання проміжних завдань, полягає у тому, що фінансові показники, які ФРС має можливість точно вимірювати і контролювати, впливають на показники, над якими ФРС не має прямого контролю, і величину цього впливу можна передбачити.

Наша дискусія щодо монетарної політики США у післявоєнний період пояснює, чому багато економістів піддають сумніву переваги фінансових змінних як завдань, а не індикаторів. Зв’язок між кількістю грошей в обігу та діловою активністю видавався досить стабільним у сімдесятих роках, коли багато економістів та політиків підштовхували ФРС до використання грошових агрегатів як проміжних завдань. Проте кореляція між кількістю грошей та номінальним ВВП різко послабилась упродовж вісімдесятих років. Критики зробили з цього висновок, що жоден вимірник грошової бази не може служити ідеальним проміжним завданням у зв’язку з його короткостроковою нестабільністю (і навіть досить тривалих змін), у взаємозв’язку завдань та цілей інші змінні як індикатори можуть бути кориснішими.

Альтернативні проміжні завдання

Серед цільових змінних, що останнім часом пропонувалися на розгляд ФРС, зокрема є номінальний ВВП, рівень товарних цін, крива доходів та вартість долара на зовнішньому ринку. Розглянемо ці змінні та проаналізуємо поточну стратегію ФРС щодо їх використання.

Номінальний ВВП. Порушення, здавалось би, стабільного взаємозв’язку між кількістю грошей (заборгованості по нефінансових кредитах) та номінальним ВВП привело до тверджень деяких економістів у вісімдесятих роках, що ФРС використовує рівень зростання номінального ВВП як цільову змінну. Вони виходили з того, що якщо рівень зростання реального ВВП не залежить від монетарної політики у довгостроковому періоді, то використання номінального ВВП як індикатора зосереджує увагу на довгостроковій стабільності цін, а отже, на функції грошей як міри вартості.

Противники стверджували, що інструменти ФРС не забезпечують їй достатнього контролю над номінальним ВВП для виконання поставленого завдання. Вони пропонували ФРС використовувати рівень процентних ставок як поточне завдання для впливу на номінальний ВВП. Проте багато аналітиків ФРС мали сумніви щодо ефективності такої процедури.

Протягом вісімдесятих та дев’яностих років економісти запропонували ФРС три інші змінні: рівень товарних цін, криву доходів Державної скарбниці та вартість долара на зовнішньому ринку. Вони обґрунтовували це тим, що ринки цих активів є ефективними. Іншими словами, ціни на цих ринках відбивають наявну економічну інформацію, включно з даними для ФРС про поточне та очікуване економічне становище у майбутньому.

Рівень товарних цін. ФРС може впливати на рівень товарних цін шляхом проведення операцій на відкритому ринку товарів. З другого боку, якщо рівень товарних цін є базою для отримання попередньої інформації про майбутні зміни рівня інфляції, ФРС могла б використовувати ці дані як індикатор потреби регулювання обсягів загальних резервів чи федеральної резервної ставки. Проте дослідження у цьому напрямку показують, що рівень товарних цін не передбачає достовірно майбутнього рівня інфляції. Відповідно, рівень товарних цін не можна використовувати як ефективний індикатор.

Крива доходів. Згідно з теорією очікувань строкової структури процентних ставок, номінальна процентна ставка за довгостроковими цінними паперами відображає ринкові очікування щодо майбутніх короткострокових процентних ставок. Якби реальні процентні ставки були б сталими, крива доходів відображала б інфляційні очікування, тому що очікувана інфляція відбиває різницю між номінальними та реальними процентними ставками. На відміну від цього, реальні процентні ставки не залишаються сталими, отже, аналіз нахилу кривої доходів повинен ураховувати припущення про очікувані зміни реальних процентних ставок та інфляції. Незважаючи на це, нахил кривої доходів є статистично достовірним джерелом для передбачення як реального рівня виробництва, так і інфляції.

ФРС та інші центральні банки користуються кривою доходів за оцінки змін у монетарній політиці.

Вартість долара на зовнішньому ринку. Зростаюча чутливість економіки США до міжнародних подій сприяла зацікавленню даними про зміни у вартості долара на зовнішньому ринку. Більшість економістів не поділяють думки щодо придатності обмінних курсів як цільових завдань. Проте деякі факти свідчать про те, що зміни в обмінних курсах певною мірою, справді, передбачають майбутній реальний рівень виробництва та інфляцію. Незважаючи на таку інформаційну корисність, аналітики підкреслюють: зміни обмінних курсів є корисними як індикатори лише у поєднанні з таким традиційним показником, як процентна ставка.

Правило Тейлора

Тим часом, коли ФРС при проведенні монетарної політики користується плануванням федеральної резервної ставки, центральному банку потрібно мати методику визначення федеральної резервної ставки. Розрахунки ФРС є складними і містять багато економічних показників. Джон Тейлор зі Стенфордського університету об’єднав ці показники у правилі Тейлора для розрахунку цільової федеральної резервної ставки*. Відповідно до цього правила планове значення федеральної резерв­ної ставки обчислюється як сума рівня інфляції, рівноважної федеральної резервної ставки (федеральна резервна ставка за умови довготривалого періоду повної зайнятості) та двох інших показників. Першим з них є «інфляційний розрив» — різниця між поточним та цільовим рівнем інфляції; другим — «виробничий роз- рив» — виражена у відсотках різниця між реальним та очікуваним ВВП за умови повної зайнятості. Отже, правило Тейлора стверджує:

Рівень федеральної резервної ставки = Рівень інфляції + + Рівноважна федеральна резервна ставка + (1/2) інфляційного розриву + + (1/2) виробничого розриву.

Перевіряючи це правило, Тейлор дійшов висновку, що величина рівноважної федеральної резервної ставки становить 2 %, і цільовий рівень інфляції також становить 2 %. Практичне впровадження правила Тейлора вимагає визначення інфляційного та виробничого розривів (відставання).

Використання Тейлором інфляційного та виробничого розривів у його монетарному правилі відображає часто висловлювані побо- ювання керівництва ФРС та економістів щодо коливань інфляції та реальних обсягів виробництва. Якщо, наприклад, рівень інфляції становив 4 %, тобто інфляційний розрив дорівнює 4 % – 2 % = 2 %, а реальний ВВП був на 2 % більшим, ніж потенційний ВВП за умови повної зайнятості, то за правилом Тейлора федеральна резервна ставка становитиме 4 % інфляції + 2 % рівноважної федеральної резервної ставки + (1/2) (2 % інфляційного розриву) + (1/2) (2 % виробничого розриву) = 8 %.

Правило Тейлора також пропонує метод аналізу монетарної політики, який полягає у порівнянні федеральної резервної ставки, розрахованої за правилом Тейлора, з існуючою федеральною резервною ставкою. У той час, коли головою Ради керуючих ФРС був Артур Бернс (1970—1979 рр.), федеральна резервна ставка була нижчою, ніж рекомендувалося за правилом Тейлора, що може служити поясненням стійкого зростання інфляції за часів керівництва Бернса. Рухаючись у протилежному напрямку, ФРС під керівництвом Пауля Волкера утримувала федеральну резерв­ну ставку на вищому рівні, ніж за правилом Тейлора, для зменшення рівня інфляції. За часів Грінспена федеральна резервна ставка була набагато ближчою до тієї, котра пропонувалася за правилом Тейлора, що узгоджується з висновками про успішність здійснення монетарної політики ФРС у 90-х роках та на початку нового століття. Незважаючи на те що правило Тейлора нічого не говорить про зміни рівня інфляції чи рівноважної процентної ставки, багато економістів уважають його ефективним методом аналізу політики ФРС.

Майбутнє монетарного таргетування

Проводячи свою політику, ФРС повинна підбити підсумки щодо використання проміжних завдань. Правильно підібрані проміжні завдання можуть збільшити вірогідність досягнення поставлених цілей, але події вісімдесятих та дев’яностих років свідчать, що відповідні показники (ті, які ФРС може виміряти та контролювати і які мають передбачуваний вплив на досягнення цілей) не так легко віднайти. Як ми вже відзначали, ФРС іде на компроміс для розв’язання цієї проблеми. Хоча вона і встановлює завдання для грошових агрегатів, ФРС часто визначає ці завдання нечіт­ко і подає їх у загальному вигляді в директивах FOMC (Комітет з операцій на відкритому ринку). Через це проміжні завдання пов’язуються зі щоденними чи щомісячними оперативними рішеннями меншою мірою, ніж радить теорія планування.

ФРС зробила багато досліджень для визначення ролі проміжних завдань у здійсненні монетарної політики, і, швидше за все, ці дослідження здійснюватимуться й надалі. Однак у майбутньому практична важливість проміжних завдань у процесі здійснення монетарної політики значною мірою залежатиме від того, наскільки ці завдання відповідатимуть критеріям контрольованості та передбачуваності.

СИТУАЦІЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ
Чи є таргетування інфляції вдалою ідеєю?

За останнє десятиліття багато економістів та великих банкірів виявили помітне зацікавлення використанням показників інфляції як основи для проведення монетарної політики. У той час, коли у США дебати щодо використання інфляційних завдань перебували на порівняно зародковій стадії, наприкінці дев’яностих років ряд країн запровадили формальні інфляційні завдання. Для політиків ФРС та конгресу головне питання дебатів щодо планування рівня інфляції полягає в тому, наскільки добре ця політика функціонуватиме на практиці і чи аргументи на користь встановлення інфляційних завдань переважать аргументи проти цієї системи.

Загалом економісти визначають планові показники інфляції як основу для проведення монетарної політики у такій системі, де центральний банк розробляє монетарну політику для досягнення запланованого і публічно оголошеного рівня інфляції протягом визначеного проміжку часу*. У принципі, потреба планування рівня інфляції не створює для центрального банку особливих ускладнень. Монетарна політика може залишатись дискреційною щодо пев­них ситуацій. Проте цілі монетарної політики зосереджуватимуться навколо показників інфляції та інфляційних прогнозів. Якби ФРС мала зосередитись лише на дотриманні низького рівня інфляції, вона змушена була б вирішити, як узгодити це завдання з іншими, скажімо, зі стабілізацією виробництва. Наприклад, система таргетування рівня інфляції могла б узгоджуватися із завданням стабілізації виробництва за допомогою скоригованих на рівень інфляції облігацій і тривалих інфляційних періодів. Тоді центральний банк повинен збалансовувати обсяги такого розміщення з урахуванням того, що учасники фінансового ринку можуть піддати сумніву його зобов’язання щодо стабільності цін.

Докази на користь таргетування інфляції можна об’єднати у чотири головні аргументи. По-перше, оприлюднення визначених завдань щодо рівня інфляції приверне увагу до того, що ФРС може досягнути на практиці; більшість економістів уважає, що у довгостроковому періоді монетарна політика має більший вплив на інфляцію, ніж зростання реального обсягу виробництва. По-друге, встановлення чітких завдань щодо темпів інфляції призведе до того, що інфляційні очікування не будуть надто високими. По-третє, оголошені інфляційні орієнтири можуть допомогти узаконити у США ефективну схему монетарної політики. І насамкінець, встановлення інфляційних завдань сприятиме точності вимірювання, даючи ФРС інструмент оцінювання ефективності монетарної політики.

Противники планування інфляції також мають чотири аргументи. По-перше, затверджені завдання рівня інфляції, виражені у цифрах, зменшують гнучкість монетарної політики і, відповідно, ефективність виконання інших завдань. По-друге, через те, що монетарна політика впливає на інфляцію із певним запізненням, таргетування інфляції вимагає від ФРС залежності від прогнозів рівня інфляції, невпевненість у достовірності яких може створити проблеми проведення монетарної політики. По-третє, якщо ФРС обчислюватиме ефективність досягнення лише однієї мети — низького рівня інфляції — то чиновникам буде важче простежувати ефективність монетарної політики ФРС загалом. І по-четверте, невпевненість у майбутньому рівні виробництва та зайнятості може завадити процесу прийняття економічних рішень за наявності інфляційного завдання; тобто інфляційні завдання можуть приховати цю невпевненість, встановивши проміжок часу, після якого допускаються відхилення від інфляційного завдання.

Чи слід ФРС затверджувати інфляційні завдання? Суперечки щодо того, чи планування інфляції поліпшує економічну політику, відбуваються і сьогодні. У Новій Зеландії, країні з найбільшим досвідом планування інфляції, тривалість цього періоду на 2000 р. становила всього десятиліття. Багато економістів та банкірів стверджують, що переваг від прозорості та математичного аналізу ефективності монетарної політики можна досягнути без встановлення конкретних інфляційних завдань, а ефективність монетарної політики досягається з досвідом**.

* Для ширшого огляду проблем, що стосуються планування інфляції, звертайтесь до Guy Debelle, Paul Masson? Miguel Savastano, And Sunil Sharma, Inflation Targeting as a Framework for Monetary Policy, Washington, D.C.: International Monetary Fund, 1998; та George A. Kahn і Klara Parrish, «Conducting Monetary Policy with Inflation Targets,» Federal Reserve Bank of Kansas City, Economic Review (Third Guarter 1998): 5—30.

** Для прикладу, дивіться аналіз опитування щодо довіри центральному банку, проведений Аланом Блайндером (Alan Blinder) з Прінстонського університету. Alan S. Blinder, «Central Bank Credibility: Why Do We Care? How Do We Build It?,» Mimeograpf, December 1998.

Спроби ФРС планувати монетарну політику після завершення Другої світової війни не були такими успішними, як заходи центральних банків деяких інших країн. Аналітики ФРС вважають, що монетарні завдання все ще використовуються, тому що у процесі їх виконання пропозиція грошей перебуває під контролем. Більшість економістів уважає, що ФРС, маючи значний вплив на грошову базу, може суттєво впливати на пропозицію грошей за умови стабільності грошових мультиплікаторів у довгостроковому періоді. У середині дев’яностих років ФРС почала вивчати роль інфляційних завдань і оголосила політику запобігання інфляційним тенденціям за допомогою своїх інструментів.

Кілька країн запровадили планування інфляції на практиці, зокрема Нова Зеландія (1990 р.), Канада (1991 р.), Сполучене Королівство (1992 р.), Фінляндія (1993 р.), Швеція (1993 р.), Австралія (1994 р.) та Іспанія (1994 р.). Частково планування інфляції було запроваджене у Бразилії, Чилі та Ізраїлі. Тенденція до планування інфляції загалом супроводжувалася низькими її темпами (часто за рахунок вищого рівня безробіття). Питання про те, чи зниження рівня інфляції досягається лише шляхом планування інфляції, чи завдяки ефективнішому виконанню інших цілей центральними банками, викликає постійні дискусії.

Ефективність дій ФРС у вісімдесятих, дев’яностих роках та на початку нового століття була надзвичайно високою навіть без формального планування рівня інфляції. Характерними для дев’яностих років, наприклад, були низькі темпи інфляції та суттєве економічне зростання. ФРС дотримувалася стратегії утримування низького і стабільного рівня інфляції у довгостроковому періоді. Така стратегія змушує чиновників ФРС аналізувати показники, що характеризують майбутні інфляційні тенденції. Крім того, ФРС останніми роками вживала заходів переважно за появи очікувань високих темпів інфляції.

Стратегія безумовного «номінального якоря» може полегшити цей процес. По-перше, проголошення ФРС важливої ролі низького рівня інфляції для сукупної ефективності економіки США забезпечує підтримку цієї політики громадськістю. По-друге, через те що вплив монетарної політики на економіку проявляється із запізненням, яке може бути тривалим і тривалість якого може змінюватись, боротьба ФРС з майбутнім стрибком інфляції може бути ефективнішою, ніж очікування появи такого стрибка. Проте ця стратегія не позбавлена ризику. Престиж центрального банку суттєво залежить від довіри громадськості до антиінфляційних заяв чиновників ФРС, зокрема голови Ради керуючих Алана Ґрінспена. Той факт, що керівництво ФРС зрештою зміниться (хоча у 2000 р. під час президентської кампанії сенатор штату Арізона Джон Маккейн стверджував, що навіть якби Ґрінспен помер, він посадив би його у крісло, щоб нічого не змінилося), висуває на перший план вимогу тіснішого формального спілкування громадськості та чиновників ФРС на тему доцільності низького рівня інфляції та заходів, які ФРС уживатиме для боротьби з його майбутнім зростанням.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ПЕРЕОЦІНКА ЗАВДАНЬ ФРС ЗА ПРОВЕДЕННЯ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ:

  1. Для проведения экспериментальных исследований разработаны методика проведения эксериментальных исследований и аппаратно­программный стенд.
  2. 4.2 Методика проведения экспериментальных исследований
  3. Способы измерений и порядок проведения испытаний
  4. 4.1 Аппаратно-программный стенд для проведения экспериментальынх исследований
  5. Порядок проведения испытания, средства и способы измерений
  6. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  7. Ход и результаты опытно-экспериментальной работы
  8. Основные выводы по главе 2
  9. Алгоритм формирования тремерной рабочей сцены при использовании нескольких оптико-электронных датчиков
  10. 55. Договор банковского счета: понятие, элементы, заключение, виды.
  11. Твердость порошковых алюмокомпозитов системы А1-3масс.%М- 1масс.%Cu, АМмасс^^ и A1-4масс.%Mg с наномодификаторами
  12. 3.10 Фрактография