<<
>>

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ БАНКІВ

Міжнародні банки надають послуги з розподілу ризику, забезпечення ліквідності та інформаційні послуги для фірм і приватних осіб, залучених до міжнародної торгівлі та фінансів. Наприклад, компанія Sears може вдатися до послуг міжнародного банку для отримання кредиту на купівлю нею взуття італійської фірми.

Royal Dutch Shell Oil Company може залучити міжнародний банк для допомоги в управлінні щоденними коливаннями вартості валют, з якими вона працює. Так само, як і на внутрішньому ринку, на міжнародному ринку банки США діють з метою збирання інформації для аналізу кредитного ризику та допомоги клієнтам у здійсненні операцій. Міжнародна банківська діяльність американських банків аналогічна до внутрішньої діяльності. Іноземні банки працюють у США (і в інших країнах світу) з тих самих причин.

Внутрішнє і міжнародне банківництво мають три схожі риси. По-перше, як і внутрішні банки, міжнародні банки приймають депозити від заощадників і надають кредити позичальникам. По-друге, міжнародні банки знижують операційні витрати (забезпечуючи розподіл ризику та ліквідність на фінансових ринках) та інформаційні витрати для багатьох індивідуальних позичальників і кредиторів. Нарешті, міжнародне регулювання фінансової діяльності може призводити до інновацій у банківських продуктах та на ринках цих продуктів за межами країни так само, як внутрішнє регулювання може стимулювати інновації всередині країни.

Міжнародне банківництво розвинуте в багатьох країнах світу, хоча в основному воно зосереджене у США, Японії, Європі та Карибському басейні, оскільки багато фірм у цих країнах залучені до світової торгівлі, а Нью-Йорк, Токіо і Лондон є фінансовими центрами. Близько половиною усіх іноземних пасивів та активів володіють банки Великобританії, Японії, Сполучених Штатів та Швейцарії. Великобританія та Швейцарія мають найдовшу історію міжнародного банківництва.

Участь банків США у міжнародній банківській діяльності стала вагомішою із зростанням обсягів зовнішньої торгівлі американських фірм.

У 1980-х роках, коли фінансові обмеження було послаблено (зокрема, ті регулювальні заходи, які забороняли виробничим фірмам-клієнтам банків отримувати фінансування з іноземних ринків капіталу), японські банки розширили свою роль у міжнародному банківництві. Водночас дерегулювання процентних ставок за депозити (подібно до скасування Правила «Q» у США) знизило прибутки від внутрішнього банківництва в Японії, що надало японським банкам стимулу до запозичень та кредитування за кордоном. Незважаючи на те, що у 1980 р. японські банки володіли лише 4 % міжнародних банківських кредитів, через десять років їм уже належало 40 %. Справді, на початку 1990-х років переважна частина найбільших банків у світі (за величиною активів) були японськими, і японські банки обійшли банки США, які були лідерами в міжнародному банківництві. Наприкінці 1990-х років частка міжнародних банківських кредитів, наданих банками Японії, значно знизилася внаслідок послаблення останніх після внутрішньої банківської кризи.

Деякі важливі міжнародні фінансові центри розташовані на території нерегульованих офшорних ринків, які характеризуються слабким регулюванням або взагалі його відсутністю та низьким оподаткуванням банківських прибутків. Провідні офшорні ринки знаходяться у Карибському регіоні (особливо на Багамських та Кайманових островах), у Гонконгу та Сінгапурі.

Закордонні представництва банків США

Багато банків США мають підрозділи та філії за кордоном з активами на суму понад 500 млрд дол. США. Для організації своєї іноземної діяльності банки США можуть використовувати: 1) філії; 2) корпорації згідно із законом Еджа (про порядок заснування закордонних філій американських банків 1919 р.); 3) представництва в іноземних фінансових фірмах і 4) міжнародні банківські структури.

Філії. Деякі банки США використовують свої філії в усьому світі для залучення депозитів та надання кредитів.

Оскільки вони є окремими офісами банків США, ці іноземні філії безпосередньо підтримуються капіталом та ресурсами банку США. Філії у Лондоні контролюють більшість активів через те, що Лондон є світовим фінансовим центром. Однак у зв’язку з розширенням торгівлі між фірмами США та фірмами Близького Сходу і Латинської Америки швидкого розвитку набули філії американських банків у цих регіонах. Нарешті, багато банків США володіють філіями в країнах Карибського регіону, де відсутнє оподаткування. Ці філії в основному діють як прихована діяльність, що існує переважно для переміщення коштів по всьому світу. За деякими винятками, іноземні філії банків США надають повний спектр банківських послуг, хоча законодавство інших країн може обмежувати ці послуги.

Корпорації закону Еджа. Спеціальні підрозділи банків США, а інколи й інозем­них банків, називають корпораціями закону Еджа. Створені згідно із законом Еджа від 1919 р., ці підрозділи обслуговують клієнтів, які здійснюють активну діяльність у міжнародній торгівлі. Вони також наділені повноваженнями, яких не мають внутрішні банки, такими, як звільнення від обмежень на створення філій за межами штату. Корпорації закону Еджа можуть приймати депозити від іноземців та резидентів (якщо банк використовує ці депозити в операціях з міжнародної торгівлі). Корпорації Акта про межу можуть надавати лише послуги з міжнародного банківництва — вони мають право надавати кредити для фінансування іноземної торгівлі та здійснювати операції з іноземною валютою, однак не мають права приймати звичайні депозити від резидентів США або надавати внутрішні комерційні кредити своїм резидентам. До 1990-х років багато банків створили корпорації закону Еджа, щоб обійти обмеження на входження на головні банківські ринки у США. Дозвіл на створення корпорації закону Еджа, у разі відповідності вимогам статутного капіталу, надає Федеральна резервна система.

Представництва в іноземних фінансових фірмах. Місцева банківська холдингова компанія може володіти контрольним пакетом в іноземних компаніях з надання фінансових послуг, таких, як банки або фінансові компанії. Правила, встановлені ФРС (яка регулює міжнародну банківську діяльність банків-учасників, їхніх банківських холдингових компаній та корпорацій закону Еджа), вимагають, щоб участь банків США у міжнародних фінансових фірмах була «тісно пов’язана з банківництвом».

Ці види діяльності регламентуються Інструкцією «К» Федеральної резервної системи.

Структури міжнародного банківництва. Дозволені у 1981 р. Радою директорів Федеральної резервної системи структури міжнародного банківництва (IBF) є американськими установами, яким заборонено здійснення банківської діяльності всередині країни. IBF приймає строкові депозити і надає кредити іноземним домогосподарствам та фірмам. IBF не може вести свій бізнес на території США, за винятком операцій зі своїм материнським банком або іншими IBF. IBF вигідна для банків, оскільки на неї не поширюються резервні вимоги, федеральні обмеження на процентні платежі вкладникам і (у деяких штатах) місцевого оподаткування та оподаткування штату. На практиці IBF — це всього лиш одна кімната або офіс у межах звичайного банку. Фактично IBF регулюється так само, як і іноземні філії банків США. ФРС успішно сприяла тому, щоб банки США та іноземні банки значну частину свого банківського бізнесу в США здійснювали через IBF.

Організація діяльності іноземних банків у США

Створенню представництв іноземних банків у США сприяли ті самі чинники, які стимулювали вихід банків США за межі країни. У 2000 р. іноземні банки володіли приблизно 600 млрд дол. США активів у США або близько 12 % сукупних бан­ківських активів у цій країні. Така значна частка активів зумовлювала побоювання щодо можливості іноземного контролю над банківництом США (зокрема, у таких штатах, як Каліфорнія, де вплив іноземних банків є доволі потужним). Деякі аналітики стурбовані тим, що іноземні банкіри надаватимуть кредити за рахунок американських депозитів за кордон, що піде на шкоду кредитуванню внутрішніх позичальників. Однак експерти, які вивчали кредитну діяльність японських та інших іноземних банків у США, не виявили доказів цьому.

Діяльність іноземного банку в США може проводитись у формі: 1) агентського представництва; 2) філії іноземного банку; або 3) дочірнього банку в США. Агентське представництво не має права приймати депозити від громадян США, хоча воно може переводити кошти з-за кордону до США та надавати кредити у США. Заборона на приймання депозитів обмежує діяльність агентських представництв, однак останні виграють від того, що вони не підпадають під регулювання, яке стосується фінансових посередників, що залучають депозити (такі, як обмеження на створення філій або вимоги щодо страхування FDIC). З другого боку, філія інозем­ного банку — це установа з повним спектром послуг, яка приймає депозити, надає кредити і має назву іноземного банку. Закон Райджла-Ніла про банківництво між штатами та ефективність створення філій від 1994 р. дозволив іноземним банкам створювати філії в будь-якому штаті за межами свого штату, якщо вітчизняні банки мають можливість створювати філії за тих самих обставин. Дочірній банк у США трактують як внутрішній банк. Тобто він є об’єктом внутрішнього банківського регулювання і не обов’язково повинен мати назву свого материнського іноземного банку. Дочірній банк у США також може створювати корпорації закону Еджа або структури міжнародного банківництва.

Більшість підрозділів іноземних банків у США та інших країнах займаються гуртовими операціями, тобто вони обслуговують інші банки, які, у свою чергу, обслуговують малі роздрібні рахунки індивідів та фірм. Однак багато іноземних банків входять на роздрібний банківський ринок способом купівлі частки бан- ків США.

До прийняття закону про міжнародне банківництво від 1978 р. іноземні банки, які діяли у США, мали переваги над американськими банками за витратами, оскільки на них не поширювались обмеження на створення філій між штатами, а також резервні вимоги. Однак з 1978 р. іноземні банки в основному підпадали під ті ж самі правила регулювання, що й американські. Зокрема, вони можуть відкривати додаткові філії з повним набором послуг лише у своєму штаті або в тих штатах, які дозволяють входження на свою територію банків з усієї країни (хоча вони можуть утримувати будь-які філії з повним спектром послуг, які були створені до прийняття закону про міжнародне банківництво).

Після скандалів, пов’язаних із банкрутством у 1991 р. Bank of Credit and Commerce International (BCCI), конгрес США прийняв закон про посилення нагляду за іноземними банками від 1991 р. для ретельнішої перевірки діяльності іноземних банків. Згідно з новим законодавством, іноземні банки, окрім нагляду з боку Управління контролера грошового обігу або органів банківського регулювання штатів, потрапляли під опіку Федеральної резервної системи. Під час ухвалення рішення про створення нового американського підрозділу іноземного банку, ФРС повинна бути впевнена, що всесвітня діяльність іноземного банку отримує відповід­ний нагляд з боку регулюючих органів у країні походження. Метою закону є вирівнювання стандартів діяльності внутрішніх та іноземних банків. Нові заходи з нагляду повинні знизити ймовірність повторення скандалу з BCCI.

Лідери глобального банківництва

Міжнародне банківництво бурхливо розвивалося за межами США, особливо в Європі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. У 1997 р. десять провідних неамериканських банків володіли понад 50 % своїх активів за кордоном (американський банк Citicorp, нині Citigroup, був трохи попереду з 60 % своїх активів за кордоном). Лідерами є британські, швейцарські та французькі банки, а також Банк Китаю. Зростання перспектив Банку Китаю пов’язане зі зростанням зовнішньої торгівлі Китаю, а також виходом цього банку на ринок інших країн (Росії, Німеччини, Канади). Японські банки трохи відійшли від світового банківництва після того, як вони відвоювали свої позиції у постраждалій японській економіці.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ БАНКІВ:

  1. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  2. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  3. Рентгенофазовый анализ
  4. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  5. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  6. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  7. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  8. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  9. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  10. 1. Содержание (функции) государственного управления
  11. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  12. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  13. ГЛОССАРИЙ
  14. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  15. Введение
  16. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  17. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.