<<
>>

МОТИВИ ВИБОРУ ПОРТФЕЛЯ

Моделі попиту на реальні грошові запаси, що враховують лише трансакційні мотиви, не повною мірою пояснюють їхню спостережувану динаміку. Для виведення точніших моделей багато економістів, які працювали після Фішера, включали інші причини володіння грішми у своїх моделях попиту на гроші.

Крім того, що гроші відіграють роль засобу обміну, така їхня функція як засіб нагромадження багатства є підґрунтям до рішення індивідів володіти реальними грошовими запасами. Проте, виконуючи цю функцію, гроші конкурують і з іншими видами активів. Індивіди та фірми роблять вибір на користь грошей чи інших активів залежно від переваг та недоліків кожного виду активу. Ми вже ознайомлені з подібним процесом прийняття рішення: він є одним із прикладів застосування теорії вибору портфеля.

У цьому параграфі розглянемо дві моделі попиту на реальні грошові запаси, що поряд із трансакційними мотивами містять рішення щодо вибору фінансового портфеля. Для цього охарактеризуємо чинники, що впливають на вибір портфеля і обсяг реальних грошових запасів, а потім опишемо та порівняємо економічні теорії Джона Мейнарда Кейнса і Мілтона Фрідмена.

Дохід і багатство. Реальні грошові запаси у вигляді готівки та чекових вкладів є необхідними активами. Тому домогосподарства і фірми з вищими доходами та більшим обсягом багатства не утримуватимуть такої самої частки своїх активів у фор­мі грошей чи інших низькодохідних видах, як це роблять бідніші домогосподарства та фірми. Індивіди і фірми з високим доходом можуть володіти прибутковішими строковими рахунками, що легко перетворюються в чекові. Крім того, фірми можуть мати кредитні лінії в банках, що дає їм змогу проводити трансакції у ситуації нестачі готівки чи коштів на поточному рахунку. Багатші домогосподарства, подібно, можуть користуватися кредитними картками (такими, як Visa чи MasterCard). Отже, попит на реальні гроші зростає з реальним доходом, але повільніше, ніж дохід.

Очікувана віддача. Оцінюючи віддачу на грошові активи, домогосподарства та фірми повинні зважати не лише на процент, який вони отримають від володіння ними, а також і на вигоду володіння грішми. Це обсяг процентних надходжень, від яких домогосподарства та фірми готові відмовитися заради низького ризику володіння грошима, легкості здійснення трансакцій та низьких інформаційних витрат щодо вартості грошей. За інших рівних умов, підвищення процентних ставок на грошові активи чи збільшення вигоди володіння грішми стимулюватиме домогосподарства та фірми збільшувати свої грошові запаси і попит на гроші; і навпаки, зниження процентних ставок на грошові активи чи зменшення вигоди володіння грішми знижуватиме запаси і попит на гроші. Таким чином, домогосподарства та фірми порівнюють очікувані доходи від негрошових активів з очікуваними доходами від грошових активів (процент та вигода володіння) за вибору рівня грошових запасів, якими вони бажають володіти.

Ризик, ліквідність та інформація. За вибору частки грошей у своїх активах індивіди і фірми також зважають на ризик, ліквідність та інформаційні вигоди від володіння грішми. Якщо доходи на альтернативні активи (комерційні папери, облігації чи акції) стають ризиковішими, індивіди можуть перевести свої запаси у більшу кількість грошей, таким чином збільшуючи попит на них. Фінансові нововведення, які дають можливість легше переводити активи з менш ліквідних форм у більш ліквідні, наприклад з акцій чи облігацій на поточні рахунки, або з нерухомості у кредитну лінію, зменшують важливість для власників ліквідності їхніх грошей. Зі зростанням ліквідності інших активів, заощадники дедалі більше орієн­туються на дійсну процентну віддачу на грошові активи. З другого боку, деякі індивіди понад усе цінують саме готівку, оскільки вона забезпечує їхню анонімність. Залучені до торгівлі наркотиками, ті, хто уникає сплати податку, чи люди, котрі займаються іншими нелегальними видами діяльності, надають перевагу готівці, оскільки готівкові трансакції важко відстежувати.

Тому попит на гроші може піддаватися впливові обсягів нелегальної діяльності або податкового законодавства.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Припустимо, що із загального майна на суму 25 000 дол. США п. Смарт вирішила 20 000 дол. США розмістити у векселях Держ- скарбниці під 5 % річних, а решту 5000 дол. США внести на чековий безстроковий рахунок (НАУ) у банку під 3 % річних. Наскільки цінним є для п. Смарт внесок на чекові депозити? Що буде, якщо прибутковість Т-векселів зросте до 10 %?

Економічна цінність послуг із забезпечення ліквідності безстрокового чекового вкладу становить принаймні (0,02)(5000) дол. США, тобто 100 дол. США на рік, що відповідає сумі втрачених процентних надходжень від векселів. При зростанні дохідності облігацій до 10 % річних п. Смарт може вирішити, що вигоди ліквідності без- строкового вкладу занадто економічно дорогі (350 дол. США втрачених процентних надходжень за векселями), і зменшити суму вкладу до, приміром, 4000 дол. США.

Стимули нагромадження грошей: теорія надання переваги ліквідності Кейнса

У своїй відомій праці «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» 1936 р. Джон Мейнард Кейнс збудував модель попиту на гроші, яка передбачала мотиви вибору портфеля. Хоча Кейнс і допускав, що трансакційні мотиви мають вплив на зміни попиту на грошові запаси, його теорія надання переваги ліквідності наголошувала на чутливості попиту на гроші до змін процентної ставки.

За Кейнсом, індивіди та фірми керуються спекулятивними мотивами за порівняння негрошових активів із грошовими. Така поведінка може слугувати прикладом спрощеного рішення про вибір портфеля активів. Кейнс припустив, що індивіди розміщують своє багатство у двох видах активів: гроші та «облігації» (що представляють інші фінансові активи); очікувана віддача по облігаціях визначається їх процентною ставкою, скоригованою на сподівання щодо прибутковості чи збитковості капіталу. Гроші, які складаються з готівки та чекових вкладів (М1), у моделі Кейнса не приносять доходу (це відображало реалії того часу).

Припустимо, індивід передбачає, що процентна ставка по облігаціях падатиме, тоді він сподівається на зростання вартості капіталу за цими облігаціями. Відповідно, він переведе більшу частину свого багатства в облігації. Проте якщо індивід припустить, що процентна ставка по облігаціях зросте (і передбачить збитки капіталу), нульова віддача грошей може бути прийнятнішою, ніж потенційна збитковість облігацій. У такому випадку доцільніше більше нагромаджувати багатства у грошах, а менше — в облігаціях. Отже, попит на гроші перебуває в оберненій залеж­ності до процентної ставки по негрошових активах*.

Крім спекулятивних мотивів нагромадження грошей, Кейнс окреслив ще дві причини, унаслідок яких індивіди збільшують попит на гроші: це трансакційні мотиви та мотиви нагромадження грошей на непередбачувані цілі. З трансакційними мотивами ми вже ознайомлені — це вираження необхідності використання грошей на звичайні трансакції. Мотиви нагромадження грошей на непередбачувані цілі (застережний мотив) стимулюють індивідів запасатися грошима для неочікуваних трансакцій.

Об’єднавши таку поведінку домогосподарств та фірм у свою модель надання переваги ліквідності, Кейнс дійшов висновку: реальне нагромадження грошей залежить від реального доходу Y та процентної ставки по негрошових активах. Склав­ши формулу, він показав, що попит на реальні грошові запаси М/Р є функцією L (перевага ліквідності) від реального доходу Y та процентної ставки і:

. (23.4)

Оскільки обсяг реальних грошей, які бажають нагромадити домогосподарства та фірми, зростає з реальним доходом і трансакціями, то збільшення Y передбачає збільшення М/Р, тобто між ними існує пряма залежність. Підвищення процентних ставок збільшує альтернативну вартість нагромадження грошей і, відповідно, змен­шує попит на них, тобто між і та М/Р існує обернена залежність.

Обернена залежність між процентною ставкою та реальним нагромадженням грошей у кейнсіанській теорії надання переваги ліквідності робить можливим пояснення коливань швидкості обігу грошей. Щоб продемонструвати зміни швидкості, перепишемо 23.4:

.

Перемноживши обидві сторони на Y, отримаємо:

.

А оскільки PY/M є швидкістю V (з рівняння 23.1), то

. (23.5)

З цього рівняння бачимо: швидкість змінюється відповідно до змін сукупного доходу або коливань процентної ставки.

Припустимо, що процентна ставка по облігаціях і зростає, а сукупний дохід Y не змінюється. Оскільки альтернативна вартість нагромадження грошей теж зростає, доцільно використати частину грошей на купівлю облігацій, зменшуючи таким чином попит на реальні грошові запаси. Отже, дільник правої частини рівняння 23.5 зменшується, що збільшує швидкість; тому коливання процентної ставки зумовлюють коливання швидкості грошей.

Інші чинники вибору портфеля активів: модель попиту на гроші Фрідмана

Мілтон Фрідман у 1956 р. запропонував своє бачення попиту на гроші*. Він не намагався розділити попит на гроші на окремі компоненти (мотиви), як це зробив Кейнс, а сконцентрувався винятково на визначниках попиту на активи.

Намагаючись пояснити попит на гроші, Фрідман досліджував М2, ширший агрегат, ніж М1. На основі чинників вибору портфеля активів він зробив висновок, що грошові нагромадження залежать від очікуваного середнього доходу індивіда протягом життя Y*, який Фрідман назвав постійним доходом, і який є пропорційним багатству. Багатство впливає на вибір портфеля активів і, відповідно, на попит індивіда на реальні грошові запаси, коли ми враховуємо мотиви вибору портфеля активів у нашій моделі. Для порівняння очікуваної віддачі від грошей та негрошових активів Фрідман припустив, що попит на гроші обернено залежний від таких двох визначників альтернативної вартості нагромадження грошей, як: а) різниця між очікуваною віддачею від фінансових активів, і, та віддачею від грошей іМ; б) різниця між очікуваною віддачею від товарів тривалого використання, що виражається очікуваною інфляцією pе, та віддачею від грошей. Отже, модель попиту на реальні грошові залишки Фрідмана можна записати у такому вигляді:

(23.6)

У цій моделі попит на реальні грошові запаси прямо пов’язаний з постійним доходом, Y*, та обернено залежний від альтернативної вартості нагромадження грошей, і – іМ та pе – іМ є негативними залежностями.

Порівняння моделей Кейнса і Фрідмана

І Кейнс, і Фрідман наголошували на ролі мотивів вибору портфеля у своїх теоріях попиту на гроші, проте між обома моделями існують відмінності. У моделі Фрідмана попит на гроші залежить від постійного доходу домогосподарств, тому він незначною мірою коливається під впливом короткострокових змін у доході чи майні. Тоді як Кейнс розглядав лише гроші та всі інші фінансові активи (об’єднані як «облігації»), Фрідман допускав протиставлення грошам у портфелі активів облігацій, акцій та товарів тривалого користування. Його термін «очікувана інфляція» містить доходи від товарів довготривалого користування, які змінюються відповідно до зумовлених інфляцією змін їхньої номінальної вартості. Тому, згідно з моделлю Фрідмана, коли домогосподарства очікують високий рівень інфляції (та, у наслідку, низьку віддачу на гроші), вони більше інвестуватимуть у будинки та купуватимуть товари тривалого користування, що захистить від інфляції. У цьому разі зменшиться нагромадження грошей. Нарешті, Кейнс вважав, що дохід на гроші відсутній, тим часом як Фрідман наголосив: віддача на гроші складається з прямих процентних виплат та послуг, що надаються фінансовими установами, таких як кліринг чеків та оплата рахунків. Визначником попиту на реальні грошові запаси у його моделі є різниця між віддачею на гроші та на різні негрошові активи. Фрідман вважав, що ця різниця є досить незначною, тому зміна процентної ставки не повинна відчутно впливати на попит на гроші.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме МОТИВИ ВИБОРУ ПОРТФЕЛЯ:

  1. Введение
  2. § 3. Обязанности банков по представлению налоговым органам сведений о финансово-хозяйственной деятельности налогоплательщиков
  3. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  4. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  5. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  6. Приложение 17.
  7. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  8. Рентгенофазовый анализ
  9. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  10. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  11. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  12. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  13. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  14. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  15. 1. Содержание (функции) государственного управления
  16. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  17. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  18. ГЛОССАРИЙ
  19. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения