<<
>>

КРИВА СУКУПНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ

Побудувавши криву сукупного попиту, перейдемо до розгляду іншої частини моделі AS—AD — кривої сукупної пропозиції. Сукупна пропозиція — це загальна кількість вироблених товарів та послуг, які фірми готові продати за різних рівнів цін.

Нашою метою є вивести криву сукупної пропозиції (AS), котра показує різні обсяги продукції, які виробники готові постачати за кожного рівня цін.

Як і у випадку з кривою AD, у кривій AS нас цікавитиме її форма та положення. Проте аналіз кривої сукупної пропозиції складніший, ніж кривої сукупного попиту. Річ у тім, що фірми по-різному реагують на зміни рівня цін у коротко- та довгостроковому періодах. Наприклад, фірми можуть залучати різну кількість факторів виробництва для мінімізації витрат праці або застосування нової технології. Проте такі зміни неможливо запровадити в процесі виробництва одразу. Тому аналіз кривої AS необхідно розділити відповідно до обраного періоду часу. Спочатку ми проаналізуємо криву короткострокової сукупної пропозиції, а відтак розглянемо криву довгострокової. Крім цього, економісти ще не дійшли згоди щодо поведінки фірм, особливо в короткостроковому періоді. І хоча більшість із них погоджуються, що у короткостроковому періоді сукупна пропозиція зростає разом із цінами, а у довгостроковому — зростання цін не впливає на сукупну пропозицію, пояснення цим явищам дають різні. Ми розглянемо позиції двох різних економічних шкіл: неокласиків та неокейнсіанців. Їхня інтерпретація поведінки фірм допоможе нам побудувати криві коротко- та довгострокової сукупної пропозиції. Як ми побачимо у розділі 26, ці дві точки зору пропонують трохи різні рецепти застосування економічної політики для стабілізації економічних коливань.

Хоча крива AS (особливо короткострокової сукупної пропозиції) й виглядає подібною до кривої пропозиції окремої фірми, вона відбиває інші взаємозалежності. Обсяг продукції окремої фірми, яку вона прагне постачати, залежить від ціни її товару чи послуги щодо цін інших товарів.

Натомість крива сукупної пропозиції пов’язує сукупний обсяг виробництва з рівнем цін. Неокласики та неокейнсіанці по-різному трактують цю залежність.

Крива короткострокової сукупної пропозиції

Більшість економістів уважає, що крива короткострокової сукупної пропозиції (SRAS) має додатний нахил, оскільки сукупна пропозиція прямо залежить від загального рівня цін.

Неокласики та неправильні уявлення. Неокласичні погляди на сукупну пропозицію в короткостроковому періоді базуються на дослідженнях Нобелівського лауреата Роберта Лукаса мол. з Чикагського університету. Він вивчав вплив недосконалої інформації, якою володіють фірми, на сукупну пропозицію. Оскільки Лукас говорив про неправильні уявлення фірм, його пояснення називають іще теорією неправильних уявлень. Щоб зрозуміти його аргументи, розглянемо такий приклад.

Уявіть виробничі рішення компанії Bigplay («Велика гра»), виробника іграшок. Компанія максимізує прибутки, збільшуючи обсяг виробництва, коли відносна ціна їхніх іграшок висока, і, навпаки, обмежує обсяг продукції, коли відносна ціна іграшок низька. Менеджери Bigplay стикаються з інформаційною проблемою: їх цікавлять відносні ціни, тому їм необхідні ціни іграшок та загальний рівень цін. І хоча вони володіють значним обсягом інформації про ринок іграшок, їм бракує достатньо відомостей про всі ціни поза ринком іграшок.

Припустимо, що ціна іграшок зросла на 15 %. Якщо загальний рівень цін на той самий час не змінився, то зросла відносна ціна продукції Bigplay, і тому необхідно збільшити пропозицію іграшок. Проте якщо всі ціни в економіці зросли на 15 %, то відносна ціна іграшок не змінилася, тому немає сенсу розширювати обсяг продукції. Менеджерам Bigplay необхідно виділити приріст ціни, зумовлений зростанням загального рівня цін та зумовлений зростанням відносної ціни іграшок. Оскільки компанія не володіє достатньою інформацією про загальний рівень цін, вона припускає, що 10 % приросту ціни відбулося завдяки зміні загального рівня цін, а решта 5 % — за рахунок вищої відносної ціни на свою продукцію.

Через те, що зросла відносна ціна, менеджери вирішують збільшити виробництво.

Bigplay — лише один виробник. Узагальнивши сказане до рівня всіх виробників в економіці, зрозуміємо, чому теорія неправильних уявлень передбачає взаємозв’язок між рівнем цін та обсягом виробництва. Припустимо, усі ціни в економіці зросли на 15 %, а відносні не змінилися. Якщо окремі виробники неправильно оцінять ситуацію, сукупний випуск продукції зросте. Збільшення обсягу виробництва відбуватиметься тому, що фірми вважають, що частина приросту ціни відбувається завдяки зростанню відносної ціни їхнього товару, і доцільно збільшити величину пропозиції продукції.

З’ясуймо, як фірми вирізняють зростання рівня загальних цін та зростання відносних цін. Припустимо, перед будь-якими змінами окремі виробники передбачають, що загальний рівень цін зросте на 10 %. Якщо виявиться, що ціна їхнього товару зросла на 15 %, то 5 % приросту вони віднесуть на рахунок приросту відносної ціни свого товару і збільшать виробництво. Таке припущення може бути неправильним.

Згідно з неокласиками, фірми, котрі володіють досконалою інформацією про зміни цін, діятимуть так. Вони збільшуватимуть обсяги виробництва іграшок лише тоді, коли зростання ціни на їхню продукцію не збігається з очікуваним зростанням загального рівня цін в економіці. Якщо всі фірми передбачають 10 %-е зростання рівня цін, а Bigplay — лише 5 % на свої іграшки, то йому доцільно скоротити вироб­ництво. Якщо ж усі ціни фактично зростуть лише на 5 % (замість очікуваних 10 %), то всі виробники обмежать обсяги виробництва.

Виходячи з такої ідеальної поведінки, можна скласти рівняння сукупної пропозиції. Неокласики вважають, що між сукупною пропозицією товарів та різницею між фактичним та очікуваним рівнем цін існує пряма залежність. Позначивши Р фактичний, а Ре — очікуваний рівень цін, запишемо:

Y = Y* + a(P – Pe), (25.2)

де Y — сукупний обсяг виробництва, а Y* — обсяг виробництва за повної зайнятості (або обсяг виробництва за повного використання існуючих факторів виробництва), а — позитивне число, яке характеризує, на скільки обсяг виробництва зміниться, коли фактичний рівень цін перевищить очікуваний рівень.

З рівняння 25.2 випливає, що обсяг виробництва Y дорівнюватиме обсягові за повної зайнятості Y*, коли фактичний та очікуваний рівні цін збігаються. Якщо ж фактичний рівень цін вищий за очікуваний, фірми збільшать виробництво, а якщо нижчий, то вони обмежать кількість випущеної продукції. Тому в короткостроковому періоді виробництво може відхилятися від свого рівня за повної зайнятості, поки фірми не відрізнять зміну загального рівня цін від зміни відносної ціни. Отже, в короткостроковому періоді для певного очікуваного рівня цін зростання фактичного рівня цін збільшує сукупну пропозицію. Тому крива короткострокової сукупної пропозиції має висхідну форму.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Уявіть, що ваш салон меблів на замовлення Chair Lair переживає свій найвдаліший рік. Обсяг продажу зріс на 25 %, і ви підвищуєте ціни на найпопулярніші моделі. Як вам визначити, чи слід розширити виробництво?

Якщо зростання продажу відбулося внаслідок зростання споживчого попиту на ваші крісла відносно інших товарів, слід розширити обсяг виробництва. Якщо ж більший виторг є наслідком зростання загального рівня цін, то слід обмежитися лише вищими цінами без зміни обсягів виробництва. Доцільно скористатися статистичними даними про інфляцію та загальні обсяги продажу. Зібрати інформацію про свої ціни та обсяг продажу (та інших фірм у меблевій галузі) можна й на основі власного досвіду, що буде швидше, ніж опублікують достовірні статистичні дані для всієї економіки. Така інформація дасть вам змогу приблизно оцінити, яка частина даної зміни ціни відображає зміну відносної ціни на ваш товар, а яка — зміну загальних цін.

Неокейнсіанці та негнучкі ціни. Джон Мейнард Кейнс та його послідовники вважали, що у короткостроковому періоді ціни не можуть змінюватися відповідно до змін сукупного попиту. Тобто ціни є негнучкими у короткостроковому періоді. У крайньому випадку негнучкості цін крива AS була б горизонтальною прямою, ціни б не змінювалися внаслідок збільшення чи зменшення сукупного попиту. Сучасні економісти, котрі поділяють погляди Кейнса, шукали причини, чому ціни не можуть змінюватися у короткостроковому періоді. Їхні праці змінили кейнсіанську точку зору, що ціни не змінюються, на користь їх дуже повільної або поступової зміни. Неокейнсіанці використовують характеристики багатьох сучасних ринків включно з жорсткістю довгострокових договірних зобов’язань та недосконалу конкуренцію для пояснення цього явища.

Однією з причин негнучкості цін є довгострокові трудові угоди (між фірмами та працівниками) і контракти щодо цін (з постачальниками або споживачами). При укладанні довгострокового номінального контракту заробітна плата або ціна встановлюється наперед на кілька чи багато періодів*. Припустимо, що всі робітники підписали трирічні трудові угоди з фіксованою номінальною зарплатнею. Тоді на основі запланованих витрат на працю та інші фактори виробництва всі фірми встановлюють ціни, що теж могли б залишатися сталими протягом наступних трьох років. А у разі зміни сукупного попиту фірми не зможуть легко змінити ціни, оскільки їхні виробничі витрати фіксовані.

Оскільки в економіці існує велика кількість довгострокових домовленостей, усі вони не оновлюються протягом певного періоду; контракти укладаються або починаються і закінчуються неодночасно. Тому в поточний період можна змінити лише малу частину цін та зарплатні. Врешті-решт усі контракти будуть переукладені з урахуванням змін очікуваного приросту кількості грошей в економіці, проте це не відбувається відразу. Наприклад, фірми, які прогнозують значне зростання грошової маси та рівня цін у поточному періоді, можуть домовлятися зі своїми постачальниками про вищі ціни в наступних періодах, але не в поточному. Неокейнсіанці відкидають можливість гнучкості цін у короткостроковому періоді, вони вважають, що ціни дуже повільно пристосовуються до змін номінальної пропозиції грошей.

Іншою причиною негнучкості цін, за неокейнсіанцями, є різні форми ринкових структур та механізм ухвалення рішень про зміну цін на різних типах ринків. На ринках пшениці чи фондових ринках або ринках векселів скарбниці, де продукт стандартизований, взаємодіє велика кількість продавців та покупців, і ціни швидко та вільно змінюються, відбиваючи зміни попиту чи пропозиції. На таких конкурент­них ринках обсяги окремих трансакцій настільки мізерні щодо сукупного обсягу ринку, що не можуть впливати на ціну. Наприклад, кілька фермерів не можуть підняти ціну вище ринкової, оскільки на конкурентному ринку ніхто не купить їхню продукцію. Індивідуальні торговці сприймають ціну як дану, вона для них є екзогенною (оголошена в залі біржі або в газетах).

Проте багато ринків в економіці, наприклад, модного одягу, витворів мистецтва чи медичного обслуговування, не нагадують постійно змінні ціноотримуючі ринки бірж. Товари, якими торгують на цих ринках, не є стандартизованими, і їх постачає лише невелика кількість фірм. Продавець, який підніме ціну, може відчувати певне падіння попиту, але не до нуля. На монополістично конкурентних ринках продавці самі встановлюють ціни. Неокласики вважають, що на таких ринках ціна змінюється лише поступово.

Щоб зрозуміти чому, уявімо ринок дорогого модного одягу. Фірми на цьому ринку можуть мати певне місце зустрічі, де покупці подають заявки (ціни покупця), а продавці називають свої ціни (ціни продавця), — подібно до механізму торгівлі на фондовій біржі. Якщо модельєр отримає схвальні відгуки критики, попит на його одяг і ціна зростатимуть, тоді як негативні відгуки знижуватимуть ціну. Окремі модні магазини не змінюють ціни постійно. Вони, навпаки, самі встановлюють ціну на одяг у номінальному вираженні на достатньо тривалі проміжки часу і змінюють її у відповідь на значні коливання попиту чи виробничих витрат.

Неокейнсіанці стверджують, що така цінова поведінка вигідна фірмам, якщо ринок монополістично конкурентний, а зміна цін пов’язана з певними витратами. Такі витрати включно з інформуванням наявних та потенційних покупців, передрук цінників тощо здаються незначними. Проте неокейнсіанці наголошують на їхній важливості.

Повернімося до нашого прикладу досконало конкурентного ринку. Якщо продавець товарів або активів на біржі встановить ціну трохи вищу, ніж ринкова, він не продасть нічого. Проте продавець на монополістично конкурентному ринку (наприклад, бутік) не втратить багато своїх покупців, якщо його ціни трохи відхилятимуться від ринкових. Але якщо потенційні прибутки від зміни цін не перевищують пов’язаних з нею видатків, фірма не змінюватиме ціни.

Чому фірми прагнуть задовольнити попит, продаючи більше за встановленою ціною? На монополістично конкурентному ринку ціна блага чи послуги перевищує граничну вартість — витрати на виробництво додаткової одиниці товару. Тому фір­ми зацікавлені продати додатковий обсяг продукції. Унаслідок орієнтації на певний рівень попиту обсяг виробництва фірми зростає і зменшується відповідно до змін сукупного попиту.

Опишемо таку поведінку фірм із встановлення цін рівнянням, яке б пов’язало рівень цін з обсягом виробництва. Оскільки, за неокейнсіанцями, фірми з гнучкими та негнучкими цінами поводяться по-різному, окремо розглянемо вирази для рішень, перед якими стоїть кожна фірма за встановлення цін. Фірми з гнучкими цінами можуть змінювати ціни вільно й постійно. Конкурентна фірма встановлює ціну р, яка залежить від загального рівня цін Р, фактичного обсягу виробництва Y, пов’язаного з обсягом виробництва за повної зайнятості Y*. Зростання рівня цін означає, що витрати на виробництво вищі, тому фірма правитиме більше за свою продукцію. Збільшення сукупного обсягу виробництва передбачає зростання доходів в економіці, які можуть збільшити попит на продукцію фірми. Оскільки гранич­на вартість виробництва зростає разом з обсягом продукції фірми (скажімо, унаслідок необхідності виплачувати більшу зарплатню за понаднормову роботу), бажана ціна фірми зростатиме разом із рівнем попиту. Запишемо:

p = P + b(Y – Y*), (25.3)

де b — додатне число. Рівняння 25.3 пов’язує встановлену фірмою ціну р з загальним рівнем цін Р та сукупним обсягом виробництва щодо обсягу виробництва за повної зайнятості (Y – Y*).

Фірми з негнучкими цінами встановлюють їх наперед, виходячи з очікуваного обсягу виробництва. Якщо позначимо очікування через е, рівняння (25.3) можна переписати у вигляді:

p = Pe + b(Ye – Y*e),

де Pe — очікуваний рівень цін, а Ye та Y*e — очікувані обсяги виробництва (фактичний та за повної зайнятості, відповідно). Для простоти аналізу припустимо, що фір­ми сподіваються, що фактичний обсяг виробництва дорівнює обсягу виробництва за повної зайнятості. Тоді b(Ye – Y*e) = 0, і рівняння набуде вигляду:

p = Pe.

Отже, фірми, які самі встановлюють ціну, виходять з очікуваної ціни інших фірм, або ж очікуваного загального рівня цін.

Тепер ми можемо об’єднати дослідження цінової поведінки двох видів фірм для виведення неокейнсіанської кривої сукупної пропозиції. Загальний рівень цін Р є зваженою середньою цін, що встановлюються на фірмах з гнучкими та негнучкими цінами. Нехай с — частка фірм з негнучкими цінами, а (1 – с) — частка фірм з гнучкими цінами, тоді сукупний рівень цін можна обчислити так:

P = cPe + (1 – c)[P + b(Y – Y*)].

Віднявши від обох частин (1 – с)Р та поділивши їх на с, маємо загальний рівень цін:

(25.4)

З цього рівняння випливає, що 1) зростання очікуваного рівня цін збільшує очікувані витрати та приводить до підвищення фірмами цін на свою продукцію. Крім цього, 2) збільшення фактичного обсягу виробництва підвищує попит на продукцію окремої фірми, тому фірми з гнучкими цінами можуть їх підняти*.

Крива короткострокової сукупної пропозиції, що вводиться неокейнсіанцями, має додатний нахил, оскільки збільшення поточного обсягу виробництва сприяє зростанню рівня цін у короткостроковому періоді. Що більшою є частка фірм в економіці з негнучкими цінами, то пологішою є крива SRAS. Якщо б усі фірми мали негнучкі ціни у короткостроковому періоді, крива набула б вигляду горизонтальної прямої.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Припустимо, фірма Amalgamated Industries має два великі підрозділи: один займається вирощуванням фруктів у Каліфорнії, а інший — пошиттям і продажем модного одягу в Нью-Йорку. Якщо зростатиме сукупний попит, продукція якого підрозділу дорожчатиме швидше?

Продукція сільського господарства продається на переважно конкурентних ринках з гнучкими цінами. Збільшення сукупного попиту підвищуватиме ціну фруктів Amalgamated Industries, оскільки їхню пропозицію неможливо збільшити у короткостроковому періо­ді. На ринку модного одягу різниця між ціною та вартістю набагато вища, тому навряд чи магазини високої моди змінюватимуть ціну в короткостроковому періоді. Навпаки, вигідно продавати такий одяг у більшій кількості за старою ціною.

Крива довгострокової сукупної пропозиції

І неокласична, і неокейнсіанська криві короткострокової сукупної пропозиції мають додатний нахил. Проте у довгостроковому періоді діють інші закономірності.

За неокласиками, фірми врешті розуміють, що рівень цін змінюється відповідно до обсягу поточного виробництва. Вони коригують свої прогнози щодо майбутнього рівня цін, поки сподіваний та фактичний рівень цін не зрівняються, тобто поки Р = Ре. Коли фактичний рівень цін дорівнює очікуваному, тоді фактичний обсяг виробництва зрівнюється з обсягом виробництва за повної зайнятості: Y = Y*. Отже, крива довгострокової сукупної пропозиції (LRAS) є вертикальною лінією, що проходить через точку Y*.

З точки зору неокейнсіанців, фірми на досконало і монополістично конкурентних ринках у довгостроковому періоді коригують ціни відповідно до змін попиту. Як і у неокласиків, крива довгострокової сукупної пропозиції є вертикальною лі- нією, що проходить через точку Y*.

На рис. 25.2 підсумовано коротко- та довгострокові залежності між рівнем цін та обсягом виробництва, що характеризують сукупну пропозицію.

Рисунок 25.2. Криві коротко- та довгострокової сукупної пропозиції
Крива SRAS має додатний нахил: якщо фактичний рівень цін Р перевищує очікуваний Ре, тоді зростає обсяг виробництва. У довгостроковому періоді очікуваний та фактичний рівні цін збігаються, і крива LRAS є вертикальною лінією за повної зайнятості рівня виробництва Y*.

Зміщення кривої короткострокової сукупної пропозиції

Зміни сукупної пропозиції пояснюють зміни обсягу виробництва у короткостроковому періоді. Неокласики та неокейнсіанці погоджуються, що чинники, які переміщують криву SRAS, також впливають і на витрати на виробництво продукції. До цих чинників належать 1) зміни витрат на працю, 2) зміни у витратах на інші фактори виробництва, 3) зміни сподіваного рівня цін.

Зміни витрат на працю. Зазвичай на працю припадає найбільша частка виробничих витрат фірми. Коли фактичний обсяг виробництва Y перевищує обсяг виробництва за повної зайнятості Y*, зростає попит на працю. Більший попит, у свою чергу, підвищує зарплатню, і видатки на працю зростають. Унаслідок цього крива короткострокової сукупної пропозиції переміщується вгору і ліворуч. Якщо ж обсяг виробництва скорочується до рівня нижчого, ніж за повної зайнятості, платня робітникам зменшується. Зниження виробничих видатків зміщує криву SRAS униз і праворуч.

Зміни витрат на інші фактори виробництва. Зміна ціни або наявності сировини чи технології впливає на виробничі витрати та криву SRAS. Такі зміни прийня­то називати шоками пропозиції. Шоки передбачають швидкі зміни технологій, погоди, цін на нафту та сировину. Позитивні шоки, такі, як винайдення нової працезаощаджувальної технології чи падіння цін на продукти харчування внаслідок високої врожайності, зміщують криву SRAS униз і праворуч. А негативні шоки пропозиції, наприклад підвищення цін на нафту, зміщують криву короткострокової сукупної пропозиції вгору і ліворуч.

Зміни очікуваного рівня цін. Коли робітники домовляються про платню, вони порівнюють її з витратами на блага і послуги, які купують. Якщо робітники очікують, що рівень цін зростатиме, вони вимагатимуть вищої номінальної зарплатні, щоб зберегти попередній рівень реальних зарплат. Подібно до цього фірми ухвалюють рішення, скільки виробленої продукції пропонувати, порівнюючи ціни на свої товари з цінами інших благ та послуг. Коли очікуваний рівень цін зростає, фірми підвищують ціни аби покрити більші витрати на працю та інші фактори виробництва. Отже, зростання очікуваного рівня цін зміщує криву короткострокової сукупної пропозиції вгору і ліворуч. І навпаки, падіння очікуваного рівня цін зміщує криву SRAS униз і праворуч, тому що фірми знижують ціни з падінням номінальної зарплатні та інших витрат.

Зміщення кривої довгострокової сукупної пропозиції

Крива довгострокової сукупної пропозиції визначає обсяг виробництва за повного використання факторів виробництва у певний момент часу. Крива LRAS зміщується з часом, і зміни її положення відображають збільшення обсягу виробництва за повної зайнятості. До джерел економічного зростання належать 1) збільшення вкладень капіталу і праці та 2) прискорення зростання продуктивності (кількості вироблених благ і послуг на одиницю вкладень фактора).

Збільшення вкладень факторів підвищує виробничі потужності економіки. Коли фірми інвестують у нові підприємства та устаткування (не охоплюючи заміни зношеного обладнання), вони збільшують обсяги капіталу. Вкладення праці зростають разом зі збільшенням кількості населення чи його участі в робочій силі. Дослідження темпів зростання виробництва у США та інших країнах свідчать: ще одним важливим джерелом економічного зростання є збільшення продуктивності у довгостроковому періоді. Збільшення продуктивності — це поліпшення ефективності використання капіталу та праці у виробництві.

Стимулом зростання продуктивності є ціни енергоносіїв, технологічні прориви, підвищення кваліфікації й освіта робітників та регулювання виробництва. Стрибок цін на нафту 1973 р. знизив ефективність більшості енергомістких галузей та, як стверджують аналітики, спричинив глобальне сповільнення темпів економічного зростання. Удосконалення технології, такі як комунікації та комп’ютери, підвищують продуктивність. Багато економістів погоджується, що екологічні та медичні норми і вимоги безпеки відволікають на себе частину праці та капіталу, які можна було б спрямувати на виробництво благ і послуг. Хоча наслідки цих норм і вимог не означають, що вони діють урозріз інтересам суспільства. Необхідно зважувати переваги чистішого довкілля та безпечніших робочих місць з можливими втратами виробничої ефективності.

ДЕСЬ, КОЛИСЬ, В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ…

Шокова терапія та сукупна пропозиція в Польщі

Кінець 1992 р. означав святкове піднесення для польської економіки після трьох років шокової терапії, прописаної західними економічними радниками. І хоча промислове виробництво впало на 40 % від рівня часів комуністичного режиму протягом 1990—1991 років, національний продукт почав зростати, а інфляція — зменшуватися.

Як і інші посткомуністичні країни Східної Європи, Польща зробила спробу трансформувати свою централізовано-планову економіку й усунути ціновий контроль шляхом радикальних реформ, проте набагато швидше, ніж інші країни-сусіди. Усунення механізмів регулювання цін підвищили їхній очікуваний рівень, переміщуючи криву SRAS угору і ліворуч. Оскільки зменшення темпів приросту номінальної пропозиції грошей та скасування більшості субсидій зменшили сукупний попит, зміщення кривої короткострокової сукупної пропозиції спричинило значне скорочення обсягу виробництва у короткостроковому періоді.

Найпершим наслідком шокової терапії було зростання рівня цін (результат зміщення кривої SRAS) та скорочення обсягу виробництва. До 1992 р. ослаблена ділова активність у Польщі почала стримувати інфляцію.

Польські політики надали перева- гу довгостроковим цілям економічного

зростання над короткостроковим стимулюванням виробництва. Довготривалі періоди контролю за цінами та державного розподілу підірвали виробничу ефективність еконо­міки. Під питанням була спроможність реформ поліпшити прогнози на довгострокове зростання сукупної пропозиції.

Поки експерти твердили, що відміна регулювання цін та державного розподілу обов’язково підвищать ефективність та конкурентоспромож­ність фірм, стало очевидним: становище більшості домогосподарств погіршиться у короткостроковому періоді. Політики переконували, що тим­часове зниження рівня життя повернеться сторицею через кілька років завдяки швидкому економічному зро­станню.

Багато економістів, у тому числі й Джефрі Сакс з Гарвардського університету, стверджували, що пожвавлення польської економіки у 1992 р. свідчило про позитивні зрушення довгострокової сукупної пропозиції у Польщі. Усунення централізованого планування та підвищення виробничої продуктивності почали зміщувати криву LRAS праворуч, розши­рюючи виробництво та стримуючи інфляційний тиск. Ці кроки стали ключовими для майбутнього поль- ської економіки, яка демонструва- ла значні темпи зростання та падін- ня рівня інфляції протягом 1992— 1999 років.

У табл. 25.2 підсумовано чинники, які переміщують криві SRAS та LRAS.

Таблиця 25.2. ЧИННИКИ ЗМІЩЕННЯ КРИВОЇ СУКУПНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ

Збільшення... Переміщує криву SRAS... Оскільки...
Видатків на працю Зростають виробничі видатки
Видатків на інші фактори виробництва Зростають виробничі видатки
Очікуваного рівня цін Зростають зарплати та інші вироб­ничі видатки
Збільшення... Переміщує криву LRAS... Оскільки...
Кількості капіталу та праці Збільшуються виробничі потужності економіки
Ефективності виробництва Зростає продуктивність факторів виробництва: з одиниці залученого фактора виробляється більше одиниць продукції

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме КРИВА СУКУПНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ:

  1. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  2. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  3. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  4. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  5. 1. Содержание (функции) государственного управления
  6. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  7. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  8. ГЛОССАРИЙ
  9. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  10. Введение
  11. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.