<<
>>

КОНТРАКТНІ ЗАОЩАДЖЕННЯ: СТРАХОВІ КОМПАНІЇ

Деякі події можуть завдавати значних фінансових труднощів, наприклад, раптова хвороба, автомобільна аварія чи смерть одного з подружжя. Контрактні ощадні установи надають можливість індивідам: 1) купувати право перекладення ризику виникнення фінансових або інших труднощів на когось іншого; 2) заощаджувати для отримання пенсії.

У цьому параграфі ми розглянемо діяльність першого виду контрактних ощадних установ — страхових компаній. Про другий вид — пенсійні фонди — йтиметься у наступному параграфі.

Страхові компанії — це фінансові посередники, що спеціалізуються на підписанні контрактів для захисту власників їхніх полісів від ризику фінансових втрат, пов’язаних з певними подіями. Страховики акумулюють кошти шляхом випуску полісів із зобов’язанням їх сплати за певних умов і надають ці кошти у позику. Імовірність виникнення фінансових труднощів змушує багатьох людей сплачувати страховим компаніям премії, за що страхова компанія бере ризик на себе. Наприклад, для страхування життя особа сплатить премію розміром 1000 дол. США, які страхова компанія надасть у позику одній із мереж готелів.

За доходами від премій такі американські страхові компанії, як Allstate, Aetna, Prudentіal, є найбільшими у світі страховиками, а дохід від премій страхових компаній США становить понад третину світового. Однак наприкінці 1990-х років спостерігається швидке зростання страхового забезпечення в Європі, Азії та нових рин­кових економіках Східної Європи.

Страхова галузь складається з двох секторів. Компанії зі страхування життя продають страхові поліси для захисту домогосподарств від втрати доходів унаслідок недієздатності, виходу на пенсію або смерті застрахованої особи. Компанії зі страхування майна та від нещасних випадків продають домогосподарствам і фірмам поліси для страхування від хвороб, крадіжок, пожеж, нещасних випадків та стихійних лих. Прибутковість страхових компаній значною мірою залежить від їхньої спроможності знижувати інформаційні витрати несприятливого вибору та морального ризику.

Отже, перед тим, як детальніше аналізувати діяльність цих двох видів страхових компаній, необхідно розглянути, як страхові компанії знижують інформаційні витрати, пов’язані з наданням страхових послуг.

Принципи страхового менеджменту

У 2000 р. страхова галузь США управляла активами на суму майже 4,1 трлн дол. США. Страхові компанії отримують прибуток як різницю між сумою премій і страховими платежами та у формі доходу від інвестицій у підприємства. Ці інституції тривалий час були важливими учасниками фінансової системи, інвестуючи премії власників полісів на ринку капіталів, як правило, в акції, облігації, заставні під нерухомість та надаючи безпосередні позики фірмам, відомі як приватне розміщення. Страхові компанії фінансували розвиток промисловості США понад 150 років. Їхніми активами є інструменти ринку капіталів, а пасивами — страхові поліси.

Об’єднання ризику. Страхові компанії досить добре прогнозують, коли і яку величину компенсації вимагатимуть заощадники, використовуючи закон великих чисел. З цього статистичного закону випливає, що хоча смерть, хвороби чи травми людини неможливо передбачити, однак середнє значення настання таких подій для великої кількості людей у принципі можна спрогнозувати. Отже, випустивши достатню кількість полісів, страхова компанія використовує об’єднання та диверсифікацію ризику для оцінки розміру резервів, необхідних для потенційних виплат страхових сум. Статистики, яких називають актуаріями, складають таблиці ймовір­ностей з метою передбачення ризику настання події для генеральної сукупності.

Проблеми страхових компаній. Страховий менеджмент — це не просто об’єднання ризику. Кожна страхова компанія має витрати, пов’язані з асиметричною інформацією, оскільки індивіди або фірми, які хочуть себе застрахувати, як правило, володіють інформацією, про яку не знають страхові компанії. Перед страховиками постають проблеми несприятливого вибору та морального ризику. Для страхової компанії несприятливий вибір виникає тоді, коли клієнтами, які найбільше зацікавлені в отриманні страховки, є ті, у кого ймовірність виникнення страхового випадку є найвищою.

Наприклад, якщо ви довідалися, що у вас рак, очевидно, ви бажатимете придбати поліс, що забезпечує щедре медичне страхування. У сфері страхування моральний ризик виникає тоді, коли застраховані особи беруть на себе більший ризик, ніж у випадку відсутності страховки. Наприклад, за умови повного страхування вашого бізнесу від пожежі, ви намагатиметеся зекономити гроші, відмовившись від купівлі протипожежної сигналізації чи вогнетривких офісних меблів. Страхові компанії вживають заходів зі зниження витрат, пов’язаних із несприятливим вибором та моральним ризиком.

Несприятливий вибір та відсіювання. Оскільки проблема несприятливого вибору виникає внаслідок володіння власником полісу приватною інформацією, менеджери страхової компанії збирають інформацію з метою відсіювання страхування з високим ступенем ризику. Якщо ви бажаєте отримати індивідуальне медичне страхування (тобто інше, не колективне страхування, яке забезпечує роботодавець), то вам необхідно буде надати страховій компанії інформацію про стан здоров’я сьогодні й у минулому. Так само, за спроби застрахувати автомобіль ви повинні надати інформацію про свій стаж як водія, включно з довідкою про штрафи за перевищення швидкості та аварії. У випадку страхування життя (особливо, якщо ви хочете придбати поліс на велику суму) вам потрібно буде дати детальні відповіді на запитання про стан здоров’я, особисті шкідливі звички (такі, як куріння, вживання алкоголю та наркотиків), аналіз сечі та крові. Ці процедури можуть виглядати як втручання у ваше приватне життя, однак вони дають можливість страховим компаніям пом’якшити проблему несприятливого вибору.

Премії, які залежать від ризику. Надійним заходом страхового менеджменту з уникнення несприятливого вибору є стягнення з індивідів премій, які залежать від ризику, премій, що базуються на ймовірності виникнення страхового випадку. Припустимо, що страхова компанія Egalite («Рівність») стягує з водіїв однакову премію, яка базується на середньому ризику для генеральної сукупності, а страхова компанія Varyem («Мінливість») запроваджує премії, які залежать від ризику.

Наприклад, якщо Стенлі Стоулід не має штрафів за перевищення швидкості (він їздить зі швидкістю не більше ніж 40 миль на годину), а у Гаррі Ганема є в пасиві 32 штрафи за перевищення швидкості впродовж останніх 12 місяців, то Ганем змушений буде заплатити вищу премію, щоб застрахувати свій автомобіль. Вибираючи між полісами компаній Egalite та Varyem, Стенлі відмовиться від послуг першої фір­ми і придбає страховку у Varyem. Гаррі з радістю обере Egalite, яка потенційно зазнає збитків від цього. Цей випадок проблеми «лимонів» (розділ 11) пояснює, чому приватні страхові компанії встановлюють різні премії залежно від ступеня ризику.

Моральний ризик ускладнює прийняття рішень менеджерами страхових компаній щодо надання полісів клієнтам. Нагадаємо, що в сучасній фінансовій системі використовують спеціальні заходи для зниження інформаційних витрат, пов’язаних з моральним ризиком. Для страхових компаній до таких заходів відносять використання франшизи, спільне страхування та обмежувальні зобов’язання.

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ…
Чи врятують інвесторів внутрішні страхові підрозділи?

Компанії з майнового страхування та страхування від нещасних випадків використовують економічні принципи управління ризиком для грошової оцін­ки ризику. Вони також отримують прибуток і пропонують невеликий набір страхових продуктів, створюючи низку можливостей для фінансових інновацій.

Багато великих фірм розглядають весь набір ризиків як єдине ціле й аналізують їх як складові портфеля. Деякі компанії сподіваються управляти свої­ми ризиками, частково або повністю відмовившись від зовнішнього страхування. Утопія? Ні. Компанії в таких диверсифікованих сферах, як енергетика, телекомунікації, виробництво пред­метів розкоші, тісно співпрацюють з консалтинговими фірмами з метою розробки моделі внутрішнього управління сукупним ризиком. Потім ці моделі використовуються великими

фірмами, які зосереджують ризик у своїх підконтрольних внутрішніх стра­хових підрозділах, замість придбання полісів у страховиків майна та від нещасних випадків.

Чи наявність таких підрозділів врятує ситуацію? Очевидно, і так, і ні. Фірми, використовуючи портфельний підхід до визначення ризику, можуть бути зацікавленими у перенесенні цього ризику на інших. Навіть якщо компанії не хочуть купувати поліси для страхування окремих видів ризику (таких, як пожежі), вони можуть покрити страховою угодою чистий ризик портфеля — своєрідне «портфельне страхування».

Можливо, професійні страховики розв’яжуть проблему? Можливо. Стра­ховики були скептичними у 1960-х роках щодо ідеї створення страхових під­розділів (яких сьогодні понад 4 тис.). На початку 1990-х років вони насміхалися з ідеї перенести ризик в облігації, які обертаються на фінансових ринках. Як щодо портфельного підходу до управління ризиком?…

Використання франшизи. Щоб змусити власника полісу не бути заінтересованим у виникненні страхового випадку, потрібно піддати ризику його власні кошти. Страхові компанії роблять це, вимагаючи франшизи — спеціальної грошової суми, яку буде вирахувано з виплат власникові полісу. Наприклад, франшиза вартістю 500 дол. США у випадку медичного страхування або страхування автомобіля вимагатиме від вас сплати 500 дол. США, а решту суми збитку сплачуватиме страхова компанія. Використання франшизи дає змогу узгодити інтереси страхової компанії та власників полісів. Оскільки наявність франшизи знижує витрати морального ризику, страхові компанії мають можливість зменшити величину премії, яку повинні сплачувати власники полісів.

Спільне страхування. Незважаючи на те, що власники полісів ризикують на величину франшизи, страхова компанія все ж несе відповідальність за решту суми страхових виплат. Щоб зацікавити власника полісу в зниженні витрат, страхові компанії можуть запропонувати йому спільне страхування. Це вимагатиме від власника полісу, окрім франшизи, сплачувати ще й певний процент страхової суми. Наприклад, коли на роботі вам надають можливість вибору виду медичного страхування, то серед видів такого страхування будуть ті, що пропонуватимуть нижчі премії в обмін на вашу згоду сплачувати 20 % страхових виплат, окрім сплати фран­шизи. Отже, спільне страхування узгоджує інтереси власників полісів та страхових компаній.

Обмежувальні зобов’язання. Для боротьби з моральним ризиком страховики інколи використовують обмежувальні зобов’язання. Наприклад, компанія, що займається страхуванням від пожеж, може відмовитися від страхових виплат, якщо фірма-клієнт не встановлювала або не утримувала в належному стані протипожежну сигналізацію, вогнегасники чи протипожежну систему, якщо це було обумовлено контрактом. Змушуючи власників полісів поводитися обережніше, обмежувальні зобов’язання є важливим управлінським інструментом зниження морального ризику для страхових компаній.

Інші заходи здійснення страхової політики. Страхові компанії використовують і інші заходи для зниження морального ризику. По-перше, більшість страхових полісів передбачають обмеження на індивідуальні страхові виплати, наприклад обмеження на величину страхових виплат упродовж життя, які встановлюють компанії з медичного страхування. По-друге, страхові компанії залишають за собою право скасування полісів, якщо власники цих полісів поводяться вкрай ризиково. Нарешті, страхові компанії захищають себе від шахрайства (наприклад, коли власники полісів вимагають виплати за крадіжку або лікування, чого насправді ніколи не було), винаймаючи слідчих для розслідування страхових випадків.

Ознайомившись із методами зниження страховими компаніями інформаційних витрат шляхом розподілу ризику, ми можемо ближче підійти до розгляду послуг, які надають компанії зі страхування життя та компанії зі страхування від втрати майна і нещасних випадків.

Компанії зі страхування життя

Компанії зі страхування життя забезпечують страхуванням (і програмами заощаджень) з метою захисту від фінансових труднощів родини власника полісу. У 2000 р. американські фірми зі страхування життя володіли активами на суму понад 3,2 трлн дол. США. У цій галузі діють два види фірм: 1) взаємні компанії, які належать власникам полісів, і 2) акціонерні компанії, які належать акціонерам. Найбільші американські фірми зі страхування життя, як правило, є взаємними компаніями, яким належить понад половина активів цієї галузі. Однак ці великі компанії становлять лише 10 % усіх компаній зі страхування життя. Понад 90 % їх організовані як акціонерні компанії. До середини 1990-х років деякі великі взаємні компанії перереєструвалися в акціонерні компанії з метою зміцнення своєї капітальної бази шляхом емісії акцій на фінансових ринках. Так, у 1998 р. Metropolitan Life оголосила про свої наміри стати акціонерною з наступними пов’язаними з цим змінами у недалекому майбутньому.

Більшість полісів, які пропонуються, є пожиттєвими або строковими. У випад­ку пожиттєвого страхування власники полісів сплачують фіксовану премію впродовж терміну дії полісу. Грошова вартість (різниця між премією та очікуваною величиною виплати) є найбільшою у початкові періоди і поступово знижується зі зростанням імовірності смерті. Індивіди можуть використовувати пожиттєві поліси для заощаджень на майбутнє. Застраховані особи мають змогу позичати гроші на суму готівкової вартості їхніх полісів. З виходом на пенсію індивіди можуть або отримати нагромаджену грошову вартість полісу, або трансформувати цю суму в щорічні гарантовані виплати (ренту), які називають ануїтетами. У США заощадження за допомогою пожиттєвого страхування мають пільгове оподаткування — нагромаджені доходи від інвестування премій не оподатковуються. Така пільга була одним зі стимулів зростання заощаджень через аннуїтети, які надають більшість страхових компаній. Крім того, вони дають можливість заощадникові після виходу на пенсію отримати нагромаджену суму, таким чином уникнувши податків на акумульований дохід від інвестицій.

Натомість строкове страхування життя виплачується лише після смерті власника полісу: поліси не мають грошової оцінки. Отже, премії відображають лише ймовірність смерті власника полісу впродовж інтервалу чи терміну страхування. За останні 10 років фінансові інновації надали домогосподарствам можливість інвестування з вищою віддачею, ніж та, що її забезпечують пожиттєві інвестиції. З цієї причини, а також через те, що інвесторів турбує фінансовий стан страховика, строкове страхування життя стало популярнішим від пожиттєвого страхування.

З 1980-х років компанії зі страхування життя зіштовхнулись із зниженням попиту на поліси пожиттєвого страхування. У відповідь на це вони реструктуризували свій бізнес і скерували свої активи у пенсійні фонди. Справді, понад половина активів, які перебувають в управлінні компаній зі страхування життя, є пенсійними коштами, а не страховими резервами. Таблиця 12.1 свідчить про успіх такої стратегії. У той час як частка ринку компаній зі страхування життя в активах посередників різко знижувалася за 1960—1980 роки, вона трохи стабілізувалася за 1980—2000 роки. Рисунок 12.1. показує, що компанії зі страхування життя більшість своїх коштів скеровували на придбання акцій, облігацій та надання позик власникам полісів.

Рисунок 12.1. Фінансові активи страхових компаній США
Порівняльна структура активів компаній зі страхування життя і компаній із майнового страхування та страхування від нещасних випадків відображає неоднаковість послуг з розподілу ризику, що надаються цими компаніями. (Дані станом на 30 вересня 2000 р.). Перелік активів подано як їхню частку (%) у загальній сумі всіх інвестованих коштів.

Джерело: Federal Reserve, Flow of Funds Accounts.

Страхування майна та від нещасних випадків

У США компанії з майнового страхування та страхування від нещасних випадків, які у 2000 р. розпоряджались активами вартістю 895 млрд дол. США, надають страхові послуги у зв’язку з настанням подій, не пов’язаних зі смертю. Вони також організовані у вигляді акціонерних компаній або взаємних компаній. Ці фірми страхують клієнтів від крадіжок, хвороби, пожеж, землетрусів, автомобільних аварій. Премії, які вони стягують, залежать від імовірності виникнення страхового випадку. Наприклад, ризикові водії, з вищою ймовірністю потрапити в аварію, платять за страхування автомобіля більше, ніж інші.

Портфель активів компаній з майнового страхування та страхування від нещасних випадків відрізняється від портфеля компаній зі страхування життя. Оскільки такі події, як пожежі та землетруси, статистично важче визначати, ніж рівень смерт­ності населення, портфелі компаній з майнового страхування та страхування від нещасних випадків здебільшого містять ліквідні активи, такі, як короткострокові й довгострокові інструменти кредитного ринку (див. рисунок 12.1). Крім того, ці компанії відрізняються від компаній зі страхування життя способом оподаткування. Доходи компаній зі страхування життя не оподатковуються, в той час як страховики майна та від нещасних випадків сплачують у США податок на дохід зі своїх чис­тих доходів (без оподаткування резервів)*.

У страховому секторі назріла криза, коли упродовж 1980—1990-х років страхові зобов’язання і премії значно зросли. Пропозиції щодо реформування передбачали обмеження розміру винагороди за розгляд окремих видів судових позовів, пов’язаних, зокрема, зі злочинною недбалістю та незаконними діями. Великі страхові зобов’язання можуть змусити страхові компанії купувати активи з вищим ступенем ризику або вдаватися до ризикових видів діяльності для того, щоб підвищити свої поточні доходи. Усе це знижує фінансову стійкість компаній.

Регулювання діяльності страхових компаній та останні тенденції

У більшості штатів США було створено комісії з питань страхування для регулювання діяльності страхових компаній. Як правило, таке регулювання передбачає встановлення вимог до страхових компаній щодо оприлюднення інформації про вміст їхніх портфелів (для зниження інформаційних витрат власників полісів, пов’язаних із визначенням фінансової спроможності страховиків), проведення перевірок з метою мінімізації можливості шахрайства, встановлення обмежень на володіння ризиковими активами та на величину премії.

Початок та середина 1990-х років були важким періодом як для компаній зі страхування життя, так і для компаній з майнового страхування та страхування від нещасних випадків. У середині 1980-х років, коли процентні ставки були порівняно високими, деякі компанії зі страхування життя обіцяли власникам полісів пожиттєвого страхування високу віддачу за їхні заощадження. Коли у 1990-х роках процент­ні ставки знизились, чимало таких обіцянок обернулося збитками для багатьох страховиків. У сфері майнового страхування та страхування від нещасних випадків величезні втрати компанії Hurricane Andrew у 1992 р. змусили власників полісів засумніватись у можливості страховиків не допустити наступного великого краху. Ці проблеми зумовили запровадження регулювання страхування у США і змусили Конгрес переглянути шляхи гарантування виконання фінансових зобов’язань страхових компаній перед власниками полісів. Тим часом на фінансових ринках створюють нові схеми розподілу надмірного ризику компаніями з майнового страхування та страхування від нещасних випадків. У 2000 р. окремі компанії з майнового страхування та страхування від нещасних випадків пережили судові позови, пов’язані з проблемою інформаційних технологій.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Чому компанії з майнового страхування та страхування від нещасних випадків більше піддаються ризику великих непередбачених страхових втрат, ніж компанії зі страхування життя? Компанії зі страхування життя загалом зазнають меншого ризику завдяки дії закону великих чисел. Для компаній з майнового страхування та страхування від нещасних випадків одна подія (така, як у випадку з Hurricane Andrew) може спровокувати велику кількість страхових претензій від багатьох власників полісів одночасно.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме КОНТРАКТНІ ЗАОЩАДЖЕННЯ: СТРАХОВІ КОМПАНІЇ:

  1. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  2. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  3. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  4. Приложение 17.
  5. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  6. Рентгенофазовый анализ
  7. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  8. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  9. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  10. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  11. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  12. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  13. 1. Содержание (функции) государственного управления
  14. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  15. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов