<<
>>

КОНТРАКТНІ ЗАОЩАДЖЕННЯ: ПЕНСІЙНІ ФОНДИ

Для багатьох людей пенсійні заощадження є найважливішою формою заощаджень. Люди можуть нагромаджувати пенсійні заощадження двома шляхами: через пенсійні фонди, які спонсоруються роботодавцями, або через персональні ощадні рахунки.

Пенсійні фонди інвестують внески працівників і фірм в акції, облігації, заставні під нерухомість для забезпечення виплат після виходу працівників на пенсію. Представляючи понад 8,2 трлн дол. США активів Сполучених Штатів у 2000 р., приватні й державні пенсійні фонди є найбільшими інституційними учасниками ринку капіталів. Оскільки вихід на пенсію є передбачуваною подією, пенсійні фонди мають можливість інвестувати у довгострокові інструменти ринку капіталів. Справді, як показано на рис. 12.2, приватні пенсійні фонди інвестують більшу частину своїх активів у акції, довгострокові облігації та заставні під нерухомість. Володіючи понад 27 % усіх фінансових активів США, пенсійні фонди є власниками понад 23 % усіх акцій, що обертаються на внутрішньому ринку, і понад 12 % вартості корпоративних облігацій.

Як і страхові компанії, пенсійні фонди не мають справи з депозитами. Найманий працівник отримує пенсію з пенсійного фонду лише тоді, коли має на це законне право і достатній стаж. Стаж — необхідна тривалість трудової діяльності, яка дає право працівникові отримувати майбутні виплати, і ця тривалість різна для різних пенсійних програм.

Наймані працівники більше схильні заощаджувати через пенсійні програми, які надають роботодавці, а не через ощадні рахунки, щонайменше з трьох причин. По-перше, пенсійні фонди мають можливість управляти фінансовим портфелем ефективніше, з нижчими трансакційними витратами, ніж самі працівники. По-друге, пен­сійні фонди мають можливість забезпечувати такі види послуг, як пожиттєвий ануїтет з набагато нижчими витратами. По-третє, завдяки особливостям оподаткування пенсій, пенсійні виплати можуть стати для працівника вигіднішою формою доходу, ніж зарплата*.

Рисунок 12.2. Активи пенсійних фондів
Пенсійні фонди спеціалізуються на інвестиціях у довгострокові інстру- менти ринку капіталів. Дані станом на 30 вересня 2000 р.

Джерело: Federal Reserve, Flow of Funds Accounts.

Володіння активами пенсійних фондів

Головна відмінність між пенсійними програмами визначається тим, чи є вони програмами з визначеними внесками, чи програмами з визначеними виплатами. У випадку програми з визначеними внесками пенсійні внески інвестуються на користь найманого працівника, який володіє коштами цієї програми. Якщо пенсійна програма прибуткова, пенсійний дохід буде високим. Якщо інвестиції пенсійної програми не прибуткові, пенсійний дохід буде низьким. Пенсійний фонд для більшості університетських професорів є прикладом програми з визначеними внесками. Він інвестує пенсійні внески в акції, облігації, заставні під нерухомість та інструменти грошового ринку.

Пенсійні активи у програмах з акціями працівників (ESOP) інвестуються здебільшого в цінні папери роботодавця. Вартість пенсійних активів залежить від діяльності фірми, бо обчислюється вартістю цінних паперів роботодавця. Такі програми мають на меті не просто допомогти найманим працівникам нагромаджувати заощадження для пенсії, а й підвищити продуктивність, пов’язуючи добробут працівників із прибутковістю компаній.

Інші види програм із визначеними внесками, за якими роботодавці та наймані працівники вносять суми, що залежать від величини доходів, є більш диверсифікованими. У деяких програмах внески об’єднуються, як у випадку зі взаємними фондами. В інших — учасники можуть розміщувати свої активи в обмежену кількість інвестиційних фондів. Наприклад, програма може пропонувати три інвестиційні варіанти: 1) купівля цінних паперів Казначейства США; 2) купівля приватних облігацій і 3) купівля портфеля звичайних акцій.

Пропозиції щодо «приватизації» системи соціального забезпечення, такі, як, наприклад, проголошував у своїй передвиборній кампанії у 2000 р. президент Джордж Буш, загалом передбачають можливості отримання пенсій для домогосподарств.

У випадку програми з визначеними виплатами — найтрадиційнішої для більшості найманих працівників, зокрема, членів профспілок — найманому працівникові обіцяють визначену виплату, яка залежить від величини доходів і терміну професійної діяльності. Ці виплати можуть бути як індексовані, так і неіндексовані на величину інфляції. Якщо кошти в межах пенсійного плану перевищують обіцяну суму, то надлишок отримують фірми чи установи, які пропонують ці програми. Якщо ж коштів цього пенсійного плану недостатньо для виплати обіцяної суми, фір­ма зобов’язана покрити нестачу.

Фінансування пенсійних програм

Принципова різниця між програмами з визначеними внесками і програмами з визначеними виплатами полягає у методах фінансування програми, які гарантують пенсійні виплати. Для програми з визначеними внесками фінансування не є проблемою. За визначенням, ці програми повністю фінансуються найманими працівниками, які роблять внески і отримують на них віддачу. Однак програми з визначеними виплатами повністю фінансуються лише тоді, коли внесків разом із майбутніми доходами достатньо для запланованих виплат. Якщо таких ресурсів бракує, то програму називають недофінансованою. Для приватної фірми програма з визначеними виплатами за браку фінансування стає борговим зобов’язанням акціонерів, а у випадку державної програми з недостатнім фінансуванням, нестача стає зобов’язанням платників податку. Згідно з гіпотезою ефективного ринку, на фондовому ринку відбудеться здешевлення акцій фірм з недофінансованими пенсійними зобов’язаннями, оскільки ці зобов’язання знижують вартість фірми.

Регулювання приватних пенсійних програм

З метою зниження інформаційних витрат, як для програм з визначеними внесками, так і для програм з визначеними виплатами, пенсійні фонди оприлюднюють інформацію про структуру своїх портфелів.

Регулювання, що стосується програм з визначеними внесками, вимагає оприлюднення інформації про портфель активів фонду для запобігання шахрайству та неефективному менеджменту. Програми з визначеними виплатами потребують досконалішого регулювання, оскільки у випад­ку недостатнього їх фінансування працівники можуть залишитися без обіцяного пенсійного доходу. У відповідь на проблеми, пов’язані з управлінням пенсійними програмами, Конгрес США прийняв у 1974 р. Закон про пенсійне забезпечення (ERISA). Цим головним законодавчим актом установлено загальнонаціональні критерії щодо стажу та фінансування пенсійних програм, накладено обмеження на здійснення у межах програм окремих видів ризикових інвестицій, а також визначено стандарти щодо звітності та оприлюднення інформації.

Цим Законом також створено Корпорацію з гарантування пенсійних виплат (PBGC або «Penny Benny») для гарантування пенсійних виплат навіть тоді, коли компанія не спроможна виконати свої недофінансовані зобов’язання (наприклад, унаслідок банкрутства). PBGC стягує з компаній премію за пенсійні зобов’язання і має пряму кредитну лінію від Казначейства США. Багато аналітиків стурбовані тим, що премії PBGC не повністю відображають відмінності у ризиковості програм, а державне страхування пенсій може підвищити ризик, який беруть на себе пенсійні програми з визначеними виплатами. Оскільки приватні пенсійні програми США вкупі недофінансовані на десятки мільярдів доларів, PBGC змушена уважно відстежувати стан національних пенсійних програм. Окремі економісти вважають, що крах пенсійного страхування (як це було зі страхуванням банківських депозитів наприкінці 1980-х років) не за горами.

Державні пенсійні програми

Як і приватні компанії, уряд забезпечує своїх працівників пенсійними програмами. На загальнодержавному рівні сюди відносять програми цивільної та військової служби (система соціального забезпечення є загальною пенсійною програмою). Уряди штатів та органи місцевого управління також забезпечують своїх службовців програмами на зразок приватних. Наприкінці 1980-х років недофінансування стало болючою проблемою для багатьох штатів і позначилось на зниженні рейтингу облігацій для деяких з них. Поліпшення ситуації на фондовому ринку й оздоровлення державних фінансів у 1990-х роках зумовили зниження рівня недофінансування цих пенсійних програм.

Останні тенденції

Дедалі менше і менше працівників вибирають традиційні пенсійні програми компаній, згідно з якими пенсіонер отримує виплати, що базуються на величині доходів та тривалості професійної діяльності. Програми з визначеними внесками набули більшої популярності, а один з їх видів — 401 (k) — став провідним у пенсійних заощадженнях. Отримавши назву параграфа податкового кодексу, де про них ідеться, програми 401 (k) надають можливість багатьом найманим працівникам самим управляти власною пенсійною програмою.

Згідно з програмою 401 (k) найманий працівник має можливість робити неоподатковувані внески на основі звичайних відрахувань із зарплати (з річними обмеженнями), і не сплачувати податків з нагромаджуваних доходів аж до виходу на пенсію. Роботодавці мають право (і здебільшого використовують його) доповнювати внески своїх працівників. Фактично багато роботодавців додають до внеску працівників ще таку ж суму. Внески до програм 401 (k) швидко зростали. За десять років, починаючи з 1984 р., їх сума в реальному вимірі зросла втричі. Наприкінці 1990-х років внески становили понад третину всіх особистих заощаджень.

Найманий працівник має можливість вибирати напрями інвестування коштів. Ці пенсійні рахунки портативні, тобто ви маєте можливість забрати свої кошти з переходом на іншу роботу. Існує одна небезпека: те, скільки ви отримаєте під час виходу на пенсію, залежить від того, скільки ви вносите упродовж трудової діяльності і наскільки ефективними були ваші інвестиції.

Як учасник програми 401 (k), ви можете стати менеджером своїх пенсійних виплат. У цьому випадку можна застосувати принципи інвестування та розміщення активів, про які йшлося у розділі 5. По-перше, якщо до пенсії вам ще далеко, потріб­но інвестувати здебільшого в акції, які в довгостроковій перспективі переважно приносять вищі доходи, ніж облігації чи кошти грошового ринку. По-друге, варто пам’ятати про вигоди від диверсифікації. Багато учасників програми 401 (k) здійснюють інвестиції через взаємні фонди, які надають можливість володіти великим набором активів за помірних витрат.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

У США безпосереднє володіння акціями імовірно зосереджене в руках найбагатших осіб. Один із аргументів проти такої заяви — те, що працівники колективно володіють великою кількістю акцій через пенсійні програми своїх компаній. Чи правильні такі міркування? Так, для програм з визначеними внесками, в яких учасники володіють активами цієї програми. Однак більше працівників охоплено пенсійними програмами з визначеними виплатами. Оскільки величина виплат обумовлена контрактом, учасники таких програм не виграють від збільшення вартості портфелів пенсійних програм, але й не програють від зниження цієї вартості. Натомість відповідно виграють або програють акціонери. Отже, участь у пенсійних програмах, які володіють акціями, не означає нагромадження акціонерної власності в руках найманих працівників.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме КОНТРАКТНІ ЗАОЩАДЖЕННЯ: ПЕНСІЙНІ ФОНДИ:

  1. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  2. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  3. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  4. Приложение 17.
  5. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  6. Рентгенофазовый анализ
  7. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  8. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  9. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  10. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ