<<
>>

З ІСТОРІЇ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Розвиток вище описаної теорії проведення монетарної політики з метою досягнення економічних цілей бере початок з часів Другої світової війни — розробки, впровадження та оцінювання цієї політики ФРС.

У цьому параграфі ми опишемо проведення монетарної політики ФРС: які цілі вона переслідувала, які використовувала завдання та чи мала успіх у підвищенні економічного добробуту країни. Не всі зусилля ФРС були успішними. Використання знарядь монетарної політики для контролю за пропозицією грошей чи процентною ставкою було відносно новим для ФРС, і вона навчилась їх застосовувати у процесі обрання завдань монетарної політики. Як частина цього досвіду, ФРС наштовхнулася на проблему, яку ми назвали раніше, — обмеження, накладені розбіжністю між цілями та окремими змінними, які можна оцінити лише з часом, тоді як ці змінні чинили прямий вплив на виробництво, зайнятість та інфляцію. Зокрема, у післявоєнний період ФРС час від часу визначала пріоритетними такі цілі монетарної політики, як економічне зростання та стабільність цін. Її проміжними та поточними завданнями були грошові агрегати та короткострокові процентні ставки.

Перші прояви зацікавлення завданнями монетарної політики: 1951—1970 рр.

Зацікавлення ФРС завданнями монетарної політики розпочалося на початку 1950-х років, із боротьби з Державною скарбницею США щодо контролю над монетарною політикою. Упродовж Другої світової війни ФРС погодилася штучно підтримувати процентні ставки на державні цінні папери на довоєнному рівні (приблизно 3,8 % на векселі та 2,5 % на довгострокові облігації скарбниці), що допомагало Скарбниці фінансувати видатки на війну. ФРС здійснювала це шляхом купівлі цінних паперів, коли ринкові ціни на них падали нижче запланованих. Розгортання Корейської війни у 1950 р. призвело до збільшення позик уряду, що знову спричинило зростання процентних ставок. Для досягнення завдання з підтримання рівня процентних ставок ФРС почала скуповувати навіть більші обсяги державних цінних паперів.

Такі операції на відкритому ринку збільшили грошову базу, що зменшило контроль ФРС над пропозицією грошей та спричинило інфляцію на рівні 8 % на початку 1951 р. У березні 1951 р. ФРС офіційно скасувала таку політику шляхом підписання угоди між ФРС та Скарбницею.

Ця угода надала можливість ФРС проводити незалежну монетарну політику. Вважаючи, що коливання видатків споживачів та фірм залежать від урядових подат­ків та політики видатків (фіскальної політики), ФРС спробувала стабілізувати коливання пропозиції грошей. За керівництва тодішнього голови Вільяма МакЧесні Мартіна ФРС розпочала впровадження стратегії, відповідної станові грошового рин­ку. Грошові агрегати слугували проміжним завданням політики забезпечення фінансової стабільності. Зокрема, як проміжні завдання щодо банківської системи, ФРС використовувала короткострокові процентні ставки та рівень вільних резервів, тобто різницю між надлишковими резервами, ER, та наданими у позику резервами, BR (дисконтними позичками).

ФРС вважала, що вільні резерви були слабиною у банківській системі, оскільки банки могли вільно позичати (ненадані у позику) надлишкові резерви, збільшуючи грошову базу через розширення депозитів. Отже, ФРС вважала вільні резерви індикатором стану ринку грошей. На відміну від завдання монетарної політики, яке ФРС намагається контролювати, індикатором вважається фінансова змінна, що передає інформацію про поточний або майбутній стан фінансового ринку чи економіки. Збільшення обсягів вільних резервів свідчить про поліпшення ринкових умов, тим часом як скорочення обсягів вільних резервів сигналізує про погіршення цих умов. Утім, упродовж цього періоду ФРС використовувала вільні резерви не лише як індикатор, а також як проміжне завдання, продаючи цінні папери, коли вільні резерви зростали, або здійснюючи купівлю цінних паперів за падіння обсягів вільних резервів.

Упродовж ділових циклів відбувається коливання процентних ставок. Зростання економічної активності протягом періоду піднесення призводить до зростання процентних ставок.

Вищі процентні ставки збільшують вартість утримання надлишкових резервів, отже, надлишкові резерви скорочуються. Водночас вищі ринкові процентні ставки заохочують банки брати позики з дисконтного вікна (припускаючи, що облікова ставка залишається незмінною), що призводить до збільшення обсягів наданих у позику резервів (дисконтних позичок). Такі зміни спричиняють зменшення вільних резервів. Чи може ФРС підтримувати стабільні процентні ставки шляхом використання вільних резервів як проміжного завдання? Оскільки ФРС ставить як проміжне завдання вільні резерви, вона провадить операції на відкритому ринку, що є достатнім для зниження процентних ставок до такого рівня, який відповідатиме попереднім рівням надлишкових резервів та наданим у позику резер­вів, а отже, вільним резервам.

Цей процес має зворотну дію під час економічного спаду. Зменшення національного доходу знижує ринкові процентні ставки. Як наслідок, надлишкові резерви збільшуються, а надані у позику резерви зменшуються, що призводить до зростання обсягів вільних резервів. Для збереження існуючого рівня вільних резервів ФРС доведеться здійснити продаж на відкритому ринку.

Визначення вільних резервів як завдання монетарної політики знижує контроль ФРС над пропозицією грошей. Під час економічного піднесення, коли попит на гроші зростає, дії ФРС призводять до збільшення пропозиції грошей. У той самий час ФРС володіє незначним контролем над пропозицією грошей. Фактично, ФРС пасивно реагує на зміни в економічному становищі. Фінансисти описують таку реакцію як проциклічну, маючи на увазі те, що політика ФРС скоріше посилює, аніж зменшує економічні коливання.

А як щодо такого аргументу: зміни видатків споживачів та фірм слід проігнорувати на користь стабільної процентної ставки? Фактично, політика оподаткування та урядових видатків не повністю стабілізувала економіку. Навпаки, збільшення урядових видатків на програми Великого суспільства (Great Society programs) та на війну у В’єтнамі в середині та наприкінці 1960-х років «перегріли» економіку.

Проциклічна монетарна політика не спромоглася забезпечити стабільне економічне зростання. Найбільшими критиками процесу визначення завдань ФРС були монетаристи, тобто ті економісти, які вважають, що найкращим засобом провадження монетарної політики є використання пропозиції грошей як проміжного завдання монетарної політики.

Подібні проблеми існують і з короткостроковою процентною ставкою як проміж­ним завданням монетарної політики ФРС. У такій ситуації відповіддю ФРС на зростання процентної ставки під час економічного піднесення буде купівля цінних паперів на відкритому ринку, що призведе до зростання грошової бази, пропозиції грошей, а відтак — до падіння процентної ставки. За економічного спаду зниження процентних ставок змушують ФРС продавати цінні папери, скорочуючи, таким чином, грошову базу та пропозицію грошей. Отже, процентна ставка як завдання монетарної політики не спроможна забезпечити стабільне економічне зростання.

Досвід із проциклічною монетарною політикою впродовж 1950-х — 1960-х років посилив критику з боку теоретиків та практиків-економістів щодо процедури визначення завдань, що змусило ФРС у 1960-х роках шукати нові шляхи розв’язання цих проблем.

Експерименти із завданнями монетарної політики: 1970—1979 роки

Критики-монетаристи проциклічної політики ФРС упродовж 1950-х —1960-х років спочатку вітали призначення у 1970 р. Артура Бернса на посаду голови Ради керуючих ФРС. Бернс у своїх заявах відзначав, що в ролі завдань монетарної політики ФРС слід використовувати грошові агрегати. Проте монетарна політика ФРС під час діяльності Бернса на посаді голови була такою ж проциклічною, як і в попередні два десятиліття.

Чому ж зусилля ФРС використовувати грошові агрегати як завдання монетарної політики зазнали невдачі? Більшість критиків приписують це тому, що в ролі поточного завдання ФРС використовувала федеральну резервну ставку, одночасно використовуючи М1 та М2 як проміжні завдання. Дозволені межі коливання федеральної резервної ставки були вузькими, а грошових агрегатів — широкими. Комітет з операцій на відкритому ринку (FOMC) зобов’язав відділ торгівлі ФРС проводити політику на вирішення обох завдань. Проте, як було зазначено раніше, ФРС не може вирішувати обох завдань (з грошових агрегатів та процентної ставки) одночасно. Пріоритетом FOMC була федеральна резервна ставка, коливання якої поза дозволеними межами компенсувались купівлею-продажем на відкритому ринку, що значно зменшувало грошові агрегати. Такі пріоритети щодо дотримання рівня процентної ставки мали б сенс, якби, на думку ФРС, були стабілізовані коливання в економічному зростанні.

Проте фіскальна політика не спромоглася стабілізувати ці коливання, що зумовило продовження проциклічної політики. Для подолання небажаного зростання федеральної резервної ставки ФРС здійснювала купівлю цінних паперів на відкритому ринку, що призвело до більшого за очікуване ФРС зростання грошової бази та М1. Для розв’язання цієї проблеми FOMC намагався стабілізувати зростання грошової бази шляхом розширення меж дозволеного коливання федеральної резервної ставки. Коли економічний стан поліпшувався, федеральна резервна ставка зростала, що спричиняло додаткову купівлю на відкритому ринку та ще більше зростання грошової бази. Унаслідок цього федеральна резервна ставка та пропозиція грошей вийшли за дозволені рамки, що доповнювалося значним інфляційним тиском. З кін­ця 1972 р. до початку 1973 р. федеральна резервна ставка фактично зросла вдвічі, з 4,5 % до 8,5 %, а зростання М1 суттєво перевищило дозволений рівень.

FOMC ефективно використовував федеральну резервну ставку в ролі поточного завдання монетарної політики. З одного боку ця політика за економічного зростання спричиняє інфляційний тиск, але з другого, за спаду ділової активності, вона зміцнює економіку. Наприкінці 1974 р. економіка Сполучених Штатів зазнала найбільшої рецесії з 1930-х років. Наслідком цього був спад попиту на кредити, що призвело до значного зниження федеральної резервної ставки. Тоді ставка сягнула найнижчої позначки дозволеної межі, що змусило відділ торгівлі здійснити продаж цінних паперів на відкритому ринку з метою запобігання її подальшому падінню. Наслідком цього стало сповільнення зростання пропозиції грошей. На початку 1975 р. відбулося фактичне скорочення М1, що поглибило економічний спад.

Здійснення проциклічної політики ФРС продовжилося протягом 1970-х років. Бернс та його наступник Вільям Міллер публічно оголосили грошові агрегати завданнями монетарної політики, на практиці використовуючи федеральну резервну ставку в цій ролі. Оскільки процес економічного зростання зазнавав коливань, бажання ФРС контролювати короткострокові процентні ставки явно не суперечило контролю над грошовими агрегатами, а отже, досягненню стабільності цін.

Конгрес часто чинить тиск на ФРС, вимагаючи змінити шляхи проведення монетарної політики. Проциклічна монетарна політика за часів діяльності Бернса на посаді голови Ради керуючих зумовила незадоволення конгресу, що призвело до скорочення влади ФРС. Конгрес прийняв додаткову резолюцію, вимагаючи від ФРС більшої підзвітності. Опісля, у 1978 р., конгрес прийняв закон Гамфрі-Гокінса, який урегулював ці вимоги включно з вимогою затвердження завдань щодо грошей та кредитів.

Завуальоване використання процентних ставок: 1979—1982 рр.

У липні 1979 р. президент Джиммі Картер призначив на посаду голови Ради керуючих Федеральної резервної системи Пола Волкера. Волкер був відданий боротьбі з інфляцією, вибравши у ролі проміжного завдання грошові агрегати. За Волкера поточними завданнями ФРС служили ненадані у позику резерви. FOMC відмовився від практики попереднього десятиліття, яка полягала у приділенні великої уваги федеральній резервній ставці, розширюючи заплановані межі майже уп’ятеро. Як показує рис. 21.4, федеральна резервна ставка стала більш мінливою. Водночас ФРС не посилила контроль над процесом зростання грошової бази. Зверніть увагу, що коливання темпів зростання М1 у 1979—1982 рр. були більшими за коливання в часи Бернса та Міллера. Фактичні темпи зростання М1 у 1980 та 1982 роках перевищили заплановані межі, а у 1981 р. були нижчими за них.

Чому ж зміна завдань монетарної політики ФРС у жовтні 1979 р. не розв’язала проблеми посилення контролю за грошовими агрегатами з метою забезпечення стабільності цін? Багато економістів уважає, що коливання ВВП та збурення на фінансових ринках спричинили значну невизначеність, що унеможливило виконання запланованих завдань щодо грошових агрегатів. Цій нестабільності також сприяв процес дерегулювання банківської галузі. Фінансові інновації спричинили запровадження нових замінників замість традиційних безстрокових вкладів, що змусило переосмислити поняття грошових агрегатів. На додаток до цього, у 1980 р. та повторно у 1981—1982 роках сталася економічна рецесія. Кінець кінцем, із березня до липня 1980 р. ФРС запровадила процедуру контролю за наданням кредитів (контроль за банківськими кредитами)*.

Багато економістів схиляються до думки, що наміром ФРС у 1979 р. було не отримати контроль над грошовими агрегатами, а знизити високі темпи інфляції, які розглядалися політиками та електоратом як неприйнятні. Ці економісти висловили здогад, що ФРС, оголосивши завданнями монетарної політики грошові агрегати, таким чином намагалася приховати використання високих процентних ставок для боротьби з інфляцією. Як на свідчення цього, вони вказують на значне зростання федеральної резервної ставки наприкінці 1979 р., та знову — наприкінці 1980 та 1981 років, коли темпи інфляції залишалися незмінно високими. І справді, коли тем­пи інфляції знизилися протягом рецесії у 1980—1981 рр., FOMC «дозволив» падіння федеральної резервної ставки. Мінливість федеральної резервної ставки та темпів зростання грошових агрегатів з 1979 до 1982 р. свідчить про більшу турботу з боку ФРС про інфляцію, аніж про монетарний контроль.

Політика після 1982 р.: назад до процентних ставок

У жовтні 1982 р. ФРС більше зосередилася на федеральній резервній ставці, приділяючи менше уваги грошовим агрегатам як завданням монетарної політики та допустимому коливанню пропозиції грошей. Надані в позичку резерви стали офіційно затвердженим поточним завданням монетарної політики. Зростаючі процентні ставки за піднесення у 1981—1982 роках змусили ФРС скористатися наданими у позичку резервами, що спричинило тиск на федеральну резервну ставку. Аби полег­шити цей тиск, ФРС здійснила купівлю цінних паперів та збільшила ненадані у позику резерви, що сповільнило темпи зростання процентних ставок та обсягів наданих у позичку резервів. Наслідком цього стало зростання грошової бази, що фактично повернуло ФРС до проведення проциклічної політики. При такому підході за економічного спаду падаючі процентні ставки сповільнюють процес надання дисконтних позичок, змушуючи ФРС до продажу цінних паперів з метою компенсації падіння обсягів наданих у позичку резервів. Унаслідок цього грошова база та пропозиція грошей зменшуються.

Повернімося до рис. 21.4 та звернімо увагу на менші коливання федеральної резервної ставки після 1982 р. З лютого 1987 р. ФРС не оголосила завдань для М1. Представники ФРС обґрунтовували це рішення тим, що процес дерегулювання та фінансові нововведення протягом 1980-х років применшили роль М1 як вимірника засобу обміну. Впродовж цього періоду ФРС почала акцентувати більшу увагу на завданнях для М2 — ширшого грошового агрегату зі стабільнішим минулим зв’язком з економічним зростанням. Проте навіть цей взаємозв’язок зник на початку 1990-х років. До цього часу ФРС приділяла менше уваги зростанню грошових агрегатів порівняно з увагою, приділеною федеральній резервній ставці. І справді, у липні 1993 р. голова Ради керуючих ФРС Алан Грінспен поінформував конгрес про те, що ФРС припинить акцентування уваги на завданнях М1 чи М2 як орієнтирах для проведення монетарної політики. Відповідно до цього ФРС почала більше покладатися на процентні ставки як завдання монетарної політики.

Рисунок 21.4. Федеральна резервна ставка та темпи зростання пропозиції грошей, 1970—2000 роки
Зосередження ФРС на контролі над грошовими агрегатами з жовтня 1979 р. до жовтня 1982 р. призвів до значних коливань федеральної резерв­ної ставки, про що свідчить наш графічний аналіз. Проте візьміть до уваги, що темпи зростання М1 фактично були менш стабільними за 1979—1982 роки, аніж протягом 1975—1979 років. Процес визначення завдань ФРС зосередився на контролі над наданими у позику резервами, проте основні зрушення у попиті на гроші, що сталися внаслідок дерегулювання та фінансових нововведень, призвели до хаотичного зростання грошової бази. З жовтня 1982 р. відновлене зацікавлення ФРС стабілізацією федеральної резервної ставки призвело до подальшої дестабілізації зростання пропозиції грошей.

Джерело: Federal Reserve Bulletin, різні видання.

На початку 1990-х років ФРС була дуже занепокоєна тим, що криза банківських кредитів, тобто суттєве скорочення обсягів банківських позик знизить темпи економічного зростання. На додаток до визначення обсягів пропозиції грошей ФРС використовувала інструменти своєї монетарної політики з метою впливу на рівень обсягів банківських позик, як-от зниження резервних вимог у грудні 1990 р. та лютому 1992 р.

Зростання міжнародного занепокоєння: 1980-і — 1990-і роки

Подібно до того, як зростаюча вага міжнародної торгівлі спричинила зміну фінансових ринків та банківської сфери, як ніколи зріс також і вплив змін валютних курсів на міжнародних фінансових ринках на формування монетарної політи- ки ФРС за 1980-і та 1990-і роки. Розвиток валютного ринку почав вносити свої

ДЕСЬ, КОЛИСЬ, В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ...
Чи підпадає проведення монетарної політики під політичний тиск?

Політики можуть чинити вплив на діяльність ФРС. За наближення попередніх виборів 1980 р. політики вважали, що високий рівень інфляції та низька вартість долара були неприйнятними для виборців. Частково відображаючи цей тиск, ФРС прийняла стратегію визначення обсягів ненаданих у позику резервів для зниження темпів зростання пропозиції грошей, а відтак — для стримання інфляції. Знаючи, що така антиінфляційна стратегія підвищить процентні ставки, та не бажаючи бути звинуваченою за таке зростання, ФРС не афішувала своїх намірів. Натомість, аби уникнути критики з боку політиків щодо високих процентних ставок за часів боротьби за низький рівень інфляції, свої наміри щодо грошових агрегатів вона розтлумачила технічними термінами.

Інтереси економіки та політики перетнулися знову в 1982 р. Через три роки після оголошення ФРС своєї «політики» визначення грошових агрегатів конгрес піддав критиці ФРС за непостійність грошових агрегатів та економічний спад у 1981—1982 роках. Така критика поставила ФРС перед дилемою: якщо б вона відкрито розширила допустимі межі коливання грошових агрегатів для стабілізації процентних ставок, їй довелось би визнати, що вона до певної межі використовувала у ролі поточного орієнтиру федеральну резервну ставку, що вона до цього обіцяла не робити. Замість цього ФРС стверджувала, ніби в ролі поточного завдання вона використовувала надані у позику резерви. Проголошуючи одну політику, а проводячи іншу, ФРС намагалася збалансувати свої економічні інтереси подолання інфляції з політичними інтересами — не бути звинуваченою за високі процентні ставки.

корективи у 1985 р., коли вартість долара щодо інших валют піднялася так високо, що американські фірми постали перед проблемою втрати конкурентоспромож­ності на міжнародних ринках. У своїх директивах FOMC відзначив потребу зниження вартості долара. ФРС застосовувала експансійну монетарну політику для зниження вартості долара на міжнародних валютних ринках та короткострокової процентної ставки. Для зниження вартості долара на валютних ринках ФРС намагалася знизити попит на долари. Збільшуючи темпи зростання грошової маси, ФРС намагалася знизити короткострокові процентні ставки, через що інвестиції в деноміновані у доларах активи стали менш привабливими, аніж інвестиції в активи поза межами Сполучених Штатів, за якими сплачувалися більші процентні ставки. Коли інвестори розпочали продаж доларів для купівлі неамериканських активів, вартість долара щодо інших валют упала. Пізніше, у 1980-х роках, для підвищення вартості долара ФРС сприяла зростанню короткострокових процентних ставок. Зусилля ФРС були доповнені узгодженими діями інших центральних банків, що відбувалось у рамках Угоди Плаза (вересень 1985 р.) та Луврського договору (лютий 1987 р.). У травні та червні 1994 р. та в деяких випадках у 1995 р. ФРС приєднувалася до скарбниці в інтервенції з підтримки вартості долара щодо японської єни. Такі інтервенції для впливу на валютний курс між доларом та єною тривали пізніше у 1990-х роках.

Восени 1998 р. занепокоєння ФРС щодо стабільності міжнародної фінансової системи після фінансового краху в Росії та подальшого економічного спаду в Азії змусило її знизити федеральну резервну ставку на 0,75 %.

Прикінцеві зауваження

З часів Другої світової війни ФРС не вдалося впровадити ефективні проміжні завдання. Упродовж 1990-х років ФРС визначила метою монетарної політики низький рівень інфляції та використовувала всі наявні засоби для досягнення цієї мети. Нещодавній досвід ФРС свідчить про те, що не існує жодного прийнятного завдання. Економіка та фінансова система переживають різні види потрясінь, відносна значущість яких з часом змінюється. Отже, існуюча стратегія ФРС дієва, хоча й недосконала1.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме З ІСТОРІЇ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ:

  1. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  2. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  3. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  4. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  5. Приложение 17.
  6. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  7. Рентгенофазовый анализ
  8. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  9. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  10. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  11. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  12. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  13. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  14. 1. Содержание (функции) государственного управления
  15. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  16. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов