<<
>>

ІНВЕСТИЦІЙНІ ІНСТИТУТИ

До інвестиційних інститутів, які залучають кошти для надання позик та купівлі цінних паперів, відносять взаємні фонди та фінансові компанії.

Взаємні фонди

Взаємні фонди — це фінансові посередники, що трансформують невеликі індивідуальні вимоги у диверсифіковані портфелі акцій, облігацій, заставних під нерухомість, інструментів грошового ринку шляхом об’єднання ресурсів багатьох малих заощадників.

Взаємні фонди отримують гроші заощадників через продаж паїв у портфелях фінансових активів і потім використовують кошти багатьох заощадників для підтримання і розширення цих портфелів. Взаємні фонди забезпечують заощадникам зниження трансакційних витрат. Замість купівлі великої кількості акцій, облігацій та інших фінансових інструментів індивідуально (кожна із власними трансакційними витратами) заощадник може купити всі акції у фонду за допомогою однієї операції. Взаємні фонди забезпечують розподіл ризику, пропонуючи диверсифікований портфель акцій, ліквідність, гарантуючи швидкий викуп акцій у заощадників. Більше того, компанія з управління коштів фонду — менеджер фонду (наприклад, Fidelity) — спеціалізується на збиранні інформації про різноманітні інвестиції.

У США формування галузі взаємних фондів бере початок з моменту заснування у березні 1924 р. Massachusetts Investors Trust (керованого корпорацією Massachusetts Financial Services, Inc). Маркетингова діяльність фонду наголошує на ролі взаємних фондів і спрямовується на використання коштів пенсійних заощаджень для формування диверсифікованого інвестиційного портфеля. Пізніше, у тому ж 1924 р., було організовано компанію State Street Investment Corporation, а в 1925 р. фірма Putnam Management Company представила свій Incorporated Investment Fund. Ці три інвестиційні менеджери і нині залишаються головними грав­цями в галузі взаємних фондів.

Види фондів. Взаємні фонди бувають закритого і відкритого типу.

У випадку взаємних фондів закритого типу компанія з управління фонду випускає фіксовану кількість паїв без права повернення, які інвестори можуть потім продати на позабіржовому ринку як звичайні акції. Ціна таких паїв коливається залежно від вартості основних активів. Унаслідок різної ефективності управління фондом та неоднакової ліквідності акцій, паї фонду можуть продавати з дисконтом або премією, залежно від ринкової вартості основних активів. Більш типовими є взаємні фон­ди відкритого типу, які випускають акції з можливістю їх повернення за ціною, прив’язаною до базової вартості активів.

Більшість взаємних фондів називають некомісійними фондами, тому що вони отримують дохід у вигляді плати за управління (як правило, близько 0,5 % вартості активів), а не як комісійні з продажу. Комісійні фонди стягують комісійні з купівлі-продажу.

Найбільша категорія взаємних фондів з активами вартістю 4988 млрд дол. США у 2000 р. складалася з фондів, які надають права вимоги на портфель інструментів ринку капіталів, таких, як акції чи облігації. Великі компанії з управління взаємними фондами, наприклад, Fidelity, Vanguard та Dreyfus, пропонують різноманітні альтернативні фонди акцій та облігацій. Деякі фонди володіють широким набором акцій та облігацій, інші спеціалізуються на цінних паперах, випущених у певних галузях чи секторах, а ще одна група фондів, як індексні фонди, інвестує у фіксований ринковий кошик цінних паперів (скажімо, акції, які входять до переліку фірм S&P 500). Великі взаємні фонди також дуже часто пропонують фонди, що спеціалізуються на іноземних цінних паперах, допомагаючи у такий спосіб малим інвесторам стати учасниками іноземних фінансових ринків.

Найбільше зростання залучених коштів було у взаємних фондів грошового ринку, які володіють високоякісними короткостроковими активами, такими, як облігації Казначейства США, вкладні сертифікати, що передаються, та комерційні цінні папери. Почавши у 1975 р. лише з близько 8 % загального ринку взаємних фондів, ці фонди (які здебільшого пропонуються тими самими компаніями з управління фондів, які пропонують акції та облігації) охопили у 2000 р.

понад 25 % цього ринку з вартістю активів 1698 млрд дол. США. Боргові інструменти, в які вкладають кошти ці фонди, мають короткий термін погашення, тому вартість їхніх активів коливається несуттєво. Отже, ці фонди забезпечують заощадників ліквідними рахунками, за кошти на яких виплачується ринкова процентна ставка. Більшість взаємних фондів грошового ринку дають змогу заощадникам виписувати на свої рахун­ки чеки на суму понад встановлений мінімум (наприклад, 500 дол. США).

Регулювання діяльності взаємних фондів. Значні збитки під час краху фондового ринку в 1929 р. змусили інвесторів вимагати регулювання діяльності взаємних фондів. Після прийняття у 1933 р. Закону про цінні папери, паї фондів повинні бути зареєстровані в SEC до продажу. Цей закон також вимагає оприлюднення інформації потенційним інвесторам про володіння портфелями, інвестиційну політику та цілі. Взаємним фондам заборонено рекламувати очікуваний рівень віддачі, хоча вони мають право на поширення інформації про свої минулі доходи. З 1933 р. Конгрес та SEC вносили поправки до законодавства з регулювання діяльності взаємних фондів декілька разів. Останні законодавчі акти також, в основному, спрямовані на забезпечення надійності оприлюднення інформації та запобігання шахрайству. Закон про інвестиційні компанії від 1940 р. поклав обов’язки регулювання діяльності взаємних фондів на SEC. Низка регулюючих заходів підвищила рівень конкуренції між взаємними фондами. Поправки до Закону про інвестиційні компанії, прийняті у 1970-х роках, стосувалися зниження комісійних стягнень з продажу, а Закон Ґарна-Санжермена від 1982 р. дозволив банкам відкривати депозитні рахунки грошового ринку.

На початку та в середині 1990-х років SEC внесла декілька пропозицій щодо найсуттєвіших змін у регулюванні діяльності взаємних фондів у США з 1940 р. — року прийняття Закону про інвестиційні компанії. Однією з пропозицій є вимога, щоб більшість директорів будь-якого індивідуального взаємного фонду була незалежною від спонсорів цього фонду, порівняно з 40 % директорів згідно з поперед­нім законом (такі компанії, як Fidelity чи Vanguard, управляють кількома різними фондами і, отже, є їхніми спонсорами).

Головна мета полягає в обмеженні витрат на управління фондами, зокрема підвищення зарплатні менеджерам, які можуть голосувати самі за себе на засіданні ради директорів. Та ж сама пропозиція передбачала внесення поправки до Закону 1940 р. і встановлення обов’язкових вимог щодо підтримання рівня ліквідності взаємних фондів та ухвалення власниками паїв будь-яких змін інвестиційних цілей фонду. SEC також запропонувала дозволити іноземним взаємним фондам продавати свої паї в США, якщо законодавство країни, звідки походить цей фонд, надає такий самий захист інвесторам, що й американське законодавство. Ці пропозиції SEC зможуть значно розширити роль взаємних фондів як посередників.

Останні тенденції. Упродовж 1980-х і 1990-х років роль взаємних фондів на ринку капіталів значно зросла. У 1998 р. конкуренція між сотнями компаній з управління взаємними фондами надала можливість інвесторам робити вибір між тисячами фондів. У найближчі роки аналітики прогнозують суттєві зміни діяльності взаємних фондів. Здійснення значних інвестицій у технології з управління маркетингом та обліку інформації про інвесторів надасть помітну перевагу великим фірмам. На зламі сторіч імовірно буде менше, але великих, «сімей» взаємних фондів, поряд з якими існуватимуть менші фонди, які заповнять незайняті ніші. Зростання кількості самокерованих приватних пенсійних рахунків (таких, як плани IRA чи 401 (k)) стимулюватиме розвиток взаємних фондів. За межами США американські взаємні фонди успішно проклали шлях у Японію та Європу наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років.

Фінансові компанії

Фінансові компанії — це посередники, які нагромаджують великі суми грошей через продаж комерційних паперів та інших цінних паперів. Ці кошти вони використовують, в основному, для невеликих позик домогосподарствам та фірмам. У 2000 р. фінансові компанії володіли активами, вартістю понад 1071 млрд дол. США. Перед тим, як надати позику, фінансові компанії змушені збирати інформацію про ризик невиконання зобов’язань позичальниками. Оскільки фінансові компанії не відкривають депозитних рахунків, як банки, федеральний уряд та уряди штатів у принципі не вбачають потреби в регулюванні їхньої діяльності, за винятком хіба що встановлених вимог до надання інформації позичальникам та запобігання шахрайству. Однак деякі штати регулюють умови кредитних контрактів фінансових компаній. Невисокий ступінь регулювання дає можливість фінансовим компаніям надавати «гнучкі» позики, які набагато краще відповідають конкретним потребам позичальників, ніж типові позики, що надаються інститутами, діяльність яких підлягає жорсткішому регулюванню.

Види фінансових компаній. Розрізняють три основні види фінансових компаній — фірми з фінансування споживачів, фірми з фінансування підприємств і фірми з фінансування торговельної діяльності. Компанії споживчого фінансування надають позики для купівлі автомобілів, меблів, побутової техніки, реконструкції будин­ків та рефінансування боргів домогосподарств. Клієнти фінансових компаній характеризуються вищим ризиком невиконання зобов’язань, ніж першокласні клієнти банків, тому для них установлюють вищі процентні ставки.

Компанії з фінансування підприємств беруть участь у факторингових операціях, тобто викуповують зі знижкою частину дебіторської заборгованості малих фірм. Фінансові компанії володіють цими активами аж до моменту їх сплати, відтак отримують прибуток. Наприклад, фінансова компанія Moneybags («Грошовий мішок») могла викупити частину дебіторської заборгованості компанії Axle Tire на суму 100 000 дол. США, заплативши 90 000 дол., що означатиме позику Axle на суму 90 000 дол. і дохід 10 000 дол., коли дебіторська заборгованість буде погашена. Axle Tire бажає продати свою заборгованість фірмі Moneybags, тому що потребує готівки для оплати праці або поповнення оборотних засобів, поки її клієнти не сплатять свої рахунки. Інший вид діяльності компаній з фінансування підприємств полягає у закупівлі дорогого обладнання (наприклад літаків) з наступним наданням їх у лізинг на фіксований термін. За такого виду діяльності, фінансові компанії спеціалізуються на збиранні інформації про вартість застави. Факторингові послуги здебільшого короткострокові, у той час як лізингові контракти можуть укладатися на п’ять і більше років.

Компанії з фінансування торговельної діяльності тісно пов’язані з фірмами, які виробляють і продають дорогі товари. Їхнє завдання полягає у сприянні діяльності відповідних виробників чи продавців. Наприклад, фірма General Motors Acceptance Corporation (GMAC) надає фінансові послуги клієнтам, коли вони купують новий автомобіль компанії GM. Великі супермаркети (наприклад, Sears або J. C. Penney) випускають кредитні картки, за допомогою яких клієнти можуть оплачувати у цих магазинах свої покупки. Такий зручний вид кредиту є однією з форм стимулювання збуту виробників і продавців.

Останні тенденції. Упродовж 1980-х—1990-х років та на початку нового сторіччя значно зросла роль фінансових компаній у кредитуванні споживання та бізнесу. Багато аналітиків вважає, що фінансові компанії мають переваги у моніторингу вартості застави, що робить їх важливими суб’єктами у наданні позик для придбання товарів тривалого користування, сировини та матеріалів, а також обладнання фірм.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ІНВЕСТИЦІЙНІ ІНСТИТУТИ:

  1. Введение
  2. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  3. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  4. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  5. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  6. Приложение 17.
  7. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  8. Рентгенофазовый анализ
  9. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  10. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  11. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  12. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ