<<
>>

ІНСТИТУТИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Інститути ринку цінних паперів, зокрема, інвестиційні банки, брокери та дилери, організовані біржі, роблять свій внесок у підвищення ефективності фінансових ринків. Ці інститути знижують витрати, пов’язані із взаємодією заощадників та позичальників, а також забезпечують розподіл ризику, ліквідність та інформаційні послуги, що дає змогу фінансовим ринкам діяти злагоджено.

У свою чергу, ринки, які функціонують ефективно, генерують через ціни інформацію для своїх учасників і допомагають інвесторам приймати виважені рішення щодо формування портфеля. Інституції ринку цінних паперів не належать до фінансових посередників, тому що вони не залучають коштів заощадників з подальшою передачею їх позичальникам для інвестування. Вони лише полегшують інвесторам пошук відповідних позичальників та знижують для позичальників вартість залучення коштів.

Ми аналізуватимемо діяльність інституцій ринку цінних паперів у два етапи. Спочатку покажемо, як інвестиційні банки збирають інформацію і допомагають позичальникам залучати кошти на первинних ринках акцій та боргових зобов’язань. Потім проаналізуємо роль брокерів, дилерів та організованих бірж у забезпеченні ліквідності на вторинних ринках. Ліквідні вторинні ринки забезпечують заощадників та позичальників інформацією, а також надають заощадникам послуги з розподілу ризику.

Інформація: інвестиційне банківництво

Андерайтинг. Інвестиційні банки допомагають підприємствам залучати капітал на первинних ринках і дають поради щодо найкращого способу його залучення (через емісію акцій чи укладання боргових угод). Одним із шляхів отримання доходу інвестиційними банками є андерайтинг нових випусків акцій та облігацій фірм. Передплатники сплачують фірмам-емітентам вартість їхніх акцій за певною гарантованою ціною, і перепродують їх за вищою ціною, отримуючи прибуток, який називають спредом. В обмін на цей спред інвестиційний банк, що здійснює андерайтинг, бере на себе ризик, пов’язаний із виникненням ситуації, коли не всі цінні папери вдається перепродати інвесторам.

Крім андерайтингу, можуть існувати інші умови продажу акцій інвестиційними банками. Наприклад, інвестиційний банк може не погодитися гарантувати ціну купівлі нових високоризикових акцій. Ризик коливання цін змушує інвестиційні банки обережно ставитись до сталих угод з фірмою-емітентом. Замість гарантування ціни інвестиційний банк може продавати акції за принципом «усе або нічого». У цьому випадку компанія-емітент акцій нічого не отримує доти, доки інвестиційний банк не продасть усіх акцій за запропонованою ціною. Інший шлях, який називають методом «найкращих зусиль», дає змогу інвестиційному банкові не давати жодних гарантій, а продавати інвесторам стільки акцій, скільки можливо.

У випадку відносно невеликої емісії акцій передплата може бути здійснена лише одним інвестиційним банком, у той час як великі тиражі продаються групою інвестиційних банків-передплатників, яких називають синдикатами. У випадку синдикатів провідний інвестиційний банк виступає менеджером і отримує частину спреду. Решта спреду розподіляється між членами синдикату, які купують акції, та брокерськими фірмами, які розповсюджують їх. Інвестиційні банки розміщують новий випуск акцій серед інвестиційних інвесторів (таких, як пенсійні фонди чи страхові компанії) або індивідуальних інвесторів через рекламні оголошення в газеті The Wall Street Journal. Серед провідних передплатників можна виділити найвідоміші фірми, що займаються цінними паперами, такі, як Merrill Lynch, Goldman Sachs та CS First Boston.

Передплата знижує інформаційні витрати кредиторів та позичальників, тому що інвестиційні банки передають свою репутацію фірмам, за яких вони підписуються. Передплатники надають інвесторам упевненості у новому випуску акцій. Крім того, закон вимагає від емітента цінних паперів оприлюднення інформації про акції та облігації з метою інформування інвесторів про ризик та запобігання крадіжкам. У США публічний випуск акцій повинен реєструватись у Комісії з цінних паперів та бірж (SEC) — федеральний державний регулюючий орган, створений згідно з Актом про цінні папери та біржі 1933—1934 років у відповідь на скандальні випадки передплати у 1920-х роках.

Фірми, які випускають цінні папери, повинні надавати у SEC проспект з інформацією для оприлюднення про довгострокові емісії цінних паперів, які підлягають публічному продажу.

Упродовж 1980-х років ризик, пов’язаний із передплатою випуску облігацій, унаслідок значних коливань процентної ставки зріс. Водночас знизилася плата за право передплати. Це сталося значною мірою внаслідок дії Правила 415 SEC, яке дозволяє фірмам реєструвати новий випуск цінних паперів у SEC, а потім чекати аж два роки на їх продаж. Упродовж очікуваного періоду емітент може продавати цінні папери, якщо плата за передплату є невисокою і, отже, це стимулює конкурен­цію. Інший спосіб, за якого Правило 415 сприяє підвищенню конкурентності між передплатниками, полягає у дозволі емітентам вибирати передплатника після реєстрації, що надає фірмі більшої гнучкості у переговорах з інвестиційними банками. У середині 1980-х років можливість ведення таких переговорів призвела до зниження доходу передплатників у вигляді плати за передплату, що змусило їх вдаватись до спекулятивних операцій з облігаціями з метою отримання додаткового доходу.

Останні тенденції. Упродовж 1980-х років інвестиційні банки займалися також здійсненням корпоративної реструктуризації, злиттям та придбанням компаній, унаслідок чого переважна частина капіталу фірм була придбана з ризиковими облігаціями. Фінансисти використовували інвестиційні банки для купівлі великої кількості ризикових боргових зобов’язань через ганчір’яні облігації з рейтингом нижчим, ніж Ваа (Moody’s Investor Service) або ВВВ (Standard & Poor’s). Майкл Мілкен з Drexel Burnham Lambert допоміг у розвитку ліквідного вторинного ринку цих цінних паперів. Drexel Burnham разом з іншими провідними передплатниками, такими, як Merrill Lynch, Goldman Sachs та First Boston і Lehman Brothers, допомогли фінансистам залучити великі суми грошей через ганчір’яні облігації (у 1990 р. Drexel Burnham потрапив до списку банкрутів). Також у 1980-ті роки інвестиційні банки вдалися до комерційного банківництва, тобто вони, ризикуючи власними коштами, інвестували у фірми, які перебували у стані реструктуризації.

У 1990-ті роки інвестиційні банки стали фахівцями з делевереджингу, допомагаючи фірмам залучати кошти на ринках з метою зниження боргового тягаря. Крім того, прибутки від торгівлі та плата за управління коштами клієнтів та від консультаційної діяльності є важливішими джерелами доходів інвестиційних банків. Оскільки головний вид діяльності інвестиційних банків — передплата — став менш прибутковим, їхній успіх у наданні послуг заощадникам та позичальникам дозволив їм залишитися потужним чинником у взаємодії заощадників з фірмами, які ведуть пошук джерел зовнішнього фінансування. Нові центри зростання для інвестиційних банків у новому сторіччі частково знаходяться на території Європи, де реструктуризація перебуває на етапі піднесення.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАПИТАННЯ

Чому багато емітентів акцій та облігацій вдаються до послуг передплатників? Успішні передплатники мають досвід у збиранні інформації про фінансовий ринок та надають її своїм клієнтам. Ін- вестиційні банки нагромаджують інформацію про фірми-емітенти, а також ставлять свою власну репутацію на кін поряд з акціями, які вони передплачують. Індосамент інвестиційного банку особливо цінний для емітентів, які більше відомі провідним інвестиційним банківським фірмам, а не дрібним інвесторам.

Ліквідність та розподіл ризику: вторинні ринки

Можливість за невисокою вартістю купувати і продавати цінні папери після їх пер­винної емісії підвищує ліквідність акцій, облігацій та інших фінансових інструментів. Наприклад, заощадник може не захотіти купувати акції корпорації Solidstate, якщо не буде впевнений у можливості продати їх у разі виникнення потреби в грошах. Імовірно він вдасться до іншого виду інвестицій, такого, як депозит у банку, де можна простіше отримати готівку. Наявність місць для легкого конвертування цінних паперів у готівку підвищує ліквідність останніх. Цю роль відіграють вторинні ринки.

Брокери і дилери. Брокери і дилери забезпечують обмін цінних паперів на фінансових ринках, виявляючи покупців для продавців, які хочуть конвертувати свої цінні папери у готівку. Зменшення часу і витрат, необхідних для взаємодії покупців і продавців на вторинних ринках, поліпшує ліквідність цих ринків. Брокери отримують свої комісійні, поєднуючи кінцевих покупців і продавців на конкретному ринку. Дилери ж самі торгують з кінцевими покупцями і продавцями. Вони володіють запасом цінних паперів і продають їх за ціною, вищою, ніж купили, отримуючи спред між ціною продавця і ціною покупця. Найбільші фірми на ринку цінних паперів, такі, як Merrill Lynch, працюють і як брокери, і як дилери (і досить часто як інвестиційні банки також). Успіх таких “брокерів-дилерів” зростає і знижується разом зі зміною цін акцій і облігацій, а також з можливостями торгівлі. Їхні прибутки були доволі високими в середині 1980-х років, до 1990-го р. впали до нуля, повернулись до високого рівня упродовж другої половини 1990-х років і впали знов у 2000 р.

Для підвищення ліквідності послуг брокерів та дилерів SEC чітко регулює їхню діяльність з метою забезпечення оприлюднення інформації, запобігання крадіжкам, а також обмеження торгівлі, яка базується на інформації інсайдера. Інформація інсайдера доступна особам усередині організації або її структурних підрозділів під час угоди (скажімо, члени двох фірм залучені до переговорів щодо злиття), але недоступна загальній громадськості. З 1930-х років до 1975 р. SEC також здійснювала регулювання брокерських комісійних. З 1975 р., унаслідок посилення конкуренції, інвестори (особливо великі інституційні інвестори та індивідуальні інвестори, які вдаються до послуг дисконтних брокерів) сплачують значно нижчі комісійні. Отже, ліквідність на вторинних ринках підвищилась. Дисконтні брокери, такі, як Charles Schwab, стягують низькі комісійні, але надають меншу кількість послуг (наприклад, вони не мають бібліотек з інформацією про інвестиції і забезпечують мінімальну кількість консультацій), ніж ті, що їх надають повносервісні фірми, такі, як Merrill Lynch. Обсяги торгівлі значно зросли після зниження комісійних у 1975 р. Аналогічно скасування регулювання комісійних в Англії в 1986 р. (відоме як «биґ бенг»), у Канаді (1983 р.), Австралії (1984 р.), Франції (1988 р.), Нідерландах (1990 р.), Японії (починаючи з 1998 р.) значно розширило обсяги торгівлі.

Біржі. Цінними паперами можна торгувати двома способами: на біржах або на позабіржових ринках. Біржа — це місце, на якому торгують цінними паперами. За своєю суттю, біржа — це інституція, яка забезпечує аукційну торгівлю цінними паперами: активи купують за найнижчою із запропонованих ціною і продають тому, хто запропонував найвищу ціну. Біржі не встановлюють цін, але забезпечують мож­ливість покупцям і продавцям фінансових ринків здійснювати торгівлю анонімно, знижуючи інформаційні витрати для заощадників.

Найвідомішими біржами США є Нью-йоркська фондова біржа (NYSE) та Американська фондова біржа (AMEX) у Нью-Йорку. Існують також різноманітні регіональні біржі. Біржі разом з SEC регулюють торговельну діяльність і забороняють торгівлю інсайдерів. У світі налічують 142 біржі. Серед найстаріших та найвідоміших (із роками формального заснування) — Лондонська (1773 р.), Паризька (1802 р.), Токійська (1818 р.), Сіднейська (1872 р.). Із запровадженням у 1999 р. в Європі грошової одиниці євро, багато аналітиків передбачали об’єднання бірж Європи. Це почали робити у 1998 р. Лондонська та Франкфуртська біржі. Процес суперечливого злиття London Stock Exchange і Frankfurt’s Deutsche Borse мав декілька поворотів і супроводжувався упродовж 2000 р. розвідками щодо можливого злиття з боку інших бірж. Незалежно одна від одної Брюсельська, Паризька та Амстердамська фондові біржі оголосили про свій намір щодо злиття у 2000 р.

Розмір фірми-емітента визначає біржу, на якій акція буде котируватися. Цінні папери найстаріших і найбільших фірм США допущені до обігу на NYSE, менш відомих фірм — на AMEX, а акціями найменших та наймолодших фірм здебільшого торгують на позабіржовому ринку, який ми згодом розглянемо.

На Нью-йоркській фондовій біржі зведення покупців і продавців відбувається в операційну залі біржі брокерами-дилерами, яких називають спеціалістами. Кожен спеціаліст відповідає за одну або декілька акцій. Наприклад, припустимо, що ви робите замовлення на 100 акцій компанії General Motors. Ваш брокер надсилає замовлення спеціа­лісту, який спеціалізується на акціях цієї компанії. Діючи як брокер, спеціаліст зіставляє замовлення на купівлю і продаж з однаковою ціною. Потім уже як дилер використовує запас акцій, щоб звести ваше замовлення на купівлю з чиїмось замовленням на продаж. Загалом система спеціалістів працює досить добре, однак вона може призвести до хиткого ринку в період паніки, що сталася під час кризи фондового ринку 19 жовтня 1987 р.

Позабіржова торгівля. Брокери-дилери також зводять покупців і продавців на ринках позабіржової торгівлі (ОТС), де торгівля здійснюється за допомогою телефону та комп’ютерної мережі. Торгівля на ОТС бурхливо зростала завдяки розвиткові ком­п’ютерних технологій. Торговці перебувають у курсі подій на ринку, стежачи за поведінкою акцій на моніторах своїх комп’ютерів. Згідно з поправкою до Закону про цінні папери від 1975 р. SEC прискорив розвиток єдиного механізму торгівлі цінними паперами — «Національної ринкової системи». Брокери-дилери, які є членами системи, регулюють свою діяльність через Національну асоціацію фондових дилерів (NASD). «Національна ринкова система» забезпечує комп’ю­теризоване визначення курсів цінних паперів через систему Автоматизованого котирування національної системи фондових дилерів (NASDAQ), створену в 1971 р. У листопаді 1998 р. NASD і AMEX злились в одну фірму із повноваженнями аукційної та позабіржової торгівлі. За межами США біржа Frankfurt’s Neuer Markt з часу свого заснування (1997 р.) вела успішну діяльність із залучення на ринок молодих німецьких фірм. У свою чергу NASDAQ створила невелику філію EASDAQ — розміщену в Брюселі біржу, засновану в 1996 р. як «NASDAQ для Європи».

З ФІНАНСОВИХ НОВИН…
«Надмогильна плита» для чогось нового?

Щоб дізнатися про головні фінансові пропозиції інвестиційних банків, необхідно звернутись до газети The Wall Street Journal. Оголошення про цінні папери, що пропонуються до продажу, яке називають «надмогильною плитою», містить інформацію про обсяг та ціну емісії, а також про залучені

інвестиційні банки. На оголошенні, зображеному тут, CS First Boston та Merrill Lynch, добре відомі інвестиційні банківські фірми здійснюють продаж 12 075 000 акцій компанії Garmin.

Частину акцій буде продано інозем- ним інвесторам через закордонні філії інвестиційних банківських фірм. Це підкреслює важливість міжнародних запозичень та кредитів у сучасній фінансовій системі.

New Issue December

12,075,000 Shares

Common Shares

Price $14 Per Share

The Nasdaq National Market symbol is GRMN

Joint Book-Running Managers

Credit Suisse First Boston Merrill Lynch & Co.

Copies of the Prospectus may be obtained in any State or jurisdiction in which this announcement is circulated from only such of the undersigned or other dealers or brokers as may lawfully offer these securities in such State or jurisdiction.

10,263,750 Shares

The above shares were underwritten by the following group of U.S. Underwriters.

Credit Suisse first Boston Merrill Lynch & Co.

Salomon Smith Barney

Banc of America Securities LLC CIBC World Markets Goldman, Sachs & Co. ING Barings Invemed Associates, Inc. Prudential VolpeTechnology Group UBS Warburg LLC Wit SoundView A unit of Prudential Securities

Robert W. Baird & Co. Edward D. Jones & Co., L.P. Legg Mason Wood Walker McDonald Investments Inc. Incorporated

Sanders Morris Harris C.E. Unterberg, Towbin Utendahl capital Partners, L.P. H.C. Wainwright & Co., Inc.

___________

1,811,250 Shares

The above shares were underwritten by the following international Managers.

Merrill Lynch International Credit Suisse First Boston

Salomon Smith Barney

Торгівля облігаціями. Ринок облігацій Казначейства США та цінних паперів інших американських урядових агентств є найліквіднішим у світі з невеликими спредами цін покупця-продавця. Водночас ринок для більшості індивідуальних облігацій є відносно неліквідним, за винятком облігацій провідних компаній (наприклад GM чи IBM). Облігаціями цих фірм, як правило, торгують на організованих біржах, таких, як NYSE. Переважний обсяг торгівлі корпоративними облігаціями на вторинному ринку здійснюється поза межами біржі. Внаслідок відносної неліквідності, спред покупця-продавця для корпоративних облігацій є вищим, ніж для цінних паперів уряду США (така сама ситуація притаманна ринкам облігацій Європи та Японії). Серед корпоративних облігацій, облігації з вищим рейтингом мають менший спред покупця-продавця, ніж облігації з низьким рейтингом.

Останні тенденції. Діяльність брокерів, дилерів та бірж підвищує рівень ліквідності вторинного ринку. У цілому світі ці організації зазнають змін унаслідок революції в комп’ютерних технологіях. Багато брокерів та дилерів пропонують ширші можливості застосування електронного зв’язку між інвесторами. Технологічні зміни вплинули також і на діяльність бірж. У 1971 р. на NYSE оберталось майже три чверті акцій, якими торгували на американських біржах, а в 1991 р. ця кількість становила лише половину загального обсягу обороту.

Електронні аукціони для великих покупців і продавців у комп’ютерній мережі за межами NYSE підвищили ліквідність унаслідок проведення торгів за нижчою вартістю. Конкуренція з боку електронної торгівлі знизила вартість місць на головних біржах наприкінці 1990-х років. За межами США електронна торгівля з’явилась на біржах Торонто, Парижа, Лондона, Брюселя, Мадрида, Сіднея та Копенгагена. Найновішим джерелом конкуренції для бірж усього світу стала е-торгівля в режимі «он лайн», яка забезпечує ефективні послуги, низькі витрати та можливість торгівлі в домашніх умовах.

Більшість аналітиків вважає, що електронна торгівля врешті-решт візьме гору над традиційною торгівлею в операційному залі фондової біржі, знижуючи впливовість індивідуальних бірж. У той час як традиційні біржі розраховують на особливу групу постачальників ліквідних ресурсів, які тісно пов’язані з біржею, будь-хто за наявності готівки та комп’ютера може забезпечити ліквідність на електронному ринку. Цей феномен проявляється в діяльності денних торговців, осіб, які ведуть електронну торгівлю, знижуючи прибутки традиційних брокерських фірм.

Флагман е-торгівлі у великих обсягах — електронна комунікаційна мережа (ЕCN) — змінює ринки акцій США. ЕCN — це нова система торгівлі акціями, яка використовує комп’ютерні програми для зведення (узгодження) замовлень купівлі та продажу, як правило, з нижчими трансакційними витратами, ніж у традиційних бірж. Цією системою користуються здебільшого інституційні інвестори. На початку 2001 р. ЕCN переважно обслуговувала учасників NASDAQ. Проте багато аналітиків вважає, що ЕCN у недалекому майбутньому стане важливим виконавцем операцій біржової торгівлі акціями.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ІНСТИТУТИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ:

  1. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  2. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  3. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  4. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  5. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  6. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  7. 1. Содержание (функции) государственного управления
  8. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  9. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  10. ГЛОССАРИЙ
  11. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  12. Введение
  13. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  14. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.