<<
>>

ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

Механізм грошово-кредитної політики в Україні остаточно сформувався з прийняттям у 1999 р. закону «Про Національний банк України». Цим законом прийнято цілий ряд положень, які мають принципове значення для проведення в країні ефективної грошово-кредитної політики:

· проголошено правову та економічну незалежність НБУ від органів законодавчої та виконавчої влади;

· заборонено пряме кредитування НБУ витрат уряду, які повинні фінансуватися за рахунок державного бюджету;

· передбачено створення у складі центрального банку Ради НБУ як окремого органу управління (поряд із правлінням НБУ), який відповідає за розробку грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її реалізацією;

· підтверджено виняткову відповідальність НБУ за підтримання стабільності національних грошей.

Законодавче визнання цих положень істотно розширило можливості НБУ як провідника монетарної політики, зміцнило його статус як центрального банку країни та підвищило його роль як органу державного управління економікою. При цьому був урахований як позитивний досвід України, так і кращий досвід розвинутих країн світу.

На початку 1990-х років грошово-кредитна політика НБУ була переважно підпорядкована вирішенню поточних політичних і соціально-економічних завдань держави, що призвело до зняття обмежень з нарощування пропозиції грошей і до гіперінфляції (1992—1994 рр.). Така трансформація грошово-кредитної політики в цей період спричинялася жорсткою підзвітністю НБУ Верховній Раді, яка своїми рішеннями зобов’язувала банк фінансувати за рахунок емісійних коштів конкретні господарські потреби (проведення посівних та збиральних робіт у сільському господарстві, окремих проектів у промисловості тощо). Зазнавав НБУ відчутного тиску щодо нарощування емісії і з боку уряду України.

Ситуація докорінно змінилася в 1994 р., коли нове керівництво НБУ на чолі з Віктором Ющенком стало проводити жорстку рестрикційну політику для подолання гіперінфляції і стабілізації гривні.

Навіть у межах норм старого закону «Про бан­ки і банківську діяльність» (1991 р.) НБУ вдалося відстояти свої права у проведенні незалежної грошово-кредитної політики і досить швидко знизити інфляцію. Якщо в 1993 р. індекс споживчих цін зріс у 102,6 раза, то в 1994 р. — у 5,0 разів, у 1995 — у 2,8 раза, а в 1996 р. — лише в 1,4 раза. Тим самим були створені передумови для успішного завершення грошової реформи в 1996 р. Цей досвід України підготував громадськість та вищі владні структури країни до сприйняття ідеї про незалежний статус НБУ в проведенні монетарної політики і закріплення її в законі «Про Національний банк України».

Спираючись на світовий досвід, НБУ творчо вирішував і інші завдання грошово-кредитної політики, з урахуванням конкретної ситуації в країні: завдання її цільового спрямування, інструментального забезпечення досягнення цілей, узгодження монетарних завдань на різних секторах фінансового ринку: валютному, фондовому, банківських послуг.

Так, після переходу до антиінфляційної політики стратегічною метою грошово-кредитної політики НБУ проголосив стабілізацію цін і для її досягнення жорстко обмежував пропозицію грошей, хоч це не сприяло економічному зростанню і гальмувало виведення економіки із затяжної кризи. Зате після виходу економіки на траєкторію зростання, НБУ значно збільшив пропозицію грошей, не відмовляючись водночас від завдання стримування інфляції, хоч таке поєднання цих двох завдань не відповідає класичним канонам монетарної політики.

НБУ використовує ті самі інструменти грошово-кредитної політики, що й центральні банки розвинутих країн, зокрема ФРС США: операції на відкритому рин­ку; дисконтна політика, що включає визначення облікової ставки та умов надання позик комерційним банкам; резервні вимоги, що передбачають обов’язкове зберігання комерційними банками певної частки (норми) своїх депозитів на рахунках у центральному банку. Проте пріоритетність використання цих інструментів зовсім інша, ніж у США. У наших умовах найефективнішим інструментом виявилися резервні вимоги, оскільки ринок цінних паперів розвинутий зовсім слабко і нема належних умов для ефективного застосування операцій відкритого ринку.

З подібних причин не ефективною виявилася і дисконтна політика. НБУ, по суті, розділив цей інструмент на два: облікову політику і політику рефінансування. Проте і цей маневр не поліпшив ситуації, оскільки НБУ вкрай мало кредитує банки за обліковою ставкою чи ставками рефінансування, і вони слабко реагують на їх зміни НБУ.

Цілі та інструменти грошово-кредитної політики НБУ визначає на кожний рік і оголошує їх у спеціальному документі — Основних засадах грошово-кредитної політики (на відповідний рік). Його розробляє і затверджує Рада НБУ, після чого вносить Верховній Раді (у порядку інформування) та надає правлінню НБУ для реалізації. Розробляються Основні засади на підставі прогнозів економічного і соціального розвитку країни, проекту бюджету на плановий рік, аналізу очікуваних результатів монетарної політики за попередні щодо прогнозованого роки. Конкретні розрахунки за всіма цими показниками здійснюють відповідні підрозділи центрального апарату НБУ і надають їх у встановлені строки Раді НБУ, яка й завершує розробку проекту Основних засад.

У цьому документі передбачаються такі напрями:

· огляд макроекономічної та фіскально-бюджетної ситуації в країні за поперед­ній та поточний роки з оцінкою основних тенденцій, які мали вирішальний вплив на монетарну сферу;

· оцінка можливих економічних та політичних змін усередині країни та за її межами, які можуть мати відчутний вплив на монетарну сферу в прогнозному році;

· планові показники за основними завданнями грошово-кредитної політики на прогнозний рік (індекс споживчих цін, грошова база, грошова маса, обмінний курс);

· стратегічні та проміжні цілі грошово-кредитної політики на прогнозний рік та на перспективу.

Одночасно з розробкою Радою НБУ проекту Основних засад правління НБУ розраховує прогнозні значення монетарних індикаторів на відповідний рік. За допомогою цих розрахунків перевіряється реальність та внутрішня узгодженість завдань грошово-кредитної політики, передбачених у проекті Основних засад.

Таблиця монетарних індикаторів включається до Основних засад як додаток (табл. 29.7).

Після затвердження Радою НБУ Основні засади грошово-кредитної політики доводяться до владних структур та публікуються у «Віснику Національного банку» для інформування суб’єктів фінансового ринку про наміри центрального банку в монетарній політиці.

Таблиця 29.7. ІНДИКАТОРИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НБУ НА 2004 р.

Показники 2003 р. 2004 р. прогноз
прогноз очікується
1. Гроші поза банками (М0)

— млн грн

— % до М3

29 200

40,3

34 311

37,2

42 661

35,0

2. Випуск грошей — усього, млн грн

— через валютний ринок

— через фондовий ринок

— через кредитний ринок

6071

5119

– 1062

2014

10637

10970

– 1075

741

11276

10737

– 1063

1600

3. Грошовий мультиплікатор (М3 : Мбаза) 2,10 2,19 2,37
4. Швидкість грошей (ВВП : М3) 3,86 3,15 2,64
5. Темпи кредитних вкладень (%) 128,0 149,0 134,0
6. Міжнародні резерви НБУ (млн дол.) 4411 6357 8059
7. Чисті внутрішні активи (млн грн) 20 278 17 181 17 352
8. Облікова ставка, середньозважена (%) 8 7 7

Джерело: НБУ, Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік.

Основна робота з реалізації завдань та індикаторів грошово-кредитної політики покладається на правління НБУ, яке щоквартально звітує про хід їх виконання перед Радою НБУ. На підставі аналізу одержаної звітності Рада НБУ може вносити зміни до Основних засад та інформувати органи влади і громадськість про стан справ у монетарній сфері.

Незважаючи на значні успіхи НБУ в організації монетарного управління, ефективність його грошово-кредитної політики залишається недостатньою. Це проявляється передусім в істотному перевищенні фактичного обсягу пропозиції грошей над прогнозованим протягом тривалого часу. Так, на 1999 рік планувався приріст грошової маси в 10 %, а фактично він становив 40,5 %, тобто в 4 рази більше. У 2000 р. ці обсяги становили відповідно 18 % та 45,2 %, у 2001 р. — 19 % та 42 %. Подібна ситуація мала місце і в 2002 та 2003 рр.

Попри значний понадплановий приріст пропозиції грошей, рівень інфляції, починаючи з 2001 р., був невисоким, а в 2002 р. навіть мала місце дефляція, хоч планувалася інфляція на рівні 9,8 %.

Такі розбіжності між планом і фактом у монетарній сфері можна пояснити заниженням Радою НБУ планових обсягів зростання пропозиції грошей, що було спричинено недооцінкою таких чинників впливу на грошову масу, як попит на гроші та вкрай низький рівень монетизації економіки.

Судячи з того, що на 2004 р. Рада НБУ запланувала значно більший приріст грошової маси, ніж у попередні роки (132—139 %), є підстави вважати, що цей недолік у грошово-кредитній політиці усвідомлений і буде виправлений, за умови, що збільшений план у 2004 р. не буде, за традицією, перевиконаний такою ж мірою, як у попередні роки, тобто в рази. Інакше Україну може спіткати висока інфляція.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ:

  1. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  2. 52. Права, и обязанности сторон по договору банковского кредитования. Санкции за ненадлежащее исполнение договора.
  3. 51. Договор банковского кредитования: юридическая характеристика, элементы, отличие от договора займа.
  4. Персональные финансы в российской экономике[40]
  5. 53 Вексель.
  6. Введение
  7. 56. Права и обязанности сторон по договору банковского счета. Прекращение договора.
  8. 55. Договор банковского счета: понятие, элементы, заключение, виды.
  9. § 1. Обязанности банков по исполнению поручений на перечисление налогов и сборов
  10. § 3. Обязанности банков по представлению налоговым органам сведений о финансово-хозяйственной деятельности налогоплательщиков
  11. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  12. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  13. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА