<<
>>

ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У МІЖНАРОДНОМУ БАНКІВНИЦТВІ

Пригадаємо, що державне регулювання діяльності внутрішніх фінансових інститутів змусило банки запроваджувати нові види послуг, які стали об’єктом конкуренції і державного регулювання.

Подібні зміни відбулись і в міжнародному банківництві. Оскільки технології знизили витрати на збирання і передачу інформації на міжнародному рівні, вартість використання іноземних ринків також знизилася. Ці низькі витрати дають змогу банкам проводити фінансову діяльність поза юрисдикцією внутрішніх регулюючих органів, про що свідчить зростання ринків євровалют та єврооблігацій у 1960—1970-х роках. Банківські інновації отримали хід у відповідь з боку регулювання, однак внутрішнє регулювання в країні повинно враховувати його вплив на міжнародну конкурентоспроможність банків. Наприклад, якщо в якійсь країні банкам створені перешкоди для здійснення фінансової діяльності, ці послуги надаватимуть банки країн із сприятливішим регулятивним кліматом. Тому оскільки фінансові системи стають дедалі інтегрованішими у світовому масштабі, діяльність фінансових інститутів у різних країнах набуває дедалі подібніших рис.

У 1980-х роках урядам декількох країн, що розвиваються, загрожувала ситуація дефолту за єврокредитами. Центральні банки США, Європи та Японії постали перед можливістю виникнення всесвітньої банківської кризи. Щоб уникнути такої кризи, центральні банки провідних промислово розвинутих країн світу рекомендували три види регулювання: 1) мінімальний рівень величини власного капіталу (вимоги до капіталу); 2) страхування депозитів і 3) інтервенції центрального банку.

ДЕСЬ, КОЛИСЬ, В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ…
Чи може зазнати дефолту суверенна держава?

Банки постають перед більшим кредитним ризиком, надаючи гроші у кредит інозем­ним урядам, ніж коли надають кредит приватним особам або компаніям.

Банки не мають можливості запобігти невиконанню зобов’язань щодо кредиту такому позичальнику, а стимули для іноземних країн сплачувати боргові платежі є слабшими, ніж у внутрішніх урядових одиниць. Країни, які за­знають дефолту, можуть на деякий час втратити доступ до іноземних кредитних ринків, але банки не можуть легко конфіскувати влас­ність країни в межах її території. Упродовж 1980-х років понад 40 країн, що розвиваються, реструктуризували банківські кредити на суму близько 300 млрд дол. США.

З 1970 р. до початку 1980-х років зростання цін на сировину і низькі реальні процентні ставки посилили кредитоспроможність багатьох країн, що розвиваються. Ці сприятливі умови стимулювали запозичення для інвестицій та розвитку, а також для фінансування дефіциту державного бюджету. На початку 1980-х років зростання реальних процентних ставок і падіння цін на нафту змусили декілька латиноамериканських країн призупинити здійснення процентних платежів. У серпні 1982 р. Мексика була неспроможна виконувати свої зобов’язання. Разом з іншими

країнами вона розпочала переговори з приватними комерційними банками у США, Європі та Японії про перегляд процентних ставок і термінів виплати.

Банки Citicorp, Bank America Chase Manhattan, J. P. Morgan, Bankers Trust, Chemical та First Chicago зазнали великих втрат унаслідок невиконання іноземними урядами зобов’язань по кредитах. На початку кризи у 1982—1983 рр. багато аналітиків побоювалися, що проблеми зовнішніх зобов’язань цих банків можуть спри­чинити банківську кризу. Однак завдяки формуванню резервів на випадок неповернення кредитів для покриття втрат по зовнішніх зобов’язаннях банківській системі вдалось уникнути кризи. Проте банки США втратили 10 млрд дол. США у другому кварталі 1987 р. — в періоді найгіршої їхньої діяльності з часів Великої депресії. Резерви на випадок втрати кредитів великих банків сьогодні налічують понад половину зобов’язань країн, що розвиваються, перед ними. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років великі банки США збільшили розмір свого акціонерного капіталу від близько 4 % активів у 1981 р.

до понад 7 %. Проблеми зовнішніх зобов’язань не спричинили колапсу міжнародної банківської системи, однак вони зробили міжнародні банки консервативнішими у своєму аналізі кредитного ризику іноземних урядів як позичальників.

Вимоги до капіталу

Один із способів зниження ймовірності того, що ризикова діяльність у міжнарод­ному банківництві спричинить всесвітню банківську кризу, полягає у підвищенні вимог до розміру власного капіталу, тобто суми грошей, яку банки можуть втратити. Спроби узгодити стандарти щодо розміру капіталу для комерційних банків розпочались у грудні 1987 р., коли дванадцять країн включно з США, зібрались у Базелі (розділ 14). Впровадження базельських домовленостей не було легкою справою у зв’язку з відмінностями в регулюванні та вимогах до бухгалтерського обліку, а також унаслідок труднощів, пов’язаних з неоднозначним трактуванням поняття «капітал». Базельська угода залишила лазівки у цьому визначенні, а також у способах урахування таких видів позабалансової діяльності, як свопи процентних ставок у зважуванні ризику. У 1993 р. Банк міжнародних розрахунків (BIS) та Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) запропонували єдині стандар­ти щодо капіталу для банків та брокерів, залучених до своп-угод та до використання фінансових ф’ючерсів і опціонів. Хоча деякі питання лишаються нерозв’язаними, більшість оглядачів вважає, що міжнародна координація мінімальних вимог до капіталу знизила ризик виникнення міжнародної банківської кризи для центральних банків.

У 1995 р. Базельський комітет з банківського нагляду, що діє під егідою BIS, запропонував, щоб банки розробляли свої власні процедури оцінки ризику, які б піддавалися перевірці з боку регулюючих органів. Згідно з цим підходом, банки можуть використовувати внутрішні моделі управління ризиком для визначення своїх процентних та валютних ризиків. Якщо внутрішня модель банку виявиться неточною впродовж певного періоду часу, регулюючі органи мають право підвищити вимоги до капіталу для цього банку.

Ця альтернатива має перевагу, оскільки надає банкам стимули до вдосконалення своєї системи управління ризиком. Однак для регулюючих органів виникло нове завдання: оцінювання моделей банків вимагає від регулюючих органів обізнаності у переважно складних методах моделювання. Нарешті цей підхід ефективний лише тоді, коли регулюючі органи мають можливість правильно оцінити адекватність банківських моделей з управління ризиком. Після порятунку великого американського фонду хеджування Long-Term Capital Management у 1998 р., регулюючі органи в усьому світі знову звернули свою увагу на моделі управління ризиком.

Страхування депозитів

Наприкінці 1990-х років голови центральних банків та міністри фінансів продовжували наполягати на координації та обмеженнях страхування депозитів. Страхування депозитів за межами США переважно не таке щедре, ніж у цій країні, і їхні програми не зазнавали таких значних втрат, які нещодавно сталися у США.

До встановлення і запровадження міжнародних стандартів щодо страхових премій більшість банків США намагалися сплачувати менші премії, ніж, скажімо, німецькі чи японські банки. Координація може означати для банків США нижчі витрати. На даний час, якщо ці банки виплачують премії понад фіксовані комісійні стягнення, вони сплачують премії лише за внутрішні або повернені євродоларові депозити. Якщо ж узгоджене міжнародне страхування депозитів включене до угоди, великі міжнародні банки США матимуть значне зростання витрат на страхування. Банки таких країн, як Франція і Нідерланди, також нес­тимуть вищі витрати, оскільки згідно з їхнім теперішнім законодавством, вони сплачують премії за страхування депозитів лише після того, як було здійснено виплати.

Узгодження між європейськими країнами перебуває на стадії розвитку. У квітні 1992 р. Європейський Союз проголосував за перший крок в узгодженні страхування депозитів, зосереджуючи увагу на розвитку єдиної системи моніторингу банківської діяльності. У травні 1994 р. новою директивою було встановлено мінімальну суму, близьку до середньої гарантованої суми в окремих країнах, яка гарантується програмою для всіх країн-учасниць. Згідно з цією директивою, членство в програмі буде обов’язковим усюди, а інтервенції не зводитимуться лише до процедури банкрутства.

Незважаючи на активні спроби міжнародної координації, страхування депозитів у багатьох європейських країнах позбавлене двох складових, які відіграють значну роль в американській системі. По-перше, моніторингові агентства переважно не мають тієї влади, якою наділена FDIC. По-друге, європейські системи фінансуються переважно банками-учасниками, і лише у трьох країнах (Нідерландах, Іспанії та Великобританії) уряд або центральний банк зобов’язаний брати участь у фінансуванні у надзвичайних випадках.

Інтервенції центрального банку

Після того, як на початку 1980-х років розпочалася боргова криза країн, що розвиваються, центральні банки проводили декілька зустрічей у Банку міжнародних розрахунків для обговорення своєї ролі як кредиторів останньої інстанції під час банківської кризи. Вони дійшли висновку, що кожен центральний банк повинен зосереджувати увагу на забезпеченні фінансової стабільності своїх внутрішніх банків. Однак зростання міжнародного взаємозв’язку між банками, особливо у межах позабалансової діяльності, призвело до продовження дискусій між центральними банками щодо їхнього втручання під час міжнародної банківської кризи.

У 1980-х — 1990-х роках центральні банки також проводили зустрічі для обговорення проблем координації банківського регулювання та нагляду. В новому сторіччі в умовах конкурентної глобальної фінансової системи відмінності в регулюванні поступово зникають. Швидше за все виникатиме регулювання за функціями, а регулювання з боку окремих інстанцій послаблюватиметься. Окрім страхування депозитів, регулювання комерційних банків з точки зору географічного поширення та спектру дозволених видів діяльності, ймовірно, матиме дві характерні риси. По-перше, окрім можливості володіння банками, банківські холдингові компанії будуть вільними у виборі широкого спектра фінансових послуг, включно з операціями з цінними паперами та страхування, з регулюванням та наглядом щодо цих двох видів бізнесу1. По-друге, межа, до якої банківським холдинговим компаніям буде дозволено брати безпосередню участь у нефінансових видах діяльності, залежатиме від місцевих правових традицій. Очевидно, обмеження будуть сильнішими у США і слабшими у Європі та Японії.

Міжнародна координація

Нелегко розподілити завдання та обов’язки з нагляду в міжнародному банківництві, оскільки міжнародні регулюючі органи повинні координувати діяльність кредиторів останньої інстанції, органів страхування депозитів, а також регулятивні обмеження на діяльність банків. Економісти та урядовці висувають чимало пропозицій, однак дійшли згоди лише щодо кількох спільних тем. Філії та дочірні підрозділи іноземних банків загалом повинні розглядатися кредитором останньої інстанції приймаючої країни як еквівалент внутрішніх банків (якщо ці банки не відповідають правилам нагляду та регулюванню оприлюднення інформації у цій країні). Закордонні трансакції внутрішніх банків повинні відстежуватися кредитором останньої інстанції країни походження. Так само страхування депозитів повинно відповідати правилам приймаючої країни щодо діяльності філій та дочірніх підрозділів та правилам країни походження щодо транскордонних операцій внутрішніх банків. Нарешті, обмеження на діяльність банків повинно встановлюватися правилами країни їх походження для транскордонних операцій внутрішніх банків та узгодженими міжнародними правилами для іноземних філій і дочірніх підрозділів. Те, як досягти такої координації, стало предметом гострих дискусій наприкінці 1990-х років. У жовтні 1998 р. Банк міжнародних розрахунків оприлюднив звіт про міжнародну фінансову архітектуру, де наголос було зроблено на прозорості регулювання, міцних внутрішніх фінансових системах та узгодженому міжнародному антикризовому управлінні у фінансах. ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Агентський офіс

Банківський акцепт

Філії

Валютний своп

Корпорації закону Еджа

Євроринки

Депозити у євровалютах

Євродолари

Кредитний синдикат

Валютний ризик

Філія іноземного банку

Структура міжнародного банківництва

Міжнародні банки

Валюта міжнародних трансакцій

Офшорні ринки

Дочірній банк у США

ПІДСУМКИ
1. Розвиток міжнародного банківництва є наслідком бурхливого зростання обсягів міжнародної торгівлі й поглиблення інтеграції фінансових ринків протягом останніх 30 років. Міжнародні банки переважно надають посередницькі та операційні послуги.

2. Міжнародні банки отримують прибуток шляхом надання послуг із розподілу ризику, забезпечення ліквідності та інформаційних послуг. Наприклад, як і у випадку з процентним ризиком у внутрішньому банківництві, міжнародні банки управляють своїм валютним ризиком, використовуючи фінансові ф’ючерси, опціони та свопи; вони також допомагають своїм клієнтам в управлінні валютним ризиком. Банки забезпечують ліквід­ність, знижуючи трансакційні витрати клієнтів, пов’язані з купівлею і продажем

іноземної валюти, а також депозитами в іноземних валютах. За допомогою банківських акцептів банки надають інфор­маційні послуги клієнтам, які беруть участь у міжнародній торгівлі.

3. Ринок євродоларів розвинувся після Другої світової війни як ринок для депозитів і кредитів у доларах США. Останніми роками на цьому ринку не лише валюта США перебуває в обігу. Депозити на ринку євродоларів є короткотерміновими строковими депозитами. Кредити мають довший термін виплати (традиційно від 5 до 10 років) і надаються під плаваючу процентну ставку, визначену як спред над Лондонською міжбанківською процентною ставкою. Для розподілу ризику багато великих євро- кредитів організовують у формі синдикату, учасниками якого є чимало банків.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
1. Чому існує ринок міжнародного банківництва?

2. Чому за останні два десятиліття міжнародне банківництво так швидко зростало?

3. Які ви знаєте найважливіші цент­ри міжнародного банківництва?

4. На вашу думку, у майбутньому значення корпорацій закону Еджа зростатиме чи зменшуватиметься?

5. Що таке структура міжнародного банківництва? Що вони роблять такого, що заборонено звичайним банкам США?

6. Якими головними видами ризику повинні управляти міжнародні банки? Які методи вони використовують?

7. Що таке валютний своп? Які переваги зробили його таким популярним?

8. Чому торгівля банками іноземною валютою так зросла впродовж 1980-х — 1990-х років?

9. Яка основна проблема зумовлює виникнення кредитного ризику в міжнародній торгівлі? Які фінансові інструменти використовують банки для уникнення цієї проблеми?

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ
THE FINANCIAL TIMES, 17 СІЧНЯ 2001 Р.
Нові пропозиції Базельського комітету
Згідно з новими пропозиціями щодо посилення платоспроможності світової банківської системи, фінансово потужні компанії на новостворених ринках матимуть мож­ливість набагато легше позичати гроші.

Новий механізм, запропонований учора Базельським комітетом з банківського нагляду, означатиме для банків володіння меншою кількістю капіталу, надаючи кредит таким компаніям. Однак банки повин­ні будуть збільшити розмір свого капіталу, який вони зберігають під кредити для фінансово менш потуж­них компаній.

Довгоочікувані пропозиції (які ввійдуть у дію у 2004 р.) дають змогу також великим банкам зі складними системами управління ризиком володіти меншою величиною капіталу, а отже, посилить їхні конкурентні позиції.

Щоб відповідати ширшому спектру ризиків, інші банки повинні будуть зберігати більше, ніж за старими правилами, які встановлені у 1988 р. і діють у понад ста країнах.

«Загалом унаслідок цих пропозицій банківська система не володітиме більшим капіталом», — сказав Білл Макдонау — президент Федерального резервного банку Нью-Йорка, який очолював цей комітет.

Згідно з першою базельською домовленістю, банки повинні будуть володіти капіталом розміром щонайменше 8 % від своїх активів, скоригованих на величину ризику (відсоток вартості їхніх кредитів), щоб розв’язувати потенційні проблеми з кредитами. Однак за наявності кредитів різної якості цей розмір потрібно буде уточнювати.

Компанії та банки на новостворених ринках тепер зможуть отримати вищу оцінку ризику, ніж їхні країни походження.

Сек’юритизовані кредити вимагатимуть більшої кількості відкладеного капіталу, за винятком випадку, коли ризик повністю винесений за межі банку. Однак буде надана більша мож­ливість використання чинників, що знижують ризик, такі, як застава та гарантії.

Ще одна відмінність порівняно з 1988 р. полягає в тому, що кредитний ризик залежатиме не лише від позичальника, а також від того, як банк ставиться до окремого позичальника або сектору.

На перших порах існуватиме вимога зберігання капіталу для покриття операційного ризику, тобто втрат від неадекватної діяльності персоналу, систем або непередбачених подій.

Запровадження нових правил (які будуть винесені на обговорення до кінця травня) вимагатиме більше інтервенцій з боку регулюючих органів. Для здійснення ощадливого кредитування банки також повинні будуть оприлюднювати більший обсяг інформації про стратегії ризику та вимоги до капіталу у відповідь на підвищення тиску на них з боку ринку.

Комітет заявив, що він співпрацюватиме з регулюючими органами для того, щоб вони могли виконати свою роботу. «Ми розуміємо, що ім- плементація може створити проблеми з ресурсами як у кількісному, так і в якісному аспекті», — сказав Клаес Норгрен — генеральний директор Служби фінансового нагляду та член комітету.

АНАЛІЗУЮЧИ НОВИНИ…
Для міжнародних банків 2000 р. усе ще пам’ятний фінансовою кризою в Азії, Росії, нестабільністю фінансових ринків і проблемами фонду хеджування. Регулю- ючі органи вели боротьбу з цими негараздами, а також і винесли уроки з недавнього минулого. Скандал з BCCI дав регулюючим органам з міжнародного банківни­цтва щонайменше два уроки. По-перше, здійснювана міжнародними банками діяльність у багатьох країнах світу вимагає ретельного нагляду. По-друге, такий нагляд є простішим, якщо фінансовий облік банку та вимоги до капіталу узгоджені між різними країнами. У США труднощі, пов’язані з наглядом діяльності міжнародних банків, знову проявились у 1995 р., коли японський банк Daiwa Bank приховав інформацію від Федеральної резервної системи про спекулятивні втрати, яких зазнав один з його торговців на американському ринку облігацій за десятиріччя.

У січні 2001 р. Базельський комітет з банківського нагляду видав нові пропозиції щодо вимог до капіталу. У відповідь на ці пропозиції багато аналітиків вітали нові ініціативи, однак застерігали, що регулюючі органи в усьому світі повинні винести багато уроків з минулого.

Міжнародні регулюючі фінансові органи, представлені у Базельському комітеті з банківського нагляду, заявляли, що використання систем управління ризиком та вимоги щодо застави повинні дати банкам можливість знизити величину акціонерного капіталу, який вони зберігають для підтримання кредитів та інших ризикових видів діяльності. Однак таке доповнення створюватиме додаткове навантаження на регулюючі органи міжнародного банківництва у зв’язку з необхідністю оцінювання та моніторингу нових систем управління ризиком. Оскільки пропоновані правила розширюють діапазон ризиків для вимірювання, деякі установи будуть змушені утримувати більший капітал.

Нові правила узгоджуються з думкою, що надмірний наголос на макроекономічних умовах затьмарює ту важливу роль, яку відіграють фінансові установи у забезпеченні розподілу ризику, ліквідності та інформаційних послуг. Зокрема, неадекватний нагляд та регулювання діяльності фінансових установ можуть спричинити проблему морального ризику, надмірний ризик і фінансову кризу. «Мікроекономічні» стимули є важливим додатком до «макроекономічних» умов інституцій.

Звичайно, нічого поганого у ризику як такому немає, за умови, що ризик добре оцінений і не існує прихованих державних субсидій для його покриття. Деякі види діяльності, такі, як біржова торгівля і створення фондів хеджування, є дуже ризиковими. У цьому випадку перед регулю­ючими органами фінансових інститутів по­тенційно виникає дві проблеми: 1) недо­статня прозорість ризиків і 2) надання державних субсидій банкам у вигляді страхування депозитів або непрямої допомоги. За наявності цих проблем, відсутність нагляду може спричинити виникнення надлишкового ризику. Нові пропозиції щодо платоспроможності банків розроблені для того, щоб змусити банки краще інтерналізувати витрати, пов’язані з їх ри- зиком.

Для подальших роздумів…

Управління ризиком є складним завданням. У 1998 р. два лауреати Нобелівської премії з економіки стали жертвами фінансових криз. Що можуть зробити регулюючі органи для моніторингу ризику, який беруть на себе фінансові інститути?

Джерело: Уривок з John Willman, «Basle Committee Unveils Bank Solvency Proposals,» Financial Times, January 17, 2001. Авторське право © 2001 Financial Times. Усі права застережено.

10. Що таке євроринки? Що зумовило їх виникнення? Хто є їх учасниками? Які валюти вони використовують?

11. Що таке кредитний синдикат? Чому його часто використовують для операцій з єврокредитами?

12. Як банки США потрапляють на євроринки?

13. Покажіть взаємозв’язок між проблемою валютного ризику в міжнародному банківництві та процентним ризиком у внутрішньому банківництві. Ви­ходячи з вашого розуміння процентного

ризику, запропонуйте стратегії для управління валютним ризиком у міжнародному банківництві.

14. Яка мета встановлення вимог до розміру капіталу в міжнародному банківництві?

15. Поясніть, як внутрішнє фінансове регулювання у США та інших країнах впливає на розвиток євроринків. Як зростання таких ринків ускладнює виконання обов’язків кредитора останньої інстанції?

АНАЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ
1. Припустимо, ваш банк надав кредит на суму 1 млрд єн, однак не володіє депозитами в єнах. Опишіть механізм дії фінансового ф’ючерсного контракту, який забезпечуватиме хеджування від валютного ризику.

2. Чи ви здивуєтесь, якщо дізнаєтесь, що банківський акцепт, виписаний на американську фірму і наданий фірмі в Японії, врешті-решт обміняла на готівку якась фірма у США? Поясніть.

3. Упродовж 1998 р. в Японії ставки за депозитами, які виплачувались іноземними банками, були нижчими, ніж

ставки внутрішніх банків. Які можливі причини цього?

4. Припустимо, що американська фірма Big Ball («Великий м’яч») планує продати 100 000 бейсбольних м’я­чів для бейсболу японському імпортеру Ichi-ball. Поясніть, як банк фірми Ichi-ball у Японії може ініціювати бан­ківський акцепт для фінансування цієї угоди.

5. Дайте оцінку твердженню: «Кредитний ризик менш важливий у міжнародному банківництві, ніж у внутрішньому банківництві».

РОБОТА ЗІ СТАТИСТИЧНИМИ ДАНИМИ
1. Знайдіть у бібліотеці останнє видання збірника Statistical Abstract of the United States (опублікований Департаментом торгівлі США). У розділі «Банківництво, фінанси та страхування» ви зможете знайти таблицю, яка містить статистичні дані про 500 найбільших банків у світі. Зросла чи зменшилася роль банків США (визначена у такий спосіб) порівняно з 1970 р.? Чи можете ви пояснити цю тенденцію на основі нашого аналізу фінансових інститутів з частини 4? Ця тенденція вказує на зростання чи зниження прибутковості банків США порівняно з банками інших країн? Відповідь поясніть.

Частина 5. Пропозиція грошей і монетарна політика

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У МІЖНАРОДНОМУ БАНКІВНИЦТВІ:

  1. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  2. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  3. Рентгенофазовый анализ
  4. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  5. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  6. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  7. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  8. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  9. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  10. 1. Содержание (функции) государственного управления