<<
>>

ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Уряди держав у всьому світі регулюють діяльність фінансових ринків та інститутів. Цьому є три причини. По-перше, уряди прагнуть гарантувати всім учасникам фінансової системи доступ до інформації, а також точність і своєчасність інформації, яку ринки та посередники надають заощадникам і позичальникам.

Без такої інформації складно приймати зважені фінансові рішення. По-друге, уряди регулюють функціонування фінансової системи для підтримання фінансової стабільності. Біржові крахи, банкрутства банків та інші фінансові катастрофи можуть підірвати ефективність розподілу ресурсів в економіці. І, нарешті, взаємодіючи з фінансовою системою, уряд може вдосконалювати економічну політику. Наприклад, дії Федеральної резервної системи впливають на банківську систему і сприяють проведенню ефективної монетарної політики. З перебігом часу урядові заходи регулювання зазнають змін, що впливає на послуги та інструменти, які пропонують фінансові ринки та інститути.
ДЕСЬ, КОЛИСЬ, В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ…
Зростання міжнародних ринків облігацій та акцій

До 1960-х років термін «міжнарод- ний ринок облігацій» стосувався іноземних облігацій, тобто облігацій, проданих в іншій країні й деномінованих у валюті цієї країни. Починаючи з 1960-х років, швидко зростали обсяги нової форми фінансування, відомої як єврооблігації. На відміну від іноземних облігацій, єврооблігації деноміновані не у валюті тієї країни, на території якої продаються, а зазвичай у доларах США. Сьогодні приблизно 85 % усіх нових випусків облігацій на міжнародному ринку припадає на єврооблігації, а вартість нових випусків на ринку єврооблігацій перевищує вар­тість нових випусків на ринку корпоративних облігацій США. Історичний центр міжнародних запозичень — Лон­дон — зберігає своє панівне становище, проте у новому столітті очікують загострення конкуренції з боку інших європейських держав і Японії.

У середині 1980-х років розвинувся новий ринок — євроакцій, тобто нових випусків акцій, проданих закордонним

інвесторам. Цей ринок зростав швидше порівняно із внутрішнім ринком акцій. Сьогодні обсяг транскордонної торгівлі акціями є значним. Його швидке зростання поліпшило спроможність фінансової системи спрямовувати кошти заощадників першокласним позичальни­кам. Проте заощадники водночас наражаються на ризик, ще не знайомий попередньому поколінню. Наприклад, бір­жовий крах у Японії може вплинути на спроможність японських банків платити своїм кредиторам у всьому світі.

Глобальні операції з акціями та облігаціями, імовірно, набудуть ще більшого значення у наступні 10 років. Хоча більша частина потоків капіталів на фінансових ринках усе ще припадає на облігації, багатотрильйонні доларові по­токи на ринках акцій зростають з двох головних причин. По-перше, інвестиції в акції у 1990-х роках були прибутковими. По-друге, з переходом багатьох країн до приватних пенсійних схем, збільшився обсяг коштів, доступних для інвестування в акції. Інтегровані фінансові ринку в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо та інших містах роблять фінансову систему справді глобальною.

Надання інформації

Якість багатьох товарів — від риби в супермаркеті до одягу в універмазі — відносно легко оцінити. Щодо інших товарів — автомобілів чи правових послуг — це зробити складніше. Ще важче визначити якість боргових інструментів і акцій, які продають на фінансових ринках. Дрібному інвесторові складно з’ясувати, в які акції чи облігації інвестиції є безпечнішими. Інвестор міг би заплатити фінансовому аналітикові або аудиторській фірмі за оцінку корпорацій, що випускають акції та облігації, але видатки на одержання цієї інформації роблять її недосяжною. Оскільки попит на такий вид послуг існує, приватні фірми збирають інформацію про якість фінансових інструментів. (Добре відомі приклади — Moody’s Investor Service і Standard & Poor’s Corporation). Ці фірми отримують прибутки, продаючи інформацію індивідуальним інвесторам.

Однак приватні фірми не завжди спроможні зібрати достовірну інформацію. Тому федеральний уряд втручається у функціонування фінансових ринків, щоб вимагати від емітентів фінансових інструментів розкриття інформації щодо їхнього фінансового становища і штрафувати за відмову від виконання цих вимог. Основним федеральним регуляторним органом на фінансових ринках США є Комісія з цінних паперів та бірж (SEC — з англ. «Securities and Exchange Commission»). Її було створено згідно з Законом про цінні папери 1933 р. у відповідь на занепокоєння інвесторів біржовим крахом 1929 р. та випадками шахрайства дилерів цінних паперів у 1920-х роках. Комісія зобов’язує корпорації, які випускають облігації або акції, розкривати інформацію про свої прибутки, обсяги продажу, активи та зобов’язання. Вона також обмежує операції з цінними паперами менеджерів фірм, які володіють значною кількістю акцій компанії, та інших осіб, котрі володіють привілейованою інформацією (ця торгівля має назву «інсайдерської»). Вказані заходи гарантують передавання інформації дилерам цінних паперів та захист інвесторів від шахрайства. Комісія з цінних паперів та бірж звинуватила двох провідних фінансистів 1980-х років, Івана Боєцького та Майкла Мілкена, у порушенні правил про розкриття інформації та інсайдерську торгівлю. На ринках вторинних цінних паперів нагляд здійснює Комісія з ф’ючерсної торгівлі товарами (CFTC — з англ. «Commodities Futures Trading Commission») проти шахрайства у торгівлі ф’ючерсами.

Підтримання фінансової стабільності

Більшість заходів регулювання фінансової системи спрямовані на забезпечення її стабільності, тобто спроможності фінансових ринків і посередників надавати три головні послуги (зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації) і за умов економічних збурень. Наприклад, у разі неспроможності ефективного функціонування біржі, ліквідність акцій зменшиться, і готовність заощадників володіти ними знизиться. Компаніям стане складніше мобілізувати капітал для інвестицій і створення нових робочих місць.

Погіршення спроможності фінансової системи надавати три головні послуги підвищує вартість переміщення коштів від заощадників до позичальників. По суті, багато фахівців пов’язують рівень занепаду під час Великої депресії 1930-х років із втратою банківською системою спроможності надавати фінансові послуги. Несподіваний крах одного із сегментів фінансової системи може призвести до різкого зниження ділової активності. Такі драматичні події можуть призвести до появи нових заходів урядового регулювання. Справді, тривалість і рівень спаду під час Великої депресії зумовили розвиток фінансового регулювання у США до нинішнього стану справ.

Оскільки більша частина фінансових активів проходить через посередників, таких, як банки, пенсійні фонди або страхові компанії, державні чиновники дбають про фінансову надійність цих посередників. Федеральний уряд використовує у зв’язку з цим чотири види регулювання, що стосуються таких проблем: розкриття інформації, запобігання шахрайству, обмеження на конкуренцію і безпека коштів інвесторів. Ці питання з’ясовуються у частині 4.

Досягнення інших цілей політики

Фінансове регулювання може використовуватись і для досягнення інших цілей політики, не пов’язаних з ефективністю фінансової системи. До таких цілей можна віднести контроль за пропозицією грошей і заохочення певних видів діяльності, зокрема володіння власним житлом.

Контроль за пропозицією грошей. Оскільки банки впливають на зміни пропозиції грошей, а отже, на економічні змінні, важливі для повсякденного життя людей, урядовці запровадили правила, що полегшують контроль за кількістю грошей. Наприклад, Федеральна резервна система зобов’язує банки зберігати певну частку залучених вкладів у готівці або на рахунках ФРС, що забезпечує ФРС певний контроль за пропозицією грошей.

Заохочення певних видів діяльності. Деякі заходи регулювання покликані сприяти володінню громадянами власним житлом, що є політично популярною ціллю. Один з підходів, який використовується федеральним урядом, — дозвіл вираховувати процент, сплачений по заставних під житло, з сум доходу, що підлягає оподаткуванню федеральним прибутковим податком; цього не можна робити з процентом за позички на придбання автомобіля чи за заборгованість по кредитній картці. Крім того, Конгрес США створив великих, спонсорованих урядом фінансових посередників, щоб зробити заставні під житло доступними для багатьох позичальників, і до 1980 р. обмежував діяльність ощадних та позичкових асоціацій та взаємних ощадних банків пропозицією позик на заставні. Таке обмеження мало за мету збільшити обсяг коштів, що використовуються для позик на заставні під житло; фактично ж воно зробило згадані інститути вразливими до певних видів ризику. В 1980-х роках ці обмеження було послаблено. Багато фахівців та державних чиновників висловлюють сумніви в тому, що заходи, покликані спрямовувати заощадження на фінансування заставних під житло, поліпшують ефективність фінансової системи.

Федеральний уряд втручається також у функціонування кредитних ринків, щоб субсидувати позички на розвиток сільського господарства, оплату навчання в коледжі та інші види діяльності, які вважаються корисними для економіки. У кожному з цих випадків таке втручання передбачає створення спеціалізованих посередників і надання гарантій на певні види позик.

Наслідки регулювання

Регулювання впливає на спроможність фінансових ринків та інститутів надавати послуги зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації. Обмеження щодо видів фінансових інструментів, які можна продавати на ринках, впливають на ліквідність. Заходи, що обмежують право фінансових інститутів володіти певними видами активів або працювати в різних регіонах країни, впливають на можливості щодо зменшення ризику та його диверсифікації. Державні чиновники повинні враховувати наслідки регулювання для спроможності фінансової системи забезпечувати зменшення ризику, збільшення ліквідності та інформаційні послуги. Суворі обмеження щодо цих видів діяльності на вітчизняних ринках створюють сприятливі можливості для міжнародної конкуренції. У таблиці 3.1 підсумовано чинні на сьогодні заходи регулювання фінансових інститутів та ринків і їхній вплив на забезпечення ключових послуг.

Фінансове регулювання в інших країнах з розвиненою економікою, таких, як Японія, Канада, Великобританія та держави Західної Європи, загалом подібне до регулювання у США. Спроможність фінансових ринків надавати послуги зі зменшення ризику, збільшення ліквідності та інформації підвищується за допомогою заохочення фінансової прозорості. Життєспроможність фінансових посередників підтримується ліцензуванням і перевірками банків та інших фінансових інститутів.

Незважаючи на подібність у загальних рисах, простежуються значні відмінності щодо захисту інвесторів на фінансових ринках і регулювання банківської діяльності. У деяких країнах, з-поміж них і у Франції, рівень захисту кредиторів та закордонних власників акцій є слабшим, унаслідок чого ринки акцій та облігацій відіграють менш важливу роль у фінансуванні підприємств, ніж у Великобританії чи США. У сфері регулювання банківської діяльності США завжди вирізнялися своїми обмеженнями на діяльність філій і на види активів, якими дозволено володіти банкам. Хоч обмеження щодо діяльності філій було усунуто в 1994 р., банки США й досі не можуть прямо володіти частками майна фірм, як це дозволено у Німеччині чи Японії1.

Таблиця 3.1. РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ І ФІНАНСОВИХ РИНКІВ У США

Регуляторний орган Вплив регулювання на основні послуги фінансової системи
Зменшення ризику Підвищення ліквідності Інформаційні послуги
Комісія з цінних паперів та бірж (SEC) –– Здійснює нагляд за тор­гівлею цінними паперами на організованих біржах Зобов’язує надавати інформацію
Комісія з ф’ючерсної торгівлі товарами –– Встановлює правила торгівлі на ф’ючер- сних ринках ––
Управління контролера грошового обігу Накладає обмеження на активи, якими можуть володіти зареєстровані федеральним урядом комерційні інститути (напр., банки) –– Реєструє і перевіряє федеральні чартерні банки
Федеральна корпорація страхування депозитів Забезпечує страхуван­ня банківських вкладів Сприяє ліквідності бан­ківських вкладів Перевіряє банки
Федеральна резервна система Обмежує активи фінансових інститутів — членів ФРС Сприяє ліквідності банківських вкладів Перевіряє комерційні банки — члени ФРС
Комісії банків штатів та страхування Накладає обмеження на активи, якими можуть володіти банки –– Реєструє і перевіряє банки штатів і страхові компанії
Управління нагляду за ощадними установами Накладає обмеження на активи, якими можуть володіти ощадні і позичкові асоціації –– Перевіряє ощадні і позичкові асоціації
Управління національних кредитних спілок Накладає обмеження на активи, якими можуть володіти кредит­ні спілки –– Реєструє і перевіряє зареєстровані на федеральному рівні кре­дитні спілки
ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ
THE ECONOMIST, 18 ГРУДНЯ 1999 Р.
Пані Ватанабе вчиться інвестувати
«Стан думок пересічного японського заощадника сьогодні можна означити лише одним словом, — каже Йонео Такеда, театрально киваючи пальцем, — «безладдя!»

Пан Такеда є незалежним фінансовим консультантом, представником професії, яка навряд чи існувала в Японії лише декілька років тому…

Ці консультанти не спускають очей з найбільшого багатства у фінансовому світі: 1240 трлн японських єн (12 трлн доларів США) заощаджень домогосподарств, переважно розміщених у банках, компаніях зі страхування житла та ощадних банках при поштових відділеннях. Звичне пояснення нестачі ризикованих проек­тів зводиться до того, що пані Ватанабе, одвічна господиня дому, яка відає фінансовими справами сім’ї, не схильна до ризику, особливо після бір­жового краху 1990 р. Проте є ще одне пояснення, яке вселяє надії на зміни: досі японські домогосподарства не розглядали серйозно власних інвестиційних можливостей, частково тому, що урядові заходи регулювання придушували і можливість вибору, і конкуренцію.

За відсутності вибору заощадники купували те, що їм пропонували просто з порога, страхування життя в однієї з 300 000 японських «леді-страхувальниць» і строкові депозити, залучення яких у клієнтів безпосередньо вдома було першим завданням на новій роботі молодих працівників банків…

Проте ситуація змінюється. Полиці японських книгарень переповнені новими журналами з paasonaru fainansu (особистих фінансів)…

Ще одним поштовхом до змін є насичення ринку страхування життя в Японії. Японці мають особливу схильність до продуктів цього ринку,

витрачаючи на страхування життя щорічно приблизно 4 000 дол. США, що вчетверо більше, ніж витрачають американці чи британці. На дум­ку Такао Іно, незалежного фінансового консультанта, який продає страхові послуги компанії Sony Life, частково це зумовлено тим, що в Японії змішують поняття заощадження і страхування. Зазвичай, каже він, люди вважають заощадження і страхування взаємозамінюваними, що не дивно, оскільки більшість японських страхових полісів поєднують їх. Проте коли люди зрозуміють, що вже вдосталь застраховані, вони, на думку пана Іно, почнуть купувати більше заощаджувальних інструментів, таких, як інвестиційні кредити (взаємні фонди). Вже сьогодні дедалі більше й більше коштів спрямовується на бір­жу через придбання акцій… Кесі Мацуі з Goldman Sachs порівнює стан справ зі взаємними фондами в Японії з ситуацією у країнах континентальної Європи три-п’ятирічної давнини. Європейських заощадників також «культурно» називали менш схильними до ризику, ніж британців та американців. Проте протягом останніх трьох років активи взаємних фондів у Німеччині зросли майже на 50 %, а в Італії — учетверо...

Наслідки цих змін нескладно збагнути. Як і Німеччина та Італія, Японія невдовзі потрапить у зачароване коло: зростання обсягу інвес­тицій у цінні папери — поліпшення корпоративного управління ве­ликих компаній — збільшення прибутків — зростання курсів акцій, що, своєю чергою, стимулюватиме збільшення інвестицій у цінні папери, і так далі….

АНАЛІЗУЮЧИ НОВИНИ…

Фінансова система відіграє вирішальну роль у підтриманні економічного зростання: вона забезпечує взаємодію заощадників і позичальників. Тобто активні фінансові ринки та інститути забезпечують зв’язок між коштами заощадників і спроможними позичальниками.

У певному сенсі проблеми фінансової системи Японії важко зрозуміти. Хоча у 1960-х і 1970-х роках японська фінансова система модернізувалася дуже повільно, швидкі зміни у 1980-х роках принесли фінансовим інститутам країни світове визнання. Наприкінці 1990-х років, як видається, система не справляється успішно зі своїми основними завданнями — зокрема в Японії.

Фінансова система Японії не виконує своєї ролі забезпечення взаємодії заощадників і позичальників. Останніми роками японські заощадники отримували менші прибутки, ніж американські, бо японська фінансова система не спрямовувала кошти першокласним позичальникам. Хоч Японія — країна багата, зважаючи на значний обсяг заощаджень, неефективне функціонування фінансової системи перешкоджає її економічному зростанню, бо не дає змоги потенційно успішним позичальникам скористатися наявними у ній заощадженнями1.

Японські заощадники зазвичай вважають, що тримати гроші вдома краще, ніж підтримувати проекти, які призводять до втрати коштів, проте є й інші альтернативи. Сьогоднішні проблеми взаємодії заощадників і позичальників створюють спри-

ятливі можливості для конкурентів. Фінансові інститути США наприкінці 1990-х років розпочали своє вторгнення в Японію — у сферу надання споживчих і комерційних позик та менеджменту взаємних фондів. Прогнозоване посилення схильності японських домогосподарств до інвестування у взаємні фонди та акції виглядає багатообіцяюче. Фінансові інститути США і частина японських інвесторів наполягають на активнішому залученні інвесторів до корпоративного управління.

Високі видатки на одержання інформації завдають збитків економіці Японії. За асиметричної інформації та слабкого корпоративного управління заощадники не мають змоги приймати обґрунтовані рішення щодо інвестицій. У принципі, фінансові інститути можуть взятися за збирання й відстеження інформації для спрямування коштів заощадників у потрібному напрямку. Проте коли банкам не вдається ефективно збирати і відстежувати інформацію, заощадники залишаються у програші, а вартість коштів для успішних позичальників є необгрунтовано високою1. Для подальших роздумів…

З огляду на нещодавній досвід Японії, що ви порадите країнам Центральної та Східної Європи щодо розвитку їхніх фінансових систем?

Джерело: Взято з «Mrs Watanabe Learns to Invest», The Economist, December 18, 1999. O 1999. The Economist News­paper Group, Inc. Друкується за дозволом. Подальший передрук заборонено.

www.economist.com

ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
Активи

Асиметрична інформація

Аукційні ринки

Позичальники

Ринки капіталів

Готівкові ринки

Боргові зобов’язання

Невиконані зобов’язання

Процент

Середньострокові боргові зобов’язання

Довгострокові боргові зобов’язання

Строк погашення

Основна сума боргу

Короткострокові боргові зобов’язання

Ринки вторинних цінних паперів (деривативів)

Пряме фінансування

Диверсифікація

Дивіденди

Акції

Фінансові інновації

Фінансові інститути

Фінансова інтеграція

Фінансове посередництво

Фінансові ринки

Фінансова система

Інформація

Посередники

Зобов’язання

Ліквідність

Ринки грошей

Опціони

Позабіржові ринки

Портфель

Первинні ринки

Зменшення ризику

Заощадники

Вторинні ринки

Біржі

Фінансові ф’ючерси

ПІДСУМКИ
1. Основний спонукальний мотив фінансового обміну, а отже, й розвитку фінансової системи, пов’язаний з тим, що індивідам, фірмам та владним органам в одні періоди часу треба заощаджувати, а в інші — брати позички. Фінансова система переміщує кошти від заощадників до позичальників, пропонуючи заощадникам вимоги на майбутній дохід позичальників.

2. Фінансова система забезпечує три головні послуги: зменшення ризику, збільшення ліквідності та інформацію. Ці послуги зумовлюють привабливість фінансових вимог для заощадників і можуть знижувати вартість фінансування для позичальників. Зміни у фінан­совій системі США з перебігом часу част­ково пояснюються змінами у попиті на такі послуги і їхній вартості, а також відмінностями поміж фінансовими системами різних країн.

3. Фінансова система забезпечує взаємодію заощадників і позичальників дво­ма шляхами. За прямого фінансування

через фінансові ринки індивідуальні заощадники володіють борговими зобо­в’язаннями, випущеними індивідуальними позичальниками. За непрямого фінансування через фінансових посеред­ників вимоги, якими володіють заощадники, є вимогами до посередників, що забезпечуються їхніми портфелями активів і є борговими зобов’язаннями позичальників.

4. Фінансові ринки боргових зобо­в’язань та акцій містять первинні ринки, на яких продають нові випуски фінансових вимог, і вторинні ринки, на яких ці вимоги перепродують. На вторинних ринках строк погашення одних фінансових вимог становить менше року (ринок грошей), тоді як інших — більше року (ринок капіталів); одні фінансові вимоги продають на аукційних ринках, а інші — на позабіржових ринках; одні вимоги продають на готівкових ринках, а інші — на ринках вторинних цінних паперів (деривативів).

5. Фінансові посередники допомагають заощадникам і позичальникам. Ці інститути залучають кошти заощадників і надають позички позичальникам або купують емітовані ними фінансові інструменти. Крім того, фі­нансові посередники надають послуги зі зменшення ризику, підвищення ліквідності та інформації, що особливо вигідно дрібним заощадникам і позичальникам.

6. Зміни у фінансовій системі називають фінансовими інноваціями. Розвиток попиту на послуги зі зменшення ризику, підвищення ліквідності та ін­формації і їхньої вартості спричиняє зміни у функціонуванні фінансових рин­ків та інститутів.

7. Важливим показником ефективності фінансової системи є ступінь її інтеграції, тобто рівень географічної взаємопов’язаності ринків. З перебігом часу фінансові ринки у США стали значно інтегрованішими, а сьогодні триває процес їхньої глобальної інтеграції.

8. Ще однією причиною відмінностей та змін у фінансових системах є урядове регулювання. Уряди регулюють діяльність фінансових ринків з трьох причин: а) щоб гарантувати надання інформації; б) щоб підтримувати стабільність фінансової системи; в) щоб сприяти досягненню інших цілей політики.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
1. Чому домогосподарства заощаджують? Чому фірми беруть позички? Чому заощадники і позичальники цінують послуги зі зменшення ризику, забезпечення ліквідності та інформації?

2. Поясніть, чому фінансові активи є використанням коштів з погляду заощад­ників і джерелом коштів з погляду позичальників.

3. Чому активи ринку грошей зазвичай ліквідніші, ніж активи ринку капіталів? Чи має відносна неліквідність активів ринку капіталів якісь наслідки для банківської системи?

4. За яких умов фінансове регулювання поліпшує ефективність фінансової системи?

5. Що мають на увазі під інтегра- цією фінансових ринків? Як вплине поглиблення інтеграції фінансових ринків, у межах країни і глобальне, на прибутки заощадників? На видатки позичальників?

6. У чому полягає вигода заощадників і позичальників, якщо фінансові ринки враховують усю доступну інформацію

про фінансові інструменти при формуванні їхніх цін?

У відповідях на запитання 7—12 класифікуйте описані операції залежно від того, де вони відбуваються: а) на фінансових ринках чи за допомогою посередників; б) на первинному чи вторинному ринку; в) на ринку грошей чи на ринку капіталів.

7. Банк надає домогосподарству позику на заставну під житло на 30 років.

8. Банк продає заставну фінансовому посереднику, спонсорованому урядом.

9. Корпорація АВС розпочинає свою діяльність, продавши акції десяти приватним інвесторам.

10. Джоан Робінсон перепродує свої акції компанії АВС.

11. Взаємний фонд грошового ринку DEF купує на щотижневому аукціоні тримісячні векселі Державної скарбниці США на суму 100 000 дол.

12. DEF купує тримісячні векселі Державної скарбниці США на суму 100 000 дол. у Першого банку.

АНАЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ
1. Важлива характеристика фінансових активів, про яку іноді забувають інвестори, пов’язана з особливостями їх оподаткування. Припустимо, ви як ін- вестор повинні зробити вибір поміж трьома активами, які відрізняються лише за прибутковістю і ставкою оподаткування. Який з активів забезпечить найвищі післяподаткові прибутки?

А: процентна ставка 10 %, процент оподатковують за ставкою 40 %.

В: процентна ставка 8 %, процент оподатковують за ставкою 25 %.

С: процентна ставка 6,5 %, процент не оподатковують.

2. Припустимо, актив А із завдання 13 приносить 11 %. Чи зміниться ваша відповідь?

3. Що таке інсайдерська торгівля? Проаналізуйте наслідки для ринків цінних паперів у разі її легалізації.

4. У тексті розділу йдеться про те, що завдяки фінансовій інтеграції та глобалізації «кошти на вашому поточному рахунку можуть допомогти профінансувати позичку на купівлю автомобіля у вашому рідному місті, новий свердлильний верстат у Чікаґо, новий прокатний стан у Сеулі або позику уряду Бразилії». З огляду на інтереси

економіки США, можливість використання американських заощаджень для позичок іноземним фірмам та уря­дам є благом чи злом?

5. Чому люди прагнуть зменшувати ризик? Врешті-решт, єдиний спосіб розбагатіти — ризикувати.

6. Чи вигідні високі процентні ставки банкам та іншим фінансовим посередникам? Поясніть свою думку.

7. Традиційно склалося так, що фінансові ринки у Німеччині та Японії відіграють менш важливу роль у фінансуванні фірм, ніж у США та Велико­британії, а роль фінансових інститутів як джерела довгострокових коштів тут вагоміша. Які чинники визначають переважну орієнтацію фірм на фінансові ринки чи фінансові інститути для мобілізації коштів, необхідних для інвестицій?

8. Ви поки що не знайомі з наслідками фінансового регулювання для стимулювання позичальників і заощадників. Ви гадаєте, що страхування заощадників від коливань вартості вимог до фінансових інститутів обов’язково сприятиме зростанню ефективності фінансової системи? Поясніть свою відповідь.

РОБОТА ЗІ СТАТИСТИЧНИМИ ДАНИМИ
1. В останньому випуску The Wall Street Journal спробуйте знайти дані про фінансові інструменти, які продаються на ринках грошей і капіталів, на аукційних та позабіржових ринках, на готівкових рин­ках і ринках деривативів. Порівняйте прибутковість різних видів активів. Ви можете пояснити відмінності у віддачі?
<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ:

  1. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  2. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  3. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  4. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  5. 1. Содержание (функции) государственного управления
  6. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  7. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  8. ГЛОССАРИЙ
  9. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  10. Введение
  11. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  12. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  13. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  14. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  15. Приложение 17.
  16. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015