<<
>>

ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

В українській літературі та практиці поняття фінансової системи трактується значно ширше, ніж це подано у підручнику проф. Габбарда. Зокрема, проф. Габбард визначає фінансову систему як мережу ринків та інститутів, які є посередниками між заощадниками та позичальниками.

І, взагалі, він дуже мало уваги приділяє фінансовій системі як у теоретичному, так і в структурному аспектах, зосереджуючи свій аналіз винятково на фінансових ринках, фінансових інститутах та інструментах*.

В українській літературі фінансова система виводиться далеко за межі фінансових ринків та фінансових інститутів і трактується як сукупність усіх фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками**. За такого підходу до фінансової системи включаються не тільки ринкові відносини між заощадниками і позичальниками, а й податкові відносини, бюджетне фінансування, внутрішньогосподарські грошові відносини тощо. Це відкриває шлях до включення в організаційну модель фінансової системи України таких органів державного управління, як Міністерство фінансів, Податкова адміністрація, Державне казначейство, Національний банк тощо з закріпленням керівної ролі в цій моделі за Міністерством фінансів та підпорядкуванням управління всієї фінансової системи інтересам бюджету***.

Подібна теоретична модель фінансової системи відповідає швидше фінансовому устрою радянської економіки, де державний бюджет справді відігравав визначальну роль, а фінансовий ринок — другорядну. Але в умовах трансформаційної економіки на перше місце повинен вийти фінансовий ринок як база існування організаційних інститутів фінансової системи — банків, страхових компаній, інвес­тиційних компаній, пенсійних фондів тощо. Тому і в українській літературі повинен утвердитися рин­ковий підхід до трактування фінансової системи, характерний для американської літератури.

Зважаючи на це, ми будемо говорити про стан фінансової системи України у вузькому її розумінні, як це прийнято у підручнику Габбарда.

Фінансовий ринок України розвивався досить нерівномірно і суперечливо. Величезної шкоди його розвитку завдали економічна криза та обвальна демонетизація економіки України внаслідок гіперінфляції в 1992—1994 рр. Багатократне зменшення реального обсягу маси грошей в обороті адекватно звузило базу формування заощаджень у домогосподарств і підприємств та обсяги їх спрямування до позичальників через фінансовий ринок. Деякі сегменти цього ринку взагалі не могли сфор­муватися, а інші тривалий час перебували в кризовому стані і швидше деградували, ніж розвивалися.

Так, перші операції з державними облігаціями, що започаткували ринок держав­них цінних паперів, були здійснені лише в середині 1995 р. У наступні роки цей ринок розвивався досить динамічно і досяг свого максимуму в 1997 р., коли на первинному ринку було продано ОВДП на суму 8,9 млрд грн, що становило 9,5 % від обсягу ВВП. Цьому сприяло не так поліпшення економічної та фінансової ситуації в країні, як прорахунки в процентній політиці уряду, що проявились у завищенні процентних ставок з метою масового залучення іноземного капіталу. Світова фінансова криза 1998 р. спричинила такий самий масовий відплив цього капіталу за кордон і падіння обсягів продажу ОВДП за 1999 р. більше ніж у три рази (відносно ВВП). Свого мінімуму цей сектор фінансового ринку досяг у 2001 р., коли продаж ОВДП знизився до 0,6 % обсягу ВВП. У 2002 році продаж ОВДП трохи активізувався і досяг 1,4 % обсягу ОВДП, проте це майже в 7 разів менше, ніж у 1997 р. У 2003 р. цей сектор ринку був, по суті, заморожений, оскільки низькі процентні став­ки (7 %) при високій інфляції (8,2 %) зробили збитковою купівлю ОВДП, і уряд перемістив пропозицію своїх облігацій на євроринок.

Так само складно розвивається і ринок корпоративних цінних паперів, про що свідчать дані, наведені в табл. 29.4.

Таблиця 29.4. РОЗВИТОК РИНКУ КОРПОРАТИВНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Показники 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003
1.
Випущено всіх цінних паперів — млрд грн
а) наростаючим обсягом 3,0 13,4 23,5 44,5 93,5 85,0 86,8 109,2
б) щорічні обсяги:
— сума 1,9 10,4 11,9 8,2 15,6 22,9 17,1 22,4
— % до ВВП 2,3 11,1 11,6 6,3 9,2 11,2 7,7 8,5
2. Випущено акцій
— сума, млрд грн 1,8 9,4 11,8 7,9 15,5 21,9 12,8 16,9
— % до п. 1 б) 94,7 90,4 99,1 96,3 99,4 95,6 74,8 75,4
3. Випущено облігацій підприємств
— сума, млрд грн 0,1 0,12 0,1 0,13 0,1 0,7 4,3 4,3
— % до п. 1 б) 5,3 1,1 1,0 1,6 0,6 3,6 25,2 19,2
4. Обсяги торгів на ринку цінних паперів
— млрд грн н. д. 5,0 9,0 16,7 39,2 68,5 108,6 203,0
— % до п. 1 а) н. д. 37,3 38,3 37,5 41,9 80,6 125,1 185,9

Джерело: «Звіт Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку за 2002 рік»; Інститут фінансової політики «Бюлетень фінансової статистики» за серпень 2003 р.; «Урядовий кур’єр», № 51 за 2004 р., С. 8.

Як видно з наведених даних, обсяги щорічних випусків цінних паперів протягом 1996—2003 рр. не перевищували 12 % щодо річного обсягу ВВП. Переважну частину цих випусків становили акції (понад 90 % протягом 1996—2001 рр.).

Але випуск акцій здебільшого був пов’язаний з приватизацією підприємств, і кошти від їх реалізації надходили до бюджету, а не на розширення фінансової бази підприємств. Не забезпечував такого розширення і сектор корпоративних облігацій. До 2002 р. обсяги їх емісії були просто мізерними. Це підтверджується також значною відмінністю в динаміці обсягів випуску та обсягів торгів цінними паперами.

Протягом тривалого періоду щорічні обсяги торгів на ринку цінних паперів були значно меншими від наростаючих обсягів їх емісії. Це могло бути наслідком того, що акції, куплені новими власниками підприємств, залишалися у них без руху, накопичувалися і не надходили на офіційний ринок, або ж приводилися в рух неофіційними каналами (тіньовий продаж, дарування тощо).

Лише з 2002 р. намітилося явне поліпшення всіх показників фондового ринку. Знизились обсяги випуску акцій, зате помітно зросли випуски корпоративних облігацій, збільшилися обсяги торгів цінними паперами. У 2002 р. обсяги торгів уперше значно перевищили обсяг випуску корпоративних цінних паперів за весь попередній період, що є свідченням якісної зміни вторинного ринку. Є й інші ознаки того, що фінансовий ринок дозрів до якісно іншого стану: зростання по- питу іноземних інвесторів на українські корпоративні цінні папери, на державні цінні папери тощо.

Досить розвинутою виглядає й інфраструктура ринку цінних паперів. На початку 2003 р. на ньому працювали: 860 торговців цінними паперами, 106 зберігачів цінних паперів, 365 реєстраторів, 129 інститутів спільного інвестування, 7 бірж та 2 торгово-інформаційні системи, 11 саморегульованих організацій. Але перевантаження реєстраторів у інфраструктурі ринку не відповідає потребам його прискореного розвитку, який вимагає частої і швидкої зміни власників цінних паперів, до чого механізм реєстраторів належним чином не пристосований. Нова ситуація на ринку вимагає прискореного розвитку мережі зберігачів та депозитарної системи.

Є й інші проблеми з розвитком фінансового ринку. Він усе ще залишається малопрозорим, слабкокерованим, високоризиковим та низьколіквідним*, малим за своїми обсягами. Обсяги фінансових ресурсів, що спрямовуються у реальний сектор економіки через фондовий ринок, усе ще не відповідають потребам прискореного економічного зростання.

Інструменти фінансового ринку в Україні, як і сам цей ринок, недостатньо розвинуті. Хоча вже створено законодавчу базу для застосування в Україні більшості тих інструментів, які використовуються у світовій практиці, фактично їхній асор­тимент залишається обмеженим. З 108,6 млрд грн загального обсягу торгів на ринку цінних паперів у 2002 р. на угоди з векселями припадало 50,0 млрд грн, з акціями — 34,0 млрд грн, з корпоративними облігаціями — понад 4,0 млрд грн, усього — 88,0 млрд грн, або 81 %. На всі інші інструменти припадало близько 19 %. Деякі з традиційних для розвинутих ринків інструментів узагалі не використовуються (або вкрай мало) на українському фінансовому ринку, зокрема, іпотечні заставні депозитні сертифікати, похідні фінансові інструменти тощо.

Фінансові інститути в Україні розвиваються адекватно розвитку фінансового ринку та економіки в цілому.

У міру формування фінансового ринку та його окремих сегментів формувалися й відповідні інститути. Першими з’явилися і набули найвищого розвитку комерційні банки. Слідом за ними створювалися й активно розвивалися страхові інститути. Усі інші інститути (кредитні товариства, інвестиційні компанії, ломбарди, лізин­гові компанії) перебувають, по суті, в зародковому стані. Лише останніми роками, коли були підготовлені достатні правові та економічні передумови, почали формуватися пенсійні фонди, іпотечні компанії (фонди). Після обвальної кризи на початку 1990-х років зникли з фінансового ринку трастові інститути, і до цього часу вони не відновили своєї діяльності. Така сама доля спіткала і факторингові компанії, для відновлення яких поки що не створені належні умови.

Станом на 2003 рік в Україні діяло близько 156 комерційних банків, 355 страхових компаній, у т. ч. 28 компаній зі страхування життя та 327 компаній з інших видів страхування. Ці два види фінансових інститутів обслуговують переважну частку фінансового ринку, про що свідчить їхня вирішальна роль у загальному обсязі фінансових активів (табл. 29.5). Крім того, фактично діяло близько 370 кредитних спілок, які об’єднували понад 300 тис. чоловік, близько 180 ломбардів, 20 недержав­них пенсійних фондів, які створені переважно в системі споживчої кооперації, близько 10 лізингових компаній, кілька довірчих товариств та факторингових компаній.

Таблиця 29.5. МІСЦЕ ОКРЕМИХ ВИДІВ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ (на кінець 2003 р.)

Фінансові інститути Відношення активів до ВВП (%) Активи
Сума (млрд грн) Питома вага (%)
1. Банки 30,7 112,2 90,3
2. Страхові компанії 1,86 6,8 5,5
3. Інші небанківські фінансові інститути 1,44 5,2 4,2
Усього 34,00 124,2 100,0

Джерела: Звіт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за 2003 р.

Разом з тим, позиції страхових інститутів на фінансовому ринку значно вужчі, ніж банківських: приблизно у 16,5 раза сума банківських активів та їхня частка в загальному обсязі фінансових активів більші, ніж страхових компаній. А обсяги активів усіх інших небанківських фінансових інститутів ще менші, ніж страхових. Тому є підстави в подальшому аналізі фінансової системи зупинитися лише на банківських інститутах як ключової її ланки.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ:

  1. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  2. Риски в системе персональных финансов61
  3. 1. Правовые основы системы образования
  4. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  5. 2. Система органов внутренних дел
  6. Предел прочности на изгиб порошковых алюмокомпозитов системы с наномодификаторами
  7. Индикаторы сбалансированного развития системы персональных финансов
  8. § 2. Система гарантий обеспечения прав граждан
  9. Функции и система персональных финансов[36]
  10. Твердость порошковых алюмокомпозитов системы А1-3масс.%М- 1масс.%Cu, АМмасс^^ и A1-4масс.%Mg с наномодификаторами