<<
>>

ДОВІРА ДО ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ

Як ми вже з’ясували, щоб застосування дезінфляції відбувалося з найменшими втратами, необхідно змінити сподівання громадськості. Тоді крива SRAS зміститься вниз, а економіка не переживатиме значних втрат виробництва та зайнятості.

Проте саме оголошення дезінфляційної політики може бути недостатнім для зміни сподівань. Важливим чинником є довіра до центрального банку: для того щоб домогосподарства та фірми відповіли на зобов’язання банку зменшити інфляцію, громадськість повинна вірити, що центральний банк таки здійснить свої наміри. Громадськість може не довіряти ініціативам банку, оскільки вони передбачають скорочення виробництва та зайнятості, що є політично непопулярним. Якщо домогосподарства та фірми вважають, що політики відступлять від своїх обіцянок, то сподівання змінюватимуться надзвичайно повільно, поки центральний банк не завоює довіру до себе.

Стратегії завоювання довіри

У цьому параграфі ми розглянемо, чому центральний банк, який користується довірою громадськості, може провадити антиінфляційну політику з набагато меншими економічними втратами, ніж банк, якому не довіряють. Порівняймо дії, до яких вдаються ФРС та громадськість, щоб отримати найбільшу вигоду, та як вони реагують на дії іншої сторони.

Припустимо, що економіка перебуває у стані рівноваги в точці Е0 (див. рис. 28.9), темпи приросту обсягу виробництва становлять 0 %, а номінальна пропозиція грошей та рівень цін зростають на 5 % щороку. В такій ситуації крива AD зміщується праворуч у положення AD1, а крива SRAS — угору в положення SRAS1; очікується, що наступного року економіка досягне точки рівноваги Е1.

Правління ФРС ставить за мету досягти нульової інфляції, але не може допустити падіння виробництва. Тому голова правління банку в інтерв’ю The Wall Street Journal пропонує фірмам не підвищувати ціни в обмін на обіцянку не збільшувати пропозицію грошей.

Ця пропозиція передбачає: якщо номінальна пропозиція грошей М та рівень цін Р не змінюватимуться, то крива сукупного попиту не зміщуватиметься, як і не змінюватиме свого положення крива SRAS. Економіка залишатиметься у точці рівноваги Е0, центральний банк доб’ється відсутності інфляції, а фірми не скоротять виробництва.

Аби добитися співпраці фірм, голова правління ФРС додає: навіть якщо фірми все-таки піднімуть ціни, банк жодним чином на це не відреагує. Така ситуація буде несприятливою. Якщо ціни зростуть, а номінальна пропозиція грошей — ні, то економіка досягне точки рівноваги Е2. З’явиться інфляція, фірми скорочуватимуть обсяг виробництва та втрачатимуть прибуток, а робітників звільнятимуть. Громадськість не хоче інфляції, фірми не хочуть втрачати прибуток, тому хоча центральний банк і дотримується своєї обіцянки, на нього може чинитися політичний тиск, якщо вважатиметься, що саме він винен у рецесії.

ДЕСЬ, КОЛИСЬ, В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ…
Авторитет центрального банку в Японії та США

Після Другої світової війни Федеральна резервна система часто декларувала антиінфляційну політику. Протягом другої половини 1970-х років, коли рівень інфляції постійно зростав, довіра до обіцянки ФРС боротися із зростанням цін зникала. У жовтні 1979 р. ФРС заявила, що відтепер вона втримуватиме в певних межах темпи приросту грошових агрегатів, а заплановані темпи будуть значно знижені, і це мало б суттєво знизити інфляцію.

ФРС було нелегко дотримуватися обіцянки, що зумовлювалося почасти послабленням регулювальних заходів та хвилею фінансових нововведень на початку 1980-х років. Наміри подолати інфляцію з часом здійснилися: її темпи знизилися з двоцифрового числа у 1979 р. до приблизно 4 % у 1982 р. і відтоді залишалися дуже низькими. Оскільки ФРС бракувало довіри, дезінфляція відбувалася із втратами. У відповідь на стримувальну монетарну політику, ініційовану 1979 р., обсяг виробництва та зайнятість знизилися, а реальна процентна ставка зросла.

Економіка пережила важку рецесію протягом 1981—1982 років.

Оскільки Японія повністю залежала від імпортованих енергоносіїв, нафтові

кризи 1973 та 1974 років спричинили інфляцію оптових цін на понад 30 % у 1974 р. У 1975 р. Банк Японії оголосив, що встановлює верхню межу темпів приросту агрегату М2 задля зменшення інфляції. Послідовність, з якою центральний банк дотримувався своїх обіцянок, швидко збільшила довіру громадськості. На початку 1980-х років інфляція була переможеною без значних втрат виробництва та зайнятості.

Досвід США та Японії свідчить, що зусилля центрального банку стримати приріст номінальної пропозиції грошей можуть бути ефективними у боротьбі з інфляцією. Довіра до банку відіграє головну роль, коли йдеться про економічні втрати від боротьби зі зростанням цін. З одного боку, Федеральна резервна система США з низьким рівнем довіри та неспроможністю ефективно здійснювати контроль над приростом пропозиції грошей, досягла дезінфляції лише після рецесії та ціною значного безробіття. З другого боку, авторитетному Банку Японії вдалося подолати інфляцію шляхом незначних втрат. Алан Блайндер з Принстонського університету провів опитування економістів низки цент­ральних банків і з’ясував, що довіра до банку є головним чинником успішного досягнення цілей монетарної політики.

Порівняймо вигоди кожної зі сторін унаслідок різних кроків ФРС та фірм. Для простоти припустимо, що кожна сторона має дві можливості: фірми підвищуватимуть або не підвищуватимуть ціни, а центральний банк збільшуватиме або не збільшуватиме номінальну пропозицію грошей. На рис. 28.10 а) проілюстровані можливі комбінації дій обох сторін та можливі загальні економічні вигоди (точки рівноваги відповідають рис. 28.9). Верхній лівий квадрат — початкова ситуація, коли досягається повна зайнятість, а номінальна пропозиція грошей та рівень цін зростають на 5 % щороку (точка Е1 на рис. 28.9). Якщо центральний банк та фірми домовляться не збільшувати пропозиції грошей та не піднімати ціни (нижній правий квадрат), економіка залишається у стані повної зайнятості, а інфляція зникає.

Якщо фірми підвищать ціни, а центральний банк залишатиметься вірним своїй обіцянці не збільшувати пропозиції грошей (нижній лівий квадрат), інфляція залишатиметься (хоча буде нижчою за 5 %), а економіка ввійде у фазу спаду. Якщо ж фірми не підвищуватимуть ціни, а центральний банк несподівано збільшить номінальну пропозицію грошей (верхній правий квадрат), спостерігатиметься короткострокове піднесення економіки.

Рисунок 28.9. Стратегії зміни економічної рівноваги
Якщо економіка перебуває у стані рівноваги в точці Е0, а громадськість сподівається, що приріст пропозиції грошей та інфляція перемістять етап економічної рівноваги в точку Е1. Якщо ФРС пообіцяє, що не збільшуватиме номінальної пропозиції грошей, а фірми утримаються від підвищення цін, економіка може залишитися в точці Е0, не втрачаючи зайнятості та обсягів виробництва за відсутності додаткової інфляції. Якщо центральний банк не збільшуватиме пропозиції грошей, а фірми піднімуть ціни, рів­новага досягатиметься у точці Е2, де спостерігається інфляція та скорочення виробництва. Якщо центральний банк несподівано збільшить номінальну пропозицію грошей, а фірми не підвищать ціни, економіка досягне точки рівноваги Е3.

Ці чотири можливі комбінації ілюструють можливі виграші та втрати в масштабі всієї економіки. Проте кожна зі сторін має на меті власну вигоду. На рис. 28.10 б) наведені можливі вигоди та втрати ФРС, з одного боку, та фірм — з другого. Верхній лівий квадрат — ситуація рівноваги, за якої поточне виробництво перебуває у стані повної зайнятості.

Спершу розглянемо дії центрального банку. Його точка зору представлена лівою частиною кожного квадрата. Оскільки завдання банку — боротьба з інфляцією, він прагне, щоб фірми не піднімали ціни; права частина діаграми відображає бажані, з точки зору ФРС, зміни: досягається повна чи більша, ніж повна, зайнятість, а рівень інфляції не перевищує 5 %. Якщо політичний тиск не допустити, зростання безробіття переважає, лівий верхній квадрат (короткострокова експансія) є бажаним з точки зору ФРС; ситуації, представленої лівим нижнім квадратом, слід уникати.

Рисунок 28.10. Виграші від можливих дій (точки рівноваги відповідають зображеним на рис. 28.9)
а) ФРС та фірми прагнуть, щоб економіка досягла рівноваги у точці Е0

б) Виграші економіки максимальні в точці Е0. Економічна рівновага може перебувати в точці Е0 (статус-кво), якщо фірми переконані, що ФРС набагато більше стурбований безробіттям, ніж інфляцією

Тепер повернімось до дій фірм. Припустимо, вони переконані, що незважаючи на обіцянку стримувати інфляцію, ФРС усе-таки не допустить рецесії і збільшить пропозицію грошей, якщо фірми підвищать ціни. Тому фірми підвищуватимуть ціни на свої товари та послуги (найкращий хід у відповідь на очікуване збільшення пропозиції грошей). Як бачимо, досягається рівновага з вищим рівнем інфляції.

Аби досягти дезінфляції без економічних утрат (нижній правий квадрат), авторитет ФРС має бути високим. Якщо фірми вважатимуть, що, попри все, банк не збільшуватиме пропозиції грошей, вони не підвищуватимуть ціни. Лише тоді дезінфляція відбуватиметься успішно, без економічних утрат.

Неокласики переконані, що миттєва дезінфляція є не лише дієвою, а й підвищує авторитет центрального банку. Якщо громадськість переконається, що темпи приросту пропозиції грошей різко скоротилися, інфляційні сподівання швидко впадуть. Проте неокейнсіанці ставлять під сумнів довіру до миттєвої дезінфляції на практиці. Якщо її проводити відкрито, у короткостроковому періоді зайнятість та виробництво значно скоротяться. Тому політичний тиск може змусити центральний банк відступити від своїх намірів. Неокейнсіанці наголошують, що поступові дії мають більше шансів не зазнати політичного опору і досягти успіху, ніж миттєва дезін- фляція.

Призначення принципового голови центрального банку може збільшити довіру громадськості до цієї установи та її антиінфляційних заходів*. Такий голова відкрито негативно ставиться до інфляції і допускатиме вищий рівень безробіття задля боротьби з нею. Прикладом такого голови може служити Пол Волкер, якого призначив головою правління ФРС президент США Картер у 1979 р. Президент цим призначенням намагався переконати громадськість у своїх антиінфляційних намірах. Хоча ініціативи пана Волкера були успішними — інфляцію було подолано, однак економіка пережила зниження рівнів виробництва і зайнятості, тому його призначення не повністю відновило довіру до ФРС1.

Відкрита та дискреційна монетарна політика

Багато економістів схиляються до думки, що головним чинником завоювання довіри громадськості до центрального банку є ухвалення та дотримання певних правил монетарної політики. Відкрита стратегія полягає в тому, що центральний банк дотримується певних публічно задекларованих правил. Якщо банк обирає пев­не правило, відкрита стратегія вимагає від нього неухильного його дотримання незалежно від стану економіки. Наприклад, центральний банк може зобов’язатися розширювати пропозицію грошей на 5 % щороку, незважаючи на стан ринку грошей та фінансового ринку. Головним критерієм формулювання правил, як стверджують прибічники цього підходу, є відбір змінних, які перебувають під контролем банку. Приміром, зобов’язання підтримувати зростання виробництва на 4 % — невдале правило, оскільки ВВП не підлягає прямому впливові центрального банку.

Опоненти відкритої стратегії стверджують: центральному банку слід проводити дискреційну стратегію, тобто банк на власний розсуд повинен змінювати пропозицію грошей задля досягнення цілей економічного зростання, інфляції та інших економічних та фінансових змінних. На відміну од відкритої політики, банк не зв’язаний своїми ж обіцянками дотримуватися конкретних значень окремих змінних.

Прихильники відкритої стратегії стверджують: центральний банк повинен дотримуватися правил, що обмежують зміни монетарної політики задля досягнення короткострокових цілей. Проте негнучкі правила можуть бути занадто жорсткими та вести до непередбачуваних наслідків. Наприклад, якщо б на початку 1980-х років діяло правило дотримуватися сталого темпу зростання М1 (коли дерегуляція та фінансові нововведення збільшили попит на гроші), монетарна політика була б набагато більш стримувальною, ніж планувала ФРС.

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ…
Довіра та ефективність центрального банку

Довіра до монетарної політики центрального банку може зробити його діяльність ефективнішою. Як тільки авторитет банку підтвердиться на практиці, можна відмовитися від негнучких правил. Успіх Бундесбанку, центрального банку Німеччини, у боротьбі з інфляцією переконав гравців міжнародного фінансового ринку, що стабільність цін для нього є головною метою. Така довіра додала банку гнучкості в його діяльності в період об’єднання Німеччини на початку 1990-х рр. 1999 року аналітики очікували свідчення того, чи зможе новостворений Європейський центральний банк досягти такого самого рівня довіри у забезпеченні низької інфляції.

Прикладом, коли відсутність довіри до банку спричинила економічні проблеми, є Резервний Банк Нової Зеландії. 1989 року він оголосив, що вдасться до антиінфляційної політики і до 1993 р. темп інфляції становитиме майже 0 %. Задля підвищення мотивації зарплатню керуючого було прив’язано до рівня інфляції. Проте банкові бракувало довіри через його попередні помилки. І хоча йому вдалося досягти цільових показників 1991 та 1992 років, недостатній авторитет не дав йому змоги ефективно відреагувати на спад ділової активності 1990 р. Насправді банку довелося провадити стримувальну політику (поглиблюючи рецесію), аби переконати громадськість, що він не відступає від своїх обіцянок. Як стверджує багато економістів, зобов’язання стримувати інфляцію саме по собі не замінить гнучкості центрального банку.

Загалом економісти погоджуються, що слід поєднувати обидва підходи. Вони стверджують: можна дотримуватися правил, які сформульовані так, що допускають певні зміни. Наприклад, центральний банк може взяти на себе зобов’язання утримувати темп приросту М2 не на певній позначці, а, скажімо, з урахуванням темпу інфляції. Проте така стратегія все одно обмежує здатність банку проводити політику на власний розсуд. Якщо правила нечіткі, і банки можуть змінювати політику, відкрита політика буде неефективною. Центральний банк намагатиметься відмовитися від оголошеної політики і сконцентруватися на короткострокових цілях. Тому завоювання довіри, яка ґрунтується на впевненості в тому, що банк дотримуватиметься взятих на себе зобов’язань, є важливішим, ніж чітке формулювання правил (як, наприклад, точне значення темпів приросту М2).

Проте навіть зміна правил не розв’язує всіх проблем. Недостатня гнучкість правил може обмежити здатність центрального банку ефективно діяти під час фінансової кризи. Прихильники неокласичної та неокейнсіанської шкіл погоджуються, що якщо банк утримується від регулярного втручання задля відлагодження економіки, його здатність ефективно діяти під час кризи значно поліпшується. Найкращим способом досягти виконання банком власних зобов’язань, на думку більшості економістів, є усунення політичного тиску на нього. У такому разі громадськість довірятиме його ініціативам.

Контроль над цінами та довіра

Політичний тиск може обмежувати бажання центрального банку втілювати антиінфляційну політику. У зв’язку з цим виникає запитання: чи запровадження контролю над цінами — офіційної урядової заборони підвищувати ціни — змогло б зупинити інфляцію?

Контроль над цінами може припинити зростання рівня цін протягом певного періоду, але не зможе цілком побороти інфляцію з двох причин. По-перше, пригадайте: якщо встановлюється максимальна ціна, яка не може зростати і зрівняти попит та пропозицію, виникатиме дефіцит та довгі черги. По-друге, що важливіше, якщо громадськість розуміє, що контроль буде послаблено у майбутньому, інфляція вибухне з новою силою. Лише поєднання контролю над цінами з авторитетною дезінфляційною політикою може знизити інфляційні сподівання.

Такий висновок випливає з американського досвіду запровадження контролю над цінами за часів президента Ніксона (серпень 1971 — квітень 1974 року). Адміністрація Ніксона та ФРС під головуванням Артура Бернса вдалися до стимулювальних заходів під час дії заборони про підвищення цін. Як наслідок, інфляція стримувалася лише у цей період. Роберт Гордон з Університету Норсвестерн з’ясував, що вибух інфляції протягом квітня 1974 — кінця 1975 року був би не таким потужним, якби не запровадження контролю над цінами*. ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Витрати меню

Відкрита стратегія

Втрати зношеного взуття

Гіперінфляція

Дезінфляція

Довіра до центрального банку

Контроль над цінами

Миттєва дезінфляція

Поступова дезінфляція

Дискреційна монетарна політика

Інфляція

Інфляція, зумовлена зростанням витрат виробництва

Інфляція, зумовлена переважанням попиту над пропозицією

Природний рівень безробіття

Додаток

Закон Оукена

Крива Філіпса

З урахуванням сподівань

Проста

ПІДСУМКИ
1. Рівень цін змінюється внаслідок взаємодії змін сукупного попиту та сукупної пропозиції. Зростання рівня цін можна пояснити дією чинників, що впливають на положення кривих AD та SRAS. Зокрема, збільшення пропозиції грошей, зміни компонентів сукупного попиту чи криза пропозиції можуть сприяти підвищенню рівня цін. 2. Інфляція — це стійке зростання рівня цін. Вона є монетарним явищем: прихильники неокласичної та неокейнсіанської економічних шкіл сходяться на тому, що постійне збільшення номінальної пропозиції грошей є причиною тривалої інфляції.

3. Очікувана і неочікувана інфляція веде до економічних втрат. Знижуючи купівельну спроможність грошей, очікувана інфляція зменшує попит на реальні грошові запаси. Втрати від очікуваної інфляції включають «втрати зноше­ного взуття» та спотворення інвестицій і заощаджень, оскільки шкала оподаткування у США фіксується номінальними ставками. Несподівана інфляція перерозподіляє економічні ресурси, змушуючи домогосподарства та фірми витрачати їх на прогнозування інфляції. Крім того, вона викривлює сигнали про відносні ціни і може вести до неефективного залучення факторів виробництва.

4. Монетарна політика (незважаючи на втрати від інфляції) може бути інфляційною, якщо політики вважають, що приріст обсягу виробництва і скорочення безробіття можна досягти за вищого рівня інфляції. У довгостроковому періоді неможливо без високого рівня інфляції досягти обсягу виробництва, більшого за рівень повної зайнятості.

5. Дезінфляція — це заходи, спрямовані на зниження довгострокових тем- пів інфляції. З неокласичної точки зору,

дезінфляції можна досягти без помітних втрат виробництва, якщо миттєво і різко обмежити пропозицію грошей — тобто вдавшись до миттєвої дезінфляції. Неокейнсіанці ж стверджують, що ціни змінюються лише поступово, навіть у відповідь на очікувані зміни темпів прирос­ту пропозиції грошей. Тому вони виходять з позицій поступового зменшення темпів приросту пропозиції грошей. Тоді рівень цін з часом знижуватиметься, що супроводжуватиметься незначними втратами виробництва та зайнятості.

6. Іншим чинником, що впливає на втрати від застосування дезінфляції, є авторитет центрального банку. Якщо громадськість переконана, що політики не здійснять своїх антиінфляційних намірів, інфляційні сподівання змінюватимуться дуже повільно, поки центральний банк не завоює довіри громад­ськості. Неокласики стверджують, що миттєва дезінфляція збільшує довіру до центрального банку. Неокейнсіанці натомість вважають, що поступова антиінфляційна політика сприяє зростанню довіри до центрального банку.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
1. Які негативні наслідки інфляції? Кому вона шкодить?

2. Президент пропонує додатково виділити 100 млрд дол. США на орбітальний телескоп, за допомогою якого можна шукати позаземні цивілізації. Противники такого кроку стверджують, що він матиме інфляційні наслідки. Як ви оцінили б це твердження як радник уряду?

3. Що є головною причиною довгострокової інфляції?

4. Виходячи з неокласичного підходу, як вплине на економіку повністю очікуване збільшення пропозиції грошей?

5. Що означає твердження, що інфляція знижує купівельну спроможність грошей?

6. Чим відрізняється кожна крива короткострокової сукупної пропозиції з точки зору прихильників неокласичної школи?

7. Чому рівень безробіття не може становити 0 %?

8. Як швидше за все (у фінансовому плані) поводитимуться люди в період гіперінфляції?

9. Чому протягом серпня 1922 — листопада 1923 рр. ціни у Німеччині зросли у понад 10 млрд разів? Що сталося з попитом на реальні грошові запаси? Як удалося побороти гіперінфляцію?

10. Як податкова система у взаємодії з інфляцією спотворює фінансові рішення?

11. Як, за неокласиками, слід зменшувати рівень інфляції?

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ
THE NEW YORK TIMES JANUARY 30, 2000
Зростання чи інфляція?
Влітку 1992 р. над американською економікою почали збиратися хмари. Безробіття зросло до рівня 7,8 %, найвищого за останні роки¼ І дефіцит бюджету досяг свого найбільшого значення за всю історію.

Бестселер видатного економіста Лестера Туроу тиражував думку, що США надалі плестимуться за сильними економіками Японії та об’єднаної Європи. Навіть президент Буш, чия політична кар’єра незабаром завершилася внаслідок слабкої економіки, підтверджував, що справи йдуть не так, як належить.

Ніхто не передбачав, що американська економіка вже пережила історичне піднесення і справді розквітла. Період економічного зростання, котрий завершився, став найдовшим в історії¼

Що впливає на тривалість періо­дів піднесення? Інтернет та поширення персональних комп’ютерів — одні з головних причин, оскільки збільшують продуктивність¼

Проте нова технологія сама по собі не забезпечить економічного піднесення. Йому сприяли прибутки та дешеве фінансування переважно через фондовий ринок, що дозволило підняти обсяги корпоративного інвес­тування в усі види устаткування та збільшити виробництво. Більше того, Азія та Латинська Америка стали потужними постачальниками товарів, що особливо було помітно протягом азійської фінансової кризи...

Проте причини експансії з’ясо­вано. Вступають у силу правила, вивчені з підручника економіки. Економіка досягла межі продуктивності, що наклало відбиток на урядову політику. Безробіття не може впасти нижче 6 %, бо нестача робочої сили підвищить зарплатню, а згодом і ціни. Протягом 1970—1980-х років це траплялося так часто, що підтверджувало висновки теорії. Промисловість не могла функціонувати на грані, ризикуючи інфляційними нестачами, які достатньо часто прикро вражали.

Тому ФРС вирішила стримувати економіку тоді, кола вона зростала на понад 2,25 % на рік. Ця цифра — гранично допустима точка вибуху інфляції. Економіка може розвиватися такими темпами протягом короткого періоду, проте якщо її потім не загальмувати, наслідки відчуватимуться протягом років.

Точка зору секретаря Держскарбниці Лоуренса Самерса відбиває новий консенсус: «3 %—3,5 % навряд чи неправдоподібні темпи зростання економіки».

Різниця може здаватися незначною, проте в грошах це достатня сума у гігантській американській економіці, яка щороку виробляє товарів та послуг на понад 9 трлн дол. США. Збільшення виробництва на цифру пана Самерса означає додаткові 345 дол. США на кожного громадянина.

АНАЛІЗУЮЧИ НОВИНИ…
Хоча сенат США продовжив повноваження Алана Грінспена на посаді голови правління ФРС на четвертий термін у 2000 р., багато законотворців та бізнесменів уважають, що центральний банк під його керівництвом занадто активно долає інфляцію і не заохочує короткострокового економічного зростання (така думка виникла наприкінці 2000 р., коли деякі аналітики висловили стурбованість щодо рецесійних тенденцій в економіці).

Для економістів, гравців фінансового ринку, банкірів та політиків протягом 1999—2000 років слово «інфляція» було головним в інформаційних повідомленнях. Їх цікавила швидше не фактична інфляція, а інфляція очікувана — економіка, що розвивається, стимулює майбутню інфляцію, що ставить ФРС перед нелегким вибором: пристосування до інфляції або зупинка економічного піднесення. Аби ухилитися від цього вибору, центральний банк став пильно стежити за першими проявами інфляції.

Ділова еліта стверджує: глобальна конкуренція робить криву SRAS пологішою, ніж традиційно вважається, тому збільшення сукупного попиту сприятиме значному зростанню виробництва з незначною інфляцією. На думку багатьох економістів, це твердження є перебільшенням. Тривале збільшен- ня попиту може виштовхнути економіку на

Довгострокова рівновага досягається в точці. Тому перегріта економіка може служити попередженням про наближення інфляції. Тільки-но економіка потрапить в інфляційну спіраль, досить різке втручання центрального банку може виявитися необхідним для відновлення його авторитету в очах громадськості та на фінансових ринках. Виходячи з моделі AD—AS, тільки-но виявиться, що економіка перебуває в точці E1¢, необхідно вдатися до стримувальної монетарної політики, щоб повернути криву AD у положення AD0. Якщо інфляційні сподівання утримуватимуть криву SRAS у положенні SRAS1 замість SRAS0, унаслідок такої політики економіка опиниться в точці E1¢¢, де спостерігаються втрати обсягу виробництва та інфляція. Лише з часом, коли інфляція спаде, економіка зможе повернутися до стану повної зайнятості Е0.

Для подальших роздумів

Чому ФРС може не захотіти допустити перші прояви інфляції, навіть якщо крива SRAS настільки полога, що можна досягти приросту виробництва у короткостроковому періоді?

Джерело: Louis Uchitelle, «107 Months and Counting», The New York Times, January 30, 2000, зі скороченнями. Copyright © 2000, by the New York Times Co. Друкується з дозволу.

інфляційну спіраль, тому доведеться вдатися до політики стримування (див. нижче). Чи можна уникнути вибору між зростанням і низькою інфляцією? Так. Зростання продук­тивності зміщує криву LRAS праворуч, збільшуючи обсяг виробництва за повної зайнятості та роблячи можливим неінфляційне зростання зарплатні.

Якими мотивами керувалася ФРС, коли стримувала додаткове зростання попиту протягом 1999—2000 років? Припустимо, голова вважає, що економіка пере­буває у стані повної зайнятості у точці Е0 (див. рис.), де перетинаються крива AD, SRAS та LRAS. Шок попиту переміщує криву AD праворуч у положення AD1. Обсяг виробництва тимчасово зростає від Y* до Y1¢, що чинить висхідний тиск на ціни.

12. Як витрати меню можуть впливати на залучення ресурсів у економіці в період інфляції? Для яких фірм вони можуть мати значення?

13. Чому прихильники неокейнсіанської економічної школи відкидають миттєву дезінфляцію? Що вони пропонують натомість?

14. Чому економісти вважають, що контроль над цінами є небажаним інструментом для подолання інфляції?

15. Чи є правильним твердження: «Інфляція — не завжди монетарне явище»?

Робітники можуть вимагати більшу платню, тому виникатиме інфляція витрат. Уряд може збільшити видатки, і це спричинить інфляцію попиту.

16. Чи є правильним твердження: «Оголошення стримувальної монетарної політики з точки зору неокласиків може зменшити інфляцію без втрат у виробництві»?

17. Чому необхідно, щоб громадськість довіряла центральному банку при здійсненні ним антиінфляційної політики?

АНАЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ
1. В одній із публікацій Федерального резервного банку в Сент-Луїсі 1998 р. Вільям Дюваль стверджував, що швидкість М2 знизилася до приблизно 2. Він виявив, що тенденція приросту обсягу виробництва становила 2,5 %, а інфляція — 1,5 %, з чого зробив висновок: «Якщо приріст М2 становитиме від 5 до 7 %, а його швидкість залишатиметься близькою до 2, то інфляція зростатиме темпами від 1 до 3 пунктів відсотка... Така арифметика викликає стурбованість деяких економістів, що інфляція знову зростає». Якомога точніше поясніть розрахунки автора, виходячи з яких він переконаний, що інфляція може прискоритися на 1—3 пункти відсотка.

2. Деякі дослідники історії економіки стверджують, що причиною невдоволення американських фермерів-пози­чальників наприкінці ХІХ ст. було падіння цін. Інші історики заперечують — мовляв, дефляція не могла бути проблемою для фермерів, оскільки тривала кілька десятиліть. Оцініть обидві точки зору, враховуючи, за яких умов дефляція може зашкодити боржникам.

3. Опишіть коротко- та довгострокові наслідки несподіваного скорочення про­позиції грошей ФРС з позицій неокейнсіанства.

4. Якщо центральний банк прагне знизити рівень інфляції, як могло б до-

помогти одночасне зменшення дефіциту бюджету уникнути втрат від дезінфляції? Як змінилася б довіра до центрального банку внаслідок таких скоординованих дій?

5. Припустимо, економіка спочатку перебуває у стані повної зайнятості. Уряд несподівано підвищує прибутковий податок. Як, з неокласичної точки зору, це вплине на виробництво та рівень цін у коротко- та довгостроковому періодах?

6. Припустимо, економіка спочатку перебуває в точці, де обсяг виробництва перевищує рівень повної зайнятості. Як, з точки зору неокейнсіанської школи, ФРС може повернутися до стану повної зайнятості (використайте модель AD-AS)? Що сталося б у довгостроковому періоді за відсутності втручання ФРС?

7. Припустимо, дохід пані А оподатковується у розмірі 50 % згідно зі шкалою. Коли інфляція відсутня, її номінальний дохід від цінних паперів до сплати податків становить 4 %. Якщо інфляція зростає до 10 %, то цей дохід становить 14 %. Яким буде її прибуток після оподаткування за відсутності інфляції? Коли інфляція становить 10 %?

8. Чи може, з неокласичної точки зору, оптимізм серед споживачів бути самодостатнім? Поясність за допомогою моделі AD—AS.

9. Припустимо, унаслідок застосування монетарної політики крива AD змістилася так, що перетинає криві SRAS та LRAS в одній точці, і економіка досягає стану повної зайнятості. Що станеться, якщо насправді крива LRAS виявиться лівіше від її очікуваного положення?

10. Якими темпами повинна зростати пропозиція грошей, якщо обсяг виробництва зростає на 3 % щороку, швидкість обігу грошової одиниці — на 2 %, а ФРС допускає інфляцію 4 %? 0 %?

11. Чи корисним виявився б закон, який зобов’язував би ФРС утримувати темпи приросту пропозиції грошей у межах 5 % на рік? Чому?

12. Припустимо, номінальна процентна ставка становить 8 %, а очікувана інфляція — 5 %. Якою є очікувана реальна норма віддачі? Обчисліть фактичну реальну норму віддачі у кожному з наступних випадків і вкажіть, коли виграють позикодавці, а коли — боржники:

а) фактичний рівень інфляції становить 10 %;

б) фактичний рівень інфляції становить 0 %;

в) фактичний рівень інфляції становить 5 %.

13. Голова правління центрального банку оголошує політику утримання низьких короткострокових процентних ставок. Преса критикує цю політику як інфляційну. Чому?

14. Чи можливо у короткостроковому періоді досягти збільшення обсягу виробництва, допускаючи вищий рівень інфляції? У довгостроковому періоді? Поясніть відмінності неокласичного та неокейнсіанського підходів.

15. На зустрічі з урядом президент вирішує, що рівень інфляції 15 % є зависоким. Центральний банк незалежний від виконавчої влади, тому оголошує, що зберігатиме існуючі темпи приросту пропозиції грошей. Президент запроваджує контроль над цінами, забороняючи підвищувати зарплат­ню та ціни.

а) Опишіть наслідки впливу запровадження контролю над цінами на обсяг виробництва та рівень цін (фірми працюють на повну потужність, і обсяг виробництва не може перевищити її), з точ­ки зору неокейнсіанства?

б) Через два роки знімається контроль над цінами. За допомогою моделі AD—AS укажіть можливі наслідки для економіки. Чи вони обов’язково супроводжують скасування контролю над цінами? Чому?

16. Припустимо, ФРС отримала нову інформацію, що крива сукупного попиту змістилася ліворуч, але громадськості про це нічого не відомо. Що, з неокласичної точки зору, станеться з обсягом виробництва та інфляцією за відсутності втручання центрального банку? Як зміниться рівень цін, якщо застосовуватиметься стимулювальна політика для подолання кризи попиту та стабілізації обсягу виробництва?

17. 1968 року Мілтон Фрідмен стверджував, що не існує постійного балансу між безробіттям та інфляцією. Як прихильники неокласичної та неокейнсіанської економічних шкіл змалювали б наслідки безперервного намагання ФРС втримати обсяг виробництва понад його рівень за повної зайнятості?

18. Припустимо, ФРС виходить з позицій неокласичного підходу і застосовує миттєву дезінфляцію, щоб знизити інфляцію з 10 % до 0 %. Як реагуватимуть на це основні економічні змінні (обсяг виробництва, рівні безробіття та інфляції), якщо насправді правильною є точка зору неокейнсіанців?

19. Німеччина на початку 1920-х років пережила гіперінфляцію. На початку 1971 р. за Бреттон-Вудської системи Німеччина зобов’язалася утримувати фіксований обмінний курс марки до долара. Багато спостерігачів були переконані, що такий обмінний курс штучно занижував вартість німецької валюти, а з історії відомо, що центральний банк нескінченно підтримувати його не буде. Поясніть точку зору цих спостерігачів.

РОБОТА ЗІ СТАТИСТИЧНИМИ ДАНИМИ

1. Знайдіть в останньому Economic Report of the President статистичні дані про індекс споживчих цін за останні 11 ро­ків. Розрахуйте темп інфляції для останніх 10 років. Якою була його динаміка? Що, на вашу думку, її зумовлювало? 2. За допомогою даних з Economic Report of the President про динаміку індексу споживчих цін та індексу виробничих цін порівняйте ці два вимірники інфляції. Чи існує між ними залежність? Яка?
<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ДОВІРА ДО ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ:

  1. Магидович, Иосиф Петрович. ИСТОРИЯ ОТКРЫТИЯ И ИССЛЕДОВАНИЯ ЦЕНТРАЛЬНОЙ И ЮЖНОЙ АМЕРИКИ. М., «Мысль»,1965., 1965
  2. 57. Платежное поручение как форма безналичных расчетов.
  3. 56. Права и обязанности сторон по договору банковского счета. Прекращение договора.
  4. 58. Аккредитив как форма безналичных расчетов.
  5. 2. Органы, осуществляющие управление в сфере образования
  6. 59. Безналичные расчеты чеками.
  7. 1. Предмет и метод административного права
  8. 3. Классификация органов исполнительной власти. Факторы, влияющие на построение системы органов
  9. §1.2 Профессионально-личностное развитие субъекта труда как предмет психологического исследования
  10. Введение
  11. § 1. Обязанности банков по исполнению поручений на перечисление налогов и сборов