<<
>>

ДОДАТОК: ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ

Фінансові інструменти — це засоби, за допомогою яких фінансові ринки переміщують кошти від заощадників до позичальників і забезпечують заощадникам доходи. У додатку розглянуто головні інструменти, або цінні папери, які використовують у фінансовій системі.

Для зручності інструменти ринку грошей і ринку капіталів проаналізовано окремо. (Згадайте, що строк погашення фінансових вимог на ринку грошей становить менше одного року, а на ринку капіталів — більше одного року). На фінансових ринках США широко використовують і інструменти рин­ку грошей, і інструменти ринку капіталів. У цьому додатку описуються емітенти і характеристики найуживаніших фінансових інструментів, а детальніше вони розглядаються у частинах 2 і 3.

Інструменти ринку грошей

Короткий строк погашення активів грошового ринку не залишає багато часу на зміни прибутковості цих активів. Тому ці інструменти є надійними інвестиціями для короткострокових надлишкових коштів домогосподарств і фірм. Проте, приймаючи рішення щодо інвестицій, заощадники все ж повинні пам’ятати про можливість невиконання зобов’язань — імовірність того, що позичальник виявиться неспроможним повернути позичену суму та процент.

Векселі Державної скарбниці США. Цінні папери Державної скарбниці США є короткостроковими борговими зобов’язаннями федерального уряду. Вони також є найліквіднішим інструментом грошового ринку, оскільки обсяг їхнього обороту є найбільшим. Федеральний уряд може підвищити податки або надрукувати готівку для повернення позиченої суми, тож ризик невиконання зобов’язань практично відсутній*. Цінні папери Державної скарбниці США зі строком погашення менше одного року називають векселями Державної скарбниці. Хоча вони доступні індивідуальним заощадникам, найбільшими держателями цих векселів є комерційні банки, а відтак — інші фінансові посередники, фірми та іноземні інвестори.

Комерційні векселі (папери). Комерційні векселі є ліквідними короткостроковими інвестиціями для заощадників і джерелом коштів для корпорацій. Передові загальновідомі фірми й фінансові інститути використовують комерційні векселі для мобілізації коштів. Оскільки репутація цих позичальників зазвичай є бездоганною, ризик невиконання зобов’язань незначний, але процентна ставка вища, ніж за векселі Державної скарбниці. Зростання ринку комерційних векселів упродовж двох останніх десятиліть є одним із проявів переорієнтації багатьох корпорацій у напрямку прямого фінансування (відмови від використання позичок у банках).

Банківські акценти. Банківські акценти є інструментом кредитних відносин між незнайомими сторонами, що використовується для сприяння міжнарод­ній торгівлі. Банківський акцент є чековим зобов’язанням банку виплатити зазначену суму. Він емітується фірмою (зазвичай імпортером) і виплачується до вказаної дати. Банк, який ставить позначку «акцентовано», гарантує виплату власникові чеку (зазвичай експортерові або банку, що його представляє). Фірма-емітент повинна мати в банку кошти, достатні для покриття зазначеної суми; якщо таких коштів немає, банк все одно повинен виконати це зобо­в’язання.

Репутація банку дає змогу імпортерам купувати товари у зарубіжних експортерів, які нічого не знають про їхню платоспроможність. Останніми роками банківсь- кі акценти перепродують на вторинних ринках, і держателями їх є інші банки, домогосподарства і фірми.

Угоди про взаємний викуп. Угоди про взаємний викуп, відомі також як операції репо (RP — «Repurchase agreements»), використовують великі корпорації для управління готівкою. Вони є дуже короткостроковими позиками, зі строком погашення зазвичай меншим, ніж два тижні. У багатьох випадках фірми позичають банкам гроші на одну ніч. Наприклад, якщо велика фірма, така, як ІВМ, має вільну готівку, вона купує в банку векселі Державної скарбниці, які банк погоджується викупити вранці наступного дня за вищою ціною, що містить зароблений процент.

Векселі Державної скарбниці слугують заставою; тобто якщо позичальник неспроможний виконати свої зобов’язання, позикодавець отримує векселі. З часу своєї появи у 1969 р. угоди про взаємний викуп стали вагомим джерелом коштів для банків.

Федеральні резервні фонди. Ці інструменти є одноденними позиками вкладів банків у Федеральній резервній системі (центрального банку США). Банківське регулювання вимагає, щоб банки зберігали певний відсоток залучених депозитів як резерви на рахунках ФРС. Якщо банкові тимчасово бракує резервів, він може позичити кошти в іншого банку, чиї резерви перевищують необхідний рівень. Ринок федеральних резервних фондів відбиває потребу комерційних банків у кредиті, тому аналітики грошового ринку уважно відстежують зміни федеральної резервної ставки (процентної ставки за зазначені одноденні позики). Коли ця ставка висока, це свідчить, що банкам потрібні додаткові кошти; коли вона низька — що потреба банків у кредитах незначна1.

Євродолари. Євродолари — це долари США на вкладах у зарубіжних філіях американських банків або в іноземних банках поза територією США (необов’яз­ково в Європі). Ці вклади не конвертують у валюту інших держав, а залишають деномінованими в доларах США. Банки США можуть брати в позику ці кошти. Євродоларові кошти, мобілізовані поза межами США, стали важливим джерелом кош­тів для американських банків.

Обігові сертифікати банківських депозитів. Сертифікати депозитів (СД) є інструментом із фіксованим строком погашення, що продається банком вкладникам; при погашенні за нього виплачують основну суму і процент. Наприклад, ви можете вкласти зароблені протягом канікул 1000 дол. США у СД на 6 місяців під 5 % (річна ставка). Через шість місяців вартість вашої інвестиції становитиме 1025 доларів. До 1961 р. сертифікати депозитів були неліквідними внаслідок своєї необіговості; тобто вкладники не могли перепродати їх до строку погашення. У 1961 р. Citibank запровадив обігові сертифікати депозитів — СД великого номіналу (понад 100 000 дол.

США, сьогодні — зазвичай понад 1 000 000 дол.), які можна було перепродувати на вторинному ринку. Обігові сертифікати депозитів є нині важливим джерелом коштів банків, а володіють ними здебільшого взаємні фонди і нефінансові кор­порації.

Прикінцеві зауваження. На рисунку 3А.1 показано обсяги використання основних інструментів грошового ринку в 1970, 1980 і 2000 роках. Інформацію щодо процентних ставок за ці інструменти кожного робочого дня можна знайти у стовпці Money Rate у газеті The Wall Street Journal. Зауважте особливо швидке зростання популярності комерційних векселів і обігових сертифікатів депозитів. У частині 4 з’ясовується, що зазначене зростання відображає важли- ві зміни, що відбулися у банківському бізнесі протягом двох останніх десятиліть.

Рисунок 3А.1. Інструменти грошового ринку в США
Векселі Державної скарбниці США, комерційні векселі й обігові сертифікати депозитів є основними інструментами грошового ринку. З 1980 р. випуск комерційних паперів (векселів) зріс порівняно з випуском обігових СД.

Джерела: Federal Reserve Flow of Funds Accounts; Рада економічних консультантів; Economic Report of the President; Federal Reserve Bulletin.

Інструменти ринку капіталів

Оскільки інструменти ринку капіталів мають триваліші строки погашення, ніж інструменти ринку грошей, прибутковість цих активів зазнає серйозніших коливань. Тому позичальники, яким потрібні кошти на тривалий період часу, і заощадники з довшими інвестиційними горизонтами інвестують у ці інструменти. За винятком облігацій уряду США, всі інші боргові інструменти ринку капіталів мають певний ризик невиконання зобов’язань.

Цінні папери Державної скарбниці США. Середньостроковими і довгостроковими цінними паперами Державної скарбниці США є облігації, випущені федеральним урядом для фінансування дефіциту бюджету. Цими облігаціями актив­но торгують, тому вони є ліквідними. З 1997 р. ці інструменти включають проіндексовані на інфляцію банківські векселі та облігації. Держателями таких цінних паперів є американські банки, домогосподарства, іноземці та Федеральна резервна система.

Цінні папери установ уряду США. Цінні папери установ уряду США — це середньострокові або довгострокові облігації, випущені федеральним урядом або установами, що ним фінансуються. Наприклад, Farm Credit System випускає облігації для мобілізації коштів на фінансування сільськогосподарського виробництва, а Government National Mortgage Association (GNMA) випускає облігації для фінансування позичок на заставні під житло. Багато з таких цінних паперів гарантуються урядом, інші — неявно гарантуються, так що ризик невиконання зобов’язань залишається незначним.

Облігації штатів і муніципалітетів. Облігації штатів і муніципалітетів (які час­то називають муніципальними облігаціями) — це середньострокові та довгострокові облігації, випущені муніципалітетами та органами влади штатів. Органи влади використовують узяті в позику кошти для будівництва шкіл, доріг та фінансування інших великих капітальних проектів. Ці облігації звільнені від федерального прибуткового податку (і зазвичай від прибуткового податку у штаті, де вони емітовані). Такими облігаціями часто володіють домогосподарства, комерційні банки та компанії страхування життя. Хоча загалом вони є надійним фінансовим інструментом, деякий ризик невиконання зобов’язань щодо них усе ж залишається. Наприклад, на початку 1930-х років багато органів влади штатів та муніципалітетів не виконали своїх зобов’язань за цими облігаціями. У 1994 р. ситуація повторилася з облігаціями округу Оренж у Каліфорнії, що негативно вплинуло на ринок муніципальних облігацій у США.

Акції. Акції є вимогами на власний капітал корпорацій і найбільшою окремою категорією активів ринку капіталів. Проте нові випуски акцій не є важливим джерелом фінансування нефінансових фірм у США та багатьох інших країнах. За період від закінчення Другої світової війни до 1980 р. на нові випуски акцій припадало лише близько 5 % усіх мобілізованих коштів. Наприкінці 1980-х рр. частка нових випусків акцій була від’ємною (наприклад, –30 % коштів, мобілізованих у 1988 р.), оскільки американські корпорації використовували мобілізовані шляхом боргових зобов’язань кошти для викупу власних акцій. На початку 1990-х рр. ця тенденція змінилася на протилежну, проте наприкінці 1990-х обсяги викупу акцій знову зросли.

Облігації корпорацій. Облігації корпорацій — це середньострокові та довгострокові боргові зобов’язання, емітовані великими, добре відомими корпораціями для фінансування видатків на устаткування. Зазвичай на облігації корпорацій двічі на рік виплачують проценти, а після досягнення строку погашення повертають основну суму боргу. Проте можливі й інші варіанти. Наприклад, конвертовані облігації дають змогу їхньому власникові обміняти ці боргові зобов’язання на акції (визначену їхню кількість). У такий спосіб фірми можуть іноді знизити свої витрати на отримання позики, пропонуючи покупцям облігацій додаткову віддачу, якщо справи у фірми блискучі. Облігації корпорацій менш ліквідні, ніж урядові цінні папери, оскільки ними менше торгують. Ризик невиконання зобов’язань щодо облігацій корпорацій є вищим, ніж для державних облігацій, проте їхня ціна здебільшого коливається менше, ніж курси акцій.

Хоча ринок облігацій корпорацій менший за ринок акцій у США, його роль у залученні коштів є важливішою, бо корпорації нечасто випускають нові акції. Більша частина мобілізованих корпораціями на фінансових ринках коштів забезпечується у формі емісії їхніх облігацій. Інвесторами в облігації корпорацій є домогосподарства, компанії зі страхування життя і пенсійні фонди.

Рисунок 3А.2. Інструменти ринку капіталів у США
Основними інструментами ринку капіталів є акції корпорацій, заставні під житло і цінні папери уряду США. Порівняно з 1970 р. частка цінних паперів уряду США на ринку капіталів зросла вдвічі.

Джерело: Federal Reserve Flow of Funds Accounts; Federal Reserve Bulletin.

Заставні. Заставні — це позики (зазвичай довгострокові) домогосподарствам чи фірмам для купівлі будівель або землі, де основний актив (будинок, підприємство, ділянка землі) слугує заставою. У США ринок заставних є найбільшим ринком бор­гових зобов’язань. Заставні під житло, які є основним компонентом цього ринку, емітуються ощадними установами та комерційними банками. Позички на заставні для промислових та сільськогосподарських позичальників надають компанії зі страхування життя і комерційні банки. Після Другої світової війни зростання ринку заставних підтримувалося федеральним урядом, який для стимулювання прагнення домогосподарств мати власне житло створив ліквідний вторинний національний ринок заставних. Три урядові агенції (FNMA, GNMA і FHLMC) беруть позики на ринках облігацій для забезпечення коштами ринку заставних.

Позики комерційних банків. Банківські комерційні позики — це позики фірмам і споживачам, які надаються банками та фінансовими компаніями. Вторинні ринки банківських комерційних позик розвинуті слабше, ніж вторинні ринки інших інструментів, тому ці позики менш ліквідні, ніж заставні. У розділі 13 з’ясовується, як нещодавні зміни у банківництві та на фінансових ринках підвищують ліквідність таких позик.

Прикінцеві зауваження. На рисунку 3А.2 підсумовано обсяг використання основних інструментів ринку капіталів у 1970, 1980 та 2000 роках. Зверніть увагу на стрімке зростання обсягів цінних паперів уряду США та установ уряду США. Це зростання відображає значні обсяги позик для фінансування великих дефіцитів федерального бюджету в 1980-х та на початку 1990-х років і підвищення ролі федеральних кредитних органів на ринку капіталів.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме ДОДАТОК: ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ:

  1. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  2. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  3. 1. Содержание (функции) государственного управления
  4. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  5. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  6. ГЛОССАРИЙ
  7. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  8. Введение
  9. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  10. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  11. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  12. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  13. Приложение 17.
  14. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015