<<
>>

БАНКІВСЬКА СПРАВА В УКРАЇНІ

Той факт, що на фінансовому ринку України саме банки найбільш динамічно розвивалися і досягли вирішальної ролі у фінансовому посередництві, можна пояснити кількома причинами: банки відіграють не тільки посередницьку роль на фінансовому ринку, а й мають такі важливі функції, як забезпечення пропозиції грошей (емісійна функція), здійснення розрахунків у економіці, управління грошовим оборотом і проведення монетарної політики.

Ці останні функції, крім посередництва, не можуть виконувати ніякі інші інститути, окрім банків. Тому, проголосивши в 1991 р. незалежність та вихід зі складу СРСР, Україна повинна була негайно сформувати свою банківську систему, без якої неможливо було реалізувати економічну самостійність країни.

До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банків, що діяли на її території наприкінці 1980-х років, були не самостійними установами, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР і управлялися з союзного центру. Сама союзна банківська система була неринковою як за структурою, так і за методами діяльності. Тому після проголошення в СРСР курсу на перебудову економіки з 1988 р. розпочалося активне її реформування, у т. ч. і на території України*. Проте завдання створення завершених банківських систем у кожній союзній республіці за часів існування СРСР не ставилося, хоча йшла мова про формування центральних банків у кожній з республік. Зокрема, уже в 1990 р. в Україні розроблявся проект закону «Про банки і банківську діяльність». Над такими законами працювали і в інших республіках. Проте ініціатори цих законів швидше за все мали на увазі реорганізувати сам союзний центральний банк (Держбанк СРСР), уявляючи щось на зразок Федеральної резервної системи США, а не створити самостійні банківські системи в кож­ній республіці.

Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу було покладено законом «Про банки і банківську діяльність», ухваленим Верховною Радою 20 березня 1991 р.

В основу розбудови банківської системи України цим законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці:

· дворівнева побудова;

· чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;

· функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;

· ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення комерційних банків різних форм власності, лібералізація банківської діяльності;

· організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладення цього завдання на центральний банк;

· незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;

· формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності тощо.

На сформованій цим законом правовій та концептуальній основі банківська система України за короткий строк пройшла складний, але досить результативний шлях розвитку. Найвагомішими є результати в інституційно-структурному її розвитку.

Кількість банків за період 1992—2003 рр. зросла майже втричі, хоча починаючи з 1996 р., вона поступово скорочується. Помітно зростає кількість банків з іноземним капіталом — з 12 на кінець 1994 р. до 20 на кінець 2003 р. У 2003 р. 7 банків були зі 100 %-м іноземним капіталом. З 2000 р. кількість таких банків та частка іноземного капіталу в загальній масі капіталу банків України зменшуються. Досить високими темпами здійснювалася капіталізація банків: кількість банків зі сплаченим статутним фондом у 10 і більше млн євро зросла з одного на кінець 1994 р. до 123 на кінець 2003 р.

Щодо інфраструктури банківської системи, то помітних успіхів досягнуто у фор­муванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування та рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського регулювання і контролю.

Певних успіхів досягнуто і у функціональному розвиткові банківської системи. НБУ, як центральний банк, в основному опанував досить складний механізм монетарного регулювання і досяг помітних успіхів у стабілізації національних грошей, організовано провів у вересні 1996 р.

завершення грошової реформи. Позитивний досвід НБУ накопичив і в інших напрямах діяльності — у регулюванні валютних відносин, обслуговуванні державного боргу, організації банківського обліку відповідно до світових стандартів, у нормативно-правовому та методичному забезпеченні діяльності комерційних банків тощо. Значно розширилася сфера функціонування комерційних банків, і вони накопичили цінний досвід роботи не тільки на традиційних напрямах, а й у нових для них сферах діяльності — на фондовому та валютному ринках, у сфері міжнародних відносин, на ринку міжбанківських кредитів, у взаємовідносинах з центральним банком, у банківському менеджменті тощо.

Проте формування банківської системи України постійно наражалося на серйоз­ні перешкоди, які не тільки гальмували цей процес, а й нерідко просто повертали його назад. Ідеться насамперед про глибоку системну кризу, яку переживала економіка України протягом усього перехідного періоду. Вона проявилася в тривалому скороченні реальних обсягів виробництва, у хронічній розбалансованості державного бюджету, у глибокій кризі неплатежів (на початок 2000 р. взаємна заборгованість господарюючих суб’єктів перевищила річний обсяг ВВП), у небувало високій інфляції, яку пережила Україна в 1992—1994 рр., та в зумовленому нею падінні рів­ня монетизації економіки. Усі ці процеси призводили до втрати грошових капіталів підприємницькими структурами, насамперед у малому й середньому бізнесі, до згортання цього дуже важливого для розвитку банківської системи сектору економіки, посилення таких негативних для банківництва процесів, як бартеризація, тінізація і доларизація економічних відносин та відплив вільних капіталів за кордон, падіння ефективності виробництва (на початок 2000 р. близько 60 % підприємств усіх галузей економіки працювали збитково). Девальвація гривні ускладнювала нарощування власних капіталів банків.

За таких обставин в Україні вкрай повільно розвивався попит на посередницькі послуги банків, а відтак не було економічних передумов для належного розвитку банківської системи.

Тому, незважаючи на помітне зростання основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на фоні банківських систем розвинутих країн, є досить низьким.

Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних банків. Загальна сума власного капіталу всіх комерційних банків України на 1 січня 2004 р. становила 2232,1 млн дол. США. У середньому на один банк припадає 14,2 млн дол. США. На фоні провідних банків світу капіталозабезпеченість українських банків настільки мала, що лише один з українських банків (Промінвестбанк) увійшов до списку першої тисячі банків світу. Тому українським банкам буде важко конкурувати з іноземними не тільки на світовому ринку, а й усередині України, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку.

Більше того, швидко знижується середня адекватність регулятивного капіталу банків України. Ще на кінець 2001 р. вона становила 20,69, а вже на кінець 2003 р. знизилася до 14,37 і впритул наблизилася до нормативного рівня (12,0). За досягнення цього рівня, а це може статися в найближчі рік-два, банківська система України опиниться в скрутному становищі, коли нарощування фінансових вкладень в економіку вимагатиме адекватного збільшення регулятивного капіталу. Оскільки зростання економіки вимагатиме нарощування банківських вкладень у реальний сектор, обмеженість капіталу банків, як стримуючий чинник цього процесу, відчуватиметься дедалі гостріше.

Розв’язати проблему капіталізації банків адміністративним тиском на банки (збільшенням мінімального розміру статутного фонду, посиленням вимог щодо капіталізації прибутків тощо) неможливо, оскільки прибутковість банків останніми роками надзвичайно низька, привабливість банківського бізнесу для інвесторів зменшується, та й необхідні для цього внутрішні грошові капітали залишаються обмеженими. Розв’язати цю проблему можливо лише шляхом прискорення ринкової трансформації економіки, підвищення її ефективності, оздоровлення державних фінансів, збільшення прибутковості банків та послаблення їх оподаткування, удосконалення корпоративного управління.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків, недостатній рівень їхнього менеджменту спричиняють надзвичайно високу ризиковість банківської діяльності, підвищену недовіру до бан­ків, особливо з боку сімейного сектору економіки, ускладнюють підтримку їхньої ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль, трансформаційну та інформаційну функції банків і банківської системи в цілому. Банки не в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб’єктів реального сектору економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З другого боку, всі економічні суб’єкти, в яких з’являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон.

У таких умовах на банки здійснювався могутній тиск з боку органів банківського регулювання, зокрема НБУ, з тим щоб утримати їхню ліквідність, підвищити довіру до них, реанімувати їхню належну посередницьку роль. Для цього використовувалися найбільш «жорсткі» заходи — надзвичайно висока норма обов’язкового резервування і часті її зміни, пряме обмеження рефінансування банків та окремих видів їхньої діяльності, встановлення надзвичайно великої кількості економічних нормативів та жорсткого контролю за їх дотриманням тощо. Усе це не тільки негативно впливало на розвиток окремих банків, а й послаблювало внутрішньосистемний механізм їхньої взаємодії та консолідації, спричиняло певне протистояння між першим та другим рівнями системи, між великими і малими банками тощо.

Довготривала криза державних фінансів теж негативно впливала на формування банківської системи, гальмувала формування суто ринкового механізму банківського регулювання, становлення цивілізованих відносин між самими комерційними банками. НБУ був змушений переважну частину свого сеньйоражу спрямовувати на монетизацію бюджетного дефіциту, обмежуючи до мінімуму рефінансування комерційних банків. Через штучне завищення процентної ставки по облігаціях внутрішньої державної позики банки спрямовували свої ресурси в 1995—1998 рр. переважно в державні цінні папери як найбільш дохідні активи, обмежуючи кредитування реальної економіки.

В умовах високої інфляції НБУ змушений був протягом тривалого часу (1994—2000 рр.) проводити жорстку рестрикційну грошово-кредитну політику, що теж не сприяло формуванню банківської системи ринкового типу. З одного боку, така політика стримувала процес ремонетизації економіки, формування вільних грошових капіталів, грошового ринку, що звужувало економічну базу посередницької діяльності банків. А з другого боку, НБУ змушений був часто переходити на «ручне» керівництво грошовим ринком, застосовуючи найбільш жорсткі, а то й безпосередні адміністративні заходи монетарного регулювання, за яких інтереси монетарної політики превалюють над інтересами комерційних банків.

Усі ці обставини постійно послаблювали банківську систему України, передусім її другий рівень. Тому коли в країні розпочався етап економічного зростання, українські банки виявились не достатньо підготовленими для подальшого виконання своєї винятково важливої ролі на фінансовому ринку. Завдяки цьому останніми роками дуже актуалізувалося не тільки завдання вдосконалення банківської справи, а й завдання прискореного розвитку небанківського сектору фінансового ринку.

Важливу роль у вирішенні першого з цих завдань мало відіграти створення механізму гарантування вкладів фізичних осіб, яке розпочалося в 1999 р. Проте ефективність цього заходу лишається незначною. По-перше, він був проведений з великим запізненням (аж на восьмому році розбудови банківської системи). По-друге, розмір відшкодування втрачених вкладів був мізерний: з 1999 р. — 500 грн, а з 2003 р. — 2000 грн і не міг відчутно зменшити ризики вкладників. По-третє, створений механізм формування фонду гарантування вкладів слабко стимулює окремі банки до зменшення ризиковості своєї діяльності. Недостатніми є права Фонду гарантування вкладів щодо контролю за діяльністю банків-членів. Усі ці недоліки свідчать про необхідність подальшого вдосконалення системи гарантування банківських вкладів.

Крім структурного розвитку, значних успіхів досягли банки України у функціональному розвитку. З самого початку їм було надано право здійснювати широкий асортимент операцій та послуг, який сформувався на європейському банківському ринку: надавати кредити (коротко- і довгострокові), здійснювати операції на валютному ринку та ринку цінних паперів, залучати депозити, надавати розрахунково-касові та інші види послуг. Згодом, особливо після прийняття у 1999 р. закону «Про Національний банк України» і в 2000 р. — нового закону «Про банки і банківську діяльність», асортимент дозволеної банкам діяльності ще розширився і поліпшувалися умови їхнього функціонування, особливо на валютному і фондовому ринках. Одночасно формувався механізм забезпечення стабільності банків, що сприяло зростанню довіри до них з боку юридичних і фізичних осіб. Це насамперед створення резервних фондів для покриття збитків від кредитних та інвестиційних ризиків, запровадження механізму гарантування вкладів населення, формування дієвої системи банківського регулювання та нагляду, створення механізму рефінансування банків тощо. Удосконалювалися банківський менеджмент, відносини банків з Національним банком України. Наслідком цих процесів стало прискорене зростання обсягів і вдосконалення структури активів та пасивів банків, особливо за останні роки, про що свідчать дані табл. 29.6.

Таблиця 29.6. ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ (на кінець року)

Показники 2000 2003 (на 01.12)
1. Балансовий капітал банків — млрд грн 6,5 11,7
2. Зобов’язання банків — усього, млрд грн 30,6 83,9
з них:
вклади до запитання, 11,3 23,6
у т. ч. фізичних осіб 2,1 6,5
строкові вклади 7,4 32,2
у т. ч. фізичних осіб 4,6 22,9
3. Кредити — усього, млрд грн 23,6 71,1
з них:
короткострокові 20,3 44,9
довгострокові 3,3 26,2
юридичним особам 22,7 63,2
фізичним особам 0,9 7,9
4. Вкладення в цінні папери, млрд грн 2,2 6,2

Як видно з наведених даних, балансовий капітал банків за 3 останні роки збільшився майже удвічі, або на стільки, на скільки він зріс за 9 попередніх років. За іншими показниками банківської діяльності темпи зростання були ще вищими: зобов’язання банків збільшилися майже втричі, а кредитні та інвестиційні вкладення — більше ніж утричі. Така неадекватність зростання балансового капіталу та активів банків і загострила проблему капіталізації банків.

Значно поліпшилась і структура банківських пасивів та активів. Серед зобов’язань банків строкові вклади зростали значно швидше, ніж вклади до запитання, а зростання вкладів фізичних осіб (і строкових, і до запитання) значно випереджало зростання вкладів юридичних осіб. У кредитному портфелі випереджаю­чими темпами зростали довгострокові кредити, а також кредити фізичним особам. Це означає, що банки стали більше залучати в економічний оборот заощадження населення, у т. ч. довгострокові, значно більше забезпечувати ресурсами інвестиційні потреби економіки, у т. ч. і потреби сімейних господарств.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме БАНКІВСЬКА СПРАВА В УКРАЇНІ:

  1. Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с., 2004
  2. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  3. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  4. 1. Содержание (функции) государственного управления
  5. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  6. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  7. ГЛОССАРИЙ
  8. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  9. Введение
  10. Глава I. ОПТИЧЕСКИЕ АНОМАЛИИ В КРИСТАЛЛАХ.
  11. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  12. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  13. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  14. Приложение 17.
  15. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  16. Рентгенофазовый анализ
  17. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  18. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  19. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников