<<
>>

БАНКІВСЬКА ГАЛУЗЬ В ІНШИХ КРАЇНАХ

Особливості функціонування банків у різних країнах значною мірою пояснюються відмінностями в державному регулюванні. Однак всесвітня тенденція до посилення конкуренції між фінансовими посередниками та дерегулювання фінансів зумовлюють такі самі зміни в банківських галузях інших промислово розвинутих країн, як і у США.

Значення банків у зниженні витрат, пов’язаних із зведенням заощадників і позичальників, наштовхує на думку, що між банківництвом і промисловістю можна встановити низку вигідних взаємозв’язків: 1) фінансування розвитку секторів з інформаційними проблемами; 2) гарантування того, що менеджери великих підприємств матимуть на меті максимізувати вартість цих фірм у довгостроковому періоді і 3) зниження витрат на здійснення фінансових виплат фірмам, які мають проблеми з виконанням своїх поточних зобов’язань банкам та іншим кредиторам. Ці види діяльності знижують трансакційні та інформаційні витрати.

Швидке зростання економіки Японії та Німеччини з часів Другої світової війни частково можна пояснити тісною кооперацією банків і торговельних та промислових фірм. Після Другої світової війни багато нових фірм і галузей у Японії та Німеч­чині вступили на ще не сформовані ринки, створивши тим самим проблеми асиметричної інформації та попит на банківське фінансування. Банки цих країн скористалися можливостями, які виникли у посередницькій діяльності. Тепер ми проаналізуємо, як японські та німецькі банки задовольняли потреби промисловості після Другої світової війни, а потім коротко розглянемо перспективи інтеграції банківництва в Європі.

Банківництво у Японії

Державне регулювання ринку капіталів і діяльності фінансових установ у Японії завжди забезпечувало легший доступ фірм до фінансових ресурсів банків. Крім того, роль японських банків визначалася кооперативною організаційною структурою промисловості Японії.

Регулювання.

Майже за весь період після Другої світової війни державне регулювання забороняло японським фірмам випуск цінних паперів на міжнародному ринку або емісію ризикових боргових інструментів на внутрішніх фінансових ринках. Тому фірми зверталися за фінансуванням до банків, що робило нефінансові корпорації Японії вкрай залежними від банківських кредитів. Державні органи, зокрема Міністерство торгівлі та промисловості (МІТІ) та Міністерство фінансів (МОF), помітно впливали на переміщення коштів від банків до промислових підприємств. Короткотермінове банківництво було прерогативою місцевих та регіональних банків. Довгостроковими кредитними банками були лише ті установи, яким дозволялося здійснення довгострокових кредитів (як правило, незастрахованих кредитів тривалістю від трьох до п’яти років), однак їм було заборонено надавати короткострокові кредити. Нарешті, дрібні взаємні банки, відомі як соґо, створювались для забезпечення кредитами місцевих малих фірм.

Структура. Галузева структура економіки Японії значно відрізняється від американської. Багато великих японських фірм пов’язані з діяльністю фінансово-промислових груп, або кейрецу. Шість найбільших кейрецу — Mitsubishi, Mitsui, Sumitomo, Fuyo, Daiichi Kangyo і Sanwa — були засновані впродовж 1950-х років, хоча походження деяких з них сягає довоєнного періоду. Ці великі групи диверсифіковані і характеризуються вертикальною інтеграцією. На початку 1980-х років на фірми таких груп припадало понад половини загального продажу природних ресурсів, сировинних металів, продукції промислового машинобудування, виробів хімічної промисловості та виробництва цементу. Більше того, фірми цих груп здійснювали набагато більше торговельних угод з іншими членами групи, ніж з фірмами, які до неї не належать.

Цікавими є два організаційні принципи фінансування групи. По-перше, інтенсивні торговельні зв’язки підсилюються завдяки перехресному володінню акцій у межах групи. Тобто фірми, які тісно пов’язані між собою, часто володіють великими частками одна одної.

По-друге, кожна група має головний банк, який: 1) володіє певною часткою фірми-учасниці; 2) є головним постачальником кредитних ресурсів для фірм групи; 3) здійснює моніторинг діяльності фірм-учасниць, а в деяких випадках навіть призначає ключових працівників банку на посади менеджерів фірм і 4) допомагає фір­мам-учасницям виходити з фінансової скрути, взявши на себе організацію фінансової реструктуризації (інші банки поступаються щодо цього лідерством головному банку). Загалом взаємозв’язки головних банків із позичальниками побудовані так, щоб знизити витрати несприятливого вибору та морального ризику.

Вигоди та витрати. Економісти дослідили значення для заощадників і позичальників взаємозв’язків між промисловістю та банківництвом. Вони вважають переконливою думку, що фірми групи з доступом до кредитів головного банку інвестують більше і зростають швидше, ніж їхні часто обтяжені умовами раціонування кредиту конкуренти, які не належать до групи. Крім того, фірми-учасниці групи, які перебувають у фінансовій скруті, виходять з неї швидше (з погляду зростання інвестицій та обсягів продажу), ніж фірми, які не є членами груп, і перебувають в аналогічній ситуації. Цей успіх пов’язують з наявністю головних банків, які забезпечують додатковий кредит та списують вартість своїх кредитів без процедури бан­крутства. Оскільки головні банки активно здійснюють моніторинг цих фірм, вони володіють достовірною інформацією про перспективи фірм щодо можливості відновлення фінансового стану і зростання у довгостроковому періоді.

Однак такі взаємозв’язки пов’язані з витратами — процентні ставки за кредити переважно вищі, ніж ринкові процентні ставки за облігації, а банки можуть обмежувати певні види діяльності фірм. Зважаючи на такі витрати, японські фірми вимагали від уряду пільг і отримали їх у вигляді Реформи законодавства про іноземну фондову біржу від 1980 р. Цей законодавчий акт дав можливість фірмам випускати облігації за кордоном без отримання дозволу від уряду. Згодом, у січні 1983 р., дерегулювання надало можливість фірмам випускати облігації без застави.

Багато фірм поступово почали виходити за межі взаємозв’язків зі своїм головним банком для отримання коштів на ринках цінних паперів Японії та світу. Частка зовнішніх коштів, залучених шляхом позик банків, зменшилася від 80 % у 1980 р. до приблизно 50 % у 1985 р. і продовжує знижуватись.

Поточний стан. Останні тенденції у банківництві Японії нагадують тенденції розвитку банківської галузі США. Внаслідок фінансового дерегулювання банки Японії втратили багато своїх великих клієнтів на користь фінансових ринків. Великі японські банки мегаполісів (одні з найбільших у світі за величиною активів) у 1990-х роках отримували меншу віддачу на свої активи, ніж багато великих банків США. У середині і наприкінці 1990-х років багато великих японських банків уна- слідок зростання кількості випадків невиконання зобов’язань та колапсу фондового ринку стали фінансово слабкими. З 1998 р. уряд Японії розпочав активну діяльність з підтримання галузі, в якої виникли проблеми. Стратегія японських банків у 1990 р. була побудована на входженні у бізнес, пов’язаний з операціями з цінними паперами, збереженням тісних зв’язків з промисловістю Японії для надання кредитів та забезпечення консалтингових послуг. У цьому сенсі японські банки почали нагадувати своїх конкурентів зі США. Окремим законом на зразок закону Ґласса-Стіґала Японія офіційно розмежувала комерційне та інвестиційне банківництво. Тим не менше, японські банки поширили свою діяльність на операції з цінними паперами на міжнародних ринках. Японські банки також здійснювали процеси концентрації активів (наприклад, відбулося злиття банків Bank of Tokyo та Mitsubishi).

Банківництво у Німеччині

Німеччина є однією з кількох країн, де дозволено повне універсальне банківництво (іншими країнами є Франція, Люксембург та Нідерланди). (Британський тип універсального банківництва, який виник у Великобританії, Канаді і нині у США, дає змогу банкам брати участь в операціях з цінними паперами, однак володіння банками великими обсягами звичайних акцій є менш поширеним явищем). Пригадаймо, що універсальне банківництво дає змогу банкам здійснювати як банківські, так і багато небанківських видів діяльності в межах однієї фірми. Наприклад, у Німеччині Deutsche Bank володіє значною часткою великого виробника автомобілів — компанії Daimler-Benz (тепер Daimler-Crysler). Німецьке універсальне банківництво вимагає участі банку в діяльності нефінансових фірм включно з правом прямого голосування відповідно до частки власності банку. Значне підсилення довірених голосів за частки, якими володіє банк, вигідне для клієнтів, і є також обов’язковою вимогою.

Поєднання банківництва і виробництва в Німеччині почалося із заснування у 1848 р. першого акціонерного банку. Початково у здійсненні довгострокових кредитів банки розраховували на свій власний капітал, пізніше Deutsche Bank став пер­шим великим банком, який зайнявся пошуком депозитів, хоча в цей час він інвестував депозити лише у безпечні та короткострокові кредити торговцям. Великі національні банки з’явилися наприкінці ХІХ сторіччя. Враховуючи величезну роль банків у цьому сторіччі, ринки цінних паперів у Німеччині розвинені набагато слаб­ше, ніж у Великобританії чи США.

Вигоди і витрати. Багато оглядачів дійшли висновку, що тісна співпраця між банками та промисловими підприємствами дала змогу Німеччині після Другої світової війни прискорити процеси індустріалізації та економічного зростання. Вони вважають, що універсальне банківництво вигідне для німецької промисловості завдяки перевагам, які забезпечує володіння комерційними банками інформацією. Однак інші експерти вбачають виникнення проблем унаслідок конфлікту інтересів та несправедливого ціноутворення у наданні кредитів. Нагадаємо, що у США такі побоювання конфлікту інтересів призвели до розмежування законом Ґласса-Стіґала комерційного та інвестиційного банку. Однак ретельний нагляд разом із жорсткою конкуренцією на фінансових та товарних ринках можуть розв’язати цю проблему. Друга і набагато важливіша проблема, яка виникла у Німеччині, пов’язана з ціно- утворенням у сфері банківських кредитів. Без агресивної конкуренції з боку ринку цінних паперів банки мають можливість вимагати від фірм вищих процентних ставок, ніж за умов конкуренції. Нарешті, ще одна проблема полягає в тому, що за фінансової кризи взаємозв’язок між промисловими підприємствами та банками в умовах універсального банківництва вимагатиме більшого втручання нового Європейського центрального банку: якщо депозити у фінансових установах застраховані на випадок банкрутства банків, торговельні та промислові фірми, які володіють фінансовими установами, також потребуватимуть страхування.

Поточний стан. Окрім кількох величезних банків (таких, як Deutsche Bank), у Німеччині існує багато менших банків. Сучасні тенденції у банківництві Німеччини подібні до американських, японських та тенденції інших країн. Зростання мінливості процентних ставок та обмінних курсів зумовили поширення сек’юритизації. Крім того, інвестиційне банківництво стає важливим видом діяльності комерційних банків, а банки Німеччини зазнають жорсткої конкуренції з боку інших банків Європи та США. У 1998 р. Deutsche Bank придбав американський банк Bankers Trust.

Інтеграція європейського банківництва

Колись у Європі було дозволено створення філій за межами національних кордонів у дуже обмеженій формі. У 1992 р. Європейський Союз (ЄС) розпочав ліквідацію бар’єрів торгівлі на товарних та фінансових ринках. Він також поступово переходить до створення банківської галузі на зразок банківництва між штатами у США. Метою є створення єдиних правил для здійснення банківських операцій. Тому, як і у США, пом’якшення обмежень щодо створення філій зумовлює помітні процеси злиття банків. Справді, Друга банківська директива матиме такий самий довгостроковий ефект на фінансову модернізацію, як і закони Райджла-Ніла та Ґремма-Ліча-Блілі у США.

Які прогнози можна зробити щодо впливу європейської інтеграції на банківську галузь? Інтеграція повинна призвести до поліпшення розподілу ризику та ширшої диверсифікації. Крім того, діяльність банків, фірм, які займаються операціями з цінними паперами, та страхових фірм, імовірно, стане більш взаємопов’язаною. Як і у США, банки Європи активніше входять у сфери, пов’язані з обігом цінних паперів та інвестуванням. З подальшим розвитком ринків капіталів у Європі можливості банків у збиранні інформації та моніторингу, а також розгортання мережі філій зроблять банки вагомими конкурентами на ринках цінних паперів та страхових послуг Європи, значення яких постійно зростає. Як і у США, із посиленням конкурен­ції в банківській сфері, європейські фінансові регулювальні органи повинні ретельніше здійснювати моніторинг діяльності банків. ВИЗНАЧАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Банкомати

Банківські холдингові компанії

Панічне вилучення банківських вкладів

Банківська паніка

Обмеження щодо створення філій

Поширення інфекції

Депозити до запитання

Дворівнева банківська система

Національні банки

Банки штатів

Федеральне страхування депозитів

Федеральна резервна система

Закон Грема-Ліча-Блайлі про модернізацію фінансових послуг від 1999 р.

Кредитор останньої інстанції

Головний банк

Небанківські банки

Небанківські офіси

Закон Райджла-Ніла про банківництво між штатами та ефективність створення філій від 1994 р.

Універсальне банківництво

ПІДСУМКИ
1. У США діє дворівнева банківська система. Ліцензування та контроль комерційних банків здійснюють як федеральний уряд, так і окремі штати. До органів регулювання діяльності комерційних банків належать Федеральна кор­порація страхування депозитів (FDIC), Управління контролера грошового обігу, Федеральна резервна система та органи управління банківництва окремих штатів. Діяльність ощадних та кредитних асоціацій, як правило, страхує FDIC, а регулювання здійснює Управління з нагляду за ощадними установами. Взаємні ощадні банки також застраховані у FDIC, однак їхню діяльність регулюють органи штатів. Кредитні спілки застраховані Національним фондом страхування паїв кредитних спілок, а регулюються Національною адміністрацією кредитних спілок.

2. Втрата довіри до банків з боку вкладників може призвести до панічного вилучення депозитів, під час якого банк змушений ліквідувати свої активи для здійснення виплат вкладникам та припинити діяльність. Залежно від наявності приватної інформації у банківництві панічне вилучення депозитів може спри­чинити банкрутство як банків із задовільним фінансовим станом, так і неплатоспроможних банків. Якщо впли­вові банки після такого панічного вилучення вкладів банкрутують, уся економіка зазнає втрат, оскільки банки втрачають свою ефективність як фінансові посередники.

3. Для забезпечення стабільності уряд втручається у банківську галузь шляхом: а) створення кредитора останньої інстанції; б) запровадження федерального страхування депозитів і в) обмеження видів діяльності банків.

4. Федеральне страхування депозитів було започатковане у США в 1930-х роках для гарантування банківських депозитів та недопущення панічного вилучення депозитів. До початку 1980-х років воно успішно запобігало банкрутствам банків. У відповідь на збільшення кількості банкрутств банків у 1980-х і на початку 1990-х років FDIC та інші регулювальні органи почали вимагати від банків володіння більшою кількістю власного капіталу (або акціонерного капіталу) та утримання від участі в ризиковій діяльності.

5. Згідно з законом Макфадена, який забороняє створення філій за межами свого штату, та у зв’язку з обмеженням щодо створення філій окремих штатів, у США традиційно налічувалась велика кількість порівняно малих комерційних банків. Останніми роками банки обходили обмеження щодо створення філій шляхом утворення банківських холдингових компаній, заснування небанківських офісів, небанківських банків та використання банкоматів. До того ж штати пом’якшили свої обмеження щодо створення філій, а федеральне законодавство дозволило банківництво по всій країні.

6. Закон Гласса-Стігала розмежував комерційне та інвестиційне банківництво і брокерську діяльність. Банки обходили встановлені цим законом обмеження на здійснення видів діяль­ності шляхом створення банківських холдингових компаній, яким дозволено передплачувати багато різних видів цінних паперів та проводити брокерську діяльність. З другого боку, фірми, які займаються операціями з цінними паперами, конкурували з банками за депозити. Дію закону Гласса-Стігала було повністю скасовано прийняттям у 1999 р. закону Грема-Ліча-Блайлі про модернізацію фінансових послуг. Незважаючи на те, що деякі нефінансові фірми ввійшли у галузь фінансових послуг, розмежування банківництва та комерційної діяльності у США залишається досить чітким.

7. Унаслідок особливостей банківського регулювання, банківські галузі різних країн різняться між собою. Банкам Японії та Німеччини дозволено встановлювати тісніші стосунки з позичальниками, ніж американським банкам. Деякі аналітики вважають, що такі стосунки зумовили швидке зростання інвестицій та обсягу виробництва у цих країнах з часу Другої світової війни. Тим не менше, із посиленням міжнарод­ної інтеграції національних фінансових систем, банківські галузі різних країн стають дедалі більше подібними одна до другої.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
1. Що таке дворівнева банківська система? Чому вона досі існує?

2. Яка основна функція федерального страхування депозитів?

3. Чому в США так багато банків?

4. Що розуміють під поширенням «інфекції»? Яку небезпеку вона несе для стабільності банківської системи?

5. Якщо внаслідок панічного вилучення вкладів припиняють діяльність лише неплатоспроможні банки, то чи потрібно остерігатись її виникнення? Чому банківська паніка породжує потребу в регулюванні?

6. Як створення Федеральної резервної системи знижує ймовірність виникнення банківських панік?

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ
THE ECONOMIST, 28 ЖОВТНЯ 2000 Р.
Що більшими вони стають…
«Можливо, вони і винайшли кращу мишоловку, — розмірковує Девід Гіббонс, — хоч я сумніваюсь у цьому». Том Гіббонс є відповідальним за контроль кредитного ризику американських банків у американському Управлінні контролера грошового обігу (ОСС). На думку пана Гіббонса, незважаючи на те, що банки знайшли порівняно надійний спосіб отримання величезних прибутків, вони недооцінюють свого ризику…

Найбільші і найпрофесійніші бан­ки заявляють, що в них якісний менеджмент і вони почали краще оцінювати свій ризик. Здається, що інвестори вірять їм. Однак останнім часом надто вже багато було банківських криз, щоб зберегти віру в банки. Варто лише згадати американську кризу 1980-х років, проблеми із заощадженнями і кредитами в США у 1990-х…

Уже існують ознаки того (на даний момент незначні, але вони насторожують), що великі банки «заварять кашу». Існує три проблеми. По-перше, кількість проблемних кредитів у Америці зростає, навіть незважаючи на те, що економіка все ще зростає досить високими темпами. По-друге, нещодавні негаразди на ринках капіталу могли принести чимало труднощів для деяких комерційних банків, які останніми роками швидко розвивали свою діяльність у сфері інвестиційного банківництва. І причиною цьому є третя проблема — величезні кредити банків телекомунікаційним фірмам.

Почнемо з останньої. Турботи тут пов’язані, головним чином, із тим, що банки поклали «надто багато яєць в один кошик», і якщо з цим кошиком щось трапиться, банки постраждають. Більшість цих турбот, хоча й не всі, зосереджені в Європі…

Американські банки мають вищий рівень капіталізації, є більшими, краще диверсифікованими, прибутковішими та професійнішими в управлінні ризиком, ніж будь-коли раніше…

Але це не переконує пана Гіббонса. Зокрема, він стурбований феноменальною прибутковістю американських банків… «Як вони управляють ними? Беручи на себе більший ризик», — вважає пан Гіббонс. І це — завдяки деяким останнім змінам на фінансових ринках.

По-перше, відбулось дерегулювання. З багатьох сторін — це хороша річ… Завдяки послабленню розподілу між комерційним та інвестиційним банківництвом, запровадженого законом Гласса-Стігала, комерційні банки також отримали можливість входити у бізнес, пов’язаний з інвестиційним банківництвом…

Але існує другий бік дерегулювання… Банки відкрили свої скрині і роздають кредити так, ніби не буде завтрашнього дня…

Банки почали купувати дедалі більше власності приватних компаній…

Заставні під нерухомість є ще однією проблемною сферою. Багато банків перетворили кредити за кредитними картками у житлові кредити, які є об’єктом оподаткування для позичальника, і мають заставу для кредитора. Але, як і у випадку з кредитами для купівлі автомобілів, їхня привабливість зумовлена зростанням цін на майно, і економіка продовжує процвітати. Якщо це припиниться, справи можуть повернутися не найкращим чином. «Купівля будинків великими банками не є хорошою ознакою», — вважає пан Майо…

Більше того, серед деяких великих кредиторів телекомунікаційних компаній у Європі є ті американські банки, які мали справу з величезним ризиком у себе на батьківщині…

АНАЛІЗУЮЧИ НОВИНИ…

Як і в більшості інших країн світу, банківська галузь у США піддається жорсткому державному регулюванню. Аналогічно до того, як поступове регулювання і зростання конкуренції вплинули на розвиток сучасної банківської системи США, такий самий тісний зв’язок існує між дерегулюванням та змінами у банківській галузі в Європі, де ця галузь, набувши більшої конкурентності та нових можливостей, перебуває в процесі консолідації та змін.

Наприкінці 2000 р. деякі оглядачі банківської галузі висловлювали занепокоєння, що конкуренція і концентрація у США та Європі змушують банки для підтримання прибутковості брати на себе додатковий ризик. У разі несподіваного спаду вищий ризик може негативно вплинути на кредитні портфелі банків та платників податків, за рахунок яких фінансується страхування депозитів. У зв’язку з прогнозами багатьох економістів щодо сповільнення економічного зростання у 2000 р., якість кредитів банків стала об’єктом частих дискусій у діловій та фінансовій пресі.

Консолідація банків у США та Європі привернула увагу до інвестиційних рішень найбільших банків, роль яких у банківському секторі нещодавно зросла. Однією з причин зростання ризику банків як групи є їхня зосередженість на кредитуванні високоризикових та високоприбут­кових галузей, таких, як телекомунікаційна (галузь, яка надзвичайно активно розвивалась у 1999 р. та 2000 р.). Зв’язок банків з телекомунакаційним сектором може здійснюватись через пряме кредитування, злиття та придбання, участь у контрактах, пов’язаних з деривативами. Такі кроки зни­жують диверсифікацію кредитних портфе­лів, тим самим підвищуючи ризик банку, пов’язаний із можливим спадом успішного в даний момент сектору.

Банки є особливими установами лише в тому сенсі, що володіють конкурентними перевагами у забезпеченні послуг з розподілу ризику, ліквідності та інформаційних послуг.

Зокрема, знання місцевих позичальників може бути важливим чинником у комерційному кредитуванні, що означає зростаючу роль банкоподібних установ. Однак наприкінці 2000 р. багато аналітиків з банківської галузі висловлювали стурбованість тим, що щойно консолідовані меґабанки (зокрема у США) отримали високу віддачу за фінансові інструменти, в яких вони не мають конкурентної переваги. Дерегулювання дало змогу банкам займатися прибутковими у даний час, хоча й ризикованішими видами діяльності на фінансовому ринку.

Традиційне банківське кредитування вимагає уважного аналізу вартості застави позичальників, а також наявності банківського капіталу для підтримання кредитів. Сек’юритизовані кредитні картки та застав­ні під нерухомість приносять банкам комісійний дохід, але не рятують банкірів. Прибутковість сек’юритизації залежить від вартості застави позичальника. (Після дев’яти років зростання якість споживчих кредитів у 2000 р. помітно знизилася). Крім того, оскільки теперішня висока віддача капіталу від сек’юритизації відображає надто малий обсяг капіталу, залученого до цієї діяльності, зміни до державного регулювання щодо обов’язкових вимог до величини капіталу можуть прикрити це джерело прибутку.

Для подальших роздумів…

Оскільки банки володіють приватною інформацією про активи у своїх кредитних портфелях, банкрутства окремих банків можуть зумовити поширення «інфекції», що ускладнить роботу для кредитора останньої інстанції. Як може концентрація європейських банків вплинути на формування механізму діяльності кредитора останнього порятунку в Європі?

Джерело: Взято з «The Bigger They Are,» The Economist, October 28, 2000. Усі права застережено © 2000. The Economist Newspaper Group, Inc. Передруковано з дозволу. Подальше відтворення заборонене. www.economist.com

7. Які переваги й недоліки мають методи «виплати депозитів вкладникам» і «купівлі та санації» для розв’язання проблем збанкрутілих банків?

8. Як діють вимоги щодо розмі- ру капіталу, пов’язані зі ступенем ризику?

9. Які регулювальні дії уряду обмежують конкуренцію між банками? З якою метою вони використовуються? Чи застосовуватимуться вони у майбутньому?

10. Які витрати для банків спричиняють територіальні обмеження щодо банківської конкуренції? Для заощадників? Для позичальників? Які банки виграють від територіальних обмежень у банківській системі з банками різних розмірів? Які мають втрати?

11. Як банки намагались обходити обмеження щодо створення філій? Якими

були регулювальні дії держави у відповідь на це?

12. Яка різниця між небанківським офісом і небанківським банком?

13. Який закон здійснив розмежування комерційного та інвестиційного банківництва у США? Чому його було прийнято? Чи діє він зараз? Поясність.

14. Як досвід розмежування комерції та банківництва у США відрізняється від аналогічного досвіду в країнах з універсальним банківництвом?

15. Що можуть зробити банки, аби зв’язок банківництва і промисловості був вигіднішим?

16. Як функціонує універсальне банківництво у Німеччині? Що б турбувало платників податків, якби у США було дозволене універсальне банківництво, а банки й надалі були застраховані у FDIC?

АНАЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ
1. Як приватні банкіри намагалися боротися з панічним вилученнями банківських вкладів та поширенням інфек­ції під час Періоду національного банківництва? За яких умов ці спроби були успішними, а за яких — не досягали успіху?

2. Дайте оцінку такому твердженню: «Нещодавня хвиля злиття банків зменшила кількість дрібних банків. Це погана звістка для малого бізнесу, оскільки більшість своїх кредитів він отримує від дрібних банків».

3. Чому ФРС турбувалася з приводу можливого банкрутства компанії Long-Term Capital Management? Які негативні наслідки могли мати дії ФРС у цій ситуації?

4. Дайте власну оцінку такому твердженню: «У США налічується близько 8900 банків, а в Канаді — лише кілька. Отже, банківська галузь США повинна бути конкурентнішою».

5. Максимальний розмір вкладу, який покривається федеральним страхуванням депозитів, становить 100 000 дол. США. Якщо ви почули, що у вашого банку можуть виникнути труднощі, що ви робитимете, якщо тримаєте у ньому 10 000 дол. США? Якщо ви тримаєте у цьому банку 200 000 дол. США, чи виконує свою функцію щодо зменшення кількості банкрутств страхування депозитів, якщо банк має багато великих вкладників? Чому?

6. Припустимо, що банки, готуючись до зростання міжнародної конкуренції, намагаються поліпшити свій капітал: надають менше кредитів, купують більше цінних паперів та зберігають більше готівки. Раптом з’ясу­валося, що банківські кошти, надані кільком великим (платоспроможним) корпораціям, перебувають під загрозою. Що б ви зробили, якби були головою Ради директорів Федеральної резервної системи?

7. У 1980-х роках рівень власного капіталу (акціонерного капіталу) віднос­но банківських активів значно знизився порівняно з рівнем 1934 р. За решти рівних умов, чи могло створення Федеральної системи страхування депозитів бути причиною таких змін? Поясніть. 8. Дайте оцінку такому твердженню: «Банківська система зі страхуванням депозитів потребує більшого нагляду з боку третьої сторони, ніж банківська система без гарантування депозитів».
РОБОТА ЗІ СТАТИСТИЧНИМИ ДАНИМИ
1. Візьміть у бібліотеці останній випуск журналу World Almanac і знайдіть інформацію про банкрутства банків США в різні роки. Через сорок років після запровадження федеральної системи страхування депозитів (законом про бан­ківництво від 1933 р.), що відбулося з кількістю банкрутств банків порівняно з кількістю банкрутств за десять років до запровадження страхування депозитів? Чи можна на основі цієї інформації зробити висновок, що страхування депозитів поліпшило фінансовий стан посеред­ників? Відповідь поясніть.

<< | >>
Источник: Габбард, Р. Глен.. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.. 2004

Еще по теме БАНКІВСЬКА ГАЛУЗЬ В ІНШИХ КРАЇНАХ:

  1. 2. Права и обязанности сторон по договору купли-продажи.
  2. ГЛАВА 2. ИССЛЕДОВАНИЕ СОДЕРЖАНИЯ И СТРУКТУРЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕФОРМАЦИИ ЛИЧНОСТИ СУБЪЕКТА ТРУДА (МЕНЕДЖЕРА КОММЕРЧЕСКОЙ ОРГАНИЗАЦИИ)
  3. 34. Наем жилого помещения на коммерческой основе: юридическая характеристика, элементы, срок, отличие от договора социального найма.
  4. Приложение 17.
  5. Антонов Ярослав Валерьевич. Электронное голосование в системе электронной демократии: конституционно-правовое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Москва - 2015, 2015
  6. Рентгенофазовый анализ
  7. З.ИСЛАМОВ. ОБЩЕСТВО. ГОСУДАРСТВО. ПРАВО. (Вопросы теории) Ташкент, «Адолат» - 2001, 2001
  8. Фигуры, промежуточные между кругом и правильными многоугольниками
  9. Графическое представление решений для пластинок в виде треугольников
  10. ГЛАВА 3. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ РАЗРАБОТАННЫХ АЛГОРИТМОВ РАСЧЕТА ПЛИТ
  11. 2.4 Сегментация и построение контуров изображений объектов
  12. СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА
  13. 1. Содержание (функции) государственного управления
  14. Тема 16. Производство по делам об административных правонарушениях
  15. 3.1. Формирование стратегии развития системы персональных финансов
  16. ГЛОССАРИЙ
  17. Анализ содержания учебного материала школьных учебников с позиции их ориентации на достижение личностных результатов обучения
  18. Введение